Астероїди, або малі планети, мають діаметр від 1 до кількох со тень кілометрів. Орбіти більшості астероїдів знаходяться між ор бітами Марса і Юпітера, утворюючи т. зв. пояс астероїдів, відкри тий на початку XIX ст. Лише небагато тії рухаються по дуже ви довженим орбітам, перетинаючи траєкторію Землі і Меркурію. Всього вже відомо біля 2500 малих планет. Вони одержують влас ну назву за ім’ям астронома-першовідкривача або за іменем інших визначних учених, історичних осіб, на честь знаменних подій тощо. Найбільші з малих планет - Цецера (біля 768 км у поперечнику), Паллада(489 км), Веста (386 км), Юнона (193 км). Астероїди діаметром понад 50 км відкриті практично вже всі. Розміри відкритих у наш час малих планет сягають 10 км і менше. Однак більшість астероїдів через їх малі розміри залишаються поки що невідкритими, так як астероїди і уламки астероїдів розмірами менше 1 км неможливо виявити астрономічними спостереження ми. Загальне число астероїдів у Сонячній системі, за оцінкою М. М. Єрмолаєва (1975) досягає 50...60 тис. Астероїди - неправильної форми глиби, що складаються з ка меню і заліза. Раніше вважалося, що утворилися вони внаслідок розпаду десятої планети Сонячної системи, якій дали назву Фае тон. Орбіта цієї планети повинна була знаходитись між орбітами Марса і Юпітера. Однак тепер є підстави вважати, що астероїди
ніколи не входили до складу цієї планети, а є залишками протопланетарного рою малих тіл, розсіяним матеріалом, який при виник ненні Сонячної системи чомусь не утворив окремої планети і не приєднався до інших тіл. Можливо, цьому завадив сильний вплив гравітаційного поля Юпітера. Серед малих планет особливий інтерес викликає відкритий у 1949 р. астероїд Ікар (1,5 км у діаметрі). Його орбіта майже перети нається з орбітою Землі, зближуючись через кожні 19 років із Зем лею на відстань всього 7Т04 км. Останні такі зближення спостері гались у 1968 р., потім у 1987 р. Проте ці зближення не загрожують зіткненням із Землею. Зіткнення Землі та інших планет з астероїда ми, здатне утворити кратер діаметром 10 км, відбувається лише де кілька разів на мільйон років. Внаслідок зіткнення астероїдів між собою, руйнування комет у міжпланетний простір потрапляють продукти їх руйнування - ме теорна речовина. Як правило, це пил з домішками більших части нок і навіть глиби, що рухаються в різних напрямках (за розрахун ками, маса більшості метеорних тіл - менше 1 г, а за розмірами — частки міліметра). Згоряючи в атмосфері Землі, метеори виклика ють явище “падаючої зорі”. Однак не всі тверді космічні тіла всти гають згоріти в атмосфері нашої планети на висоті 120...70 км від її поверхні. Щорічно в атмосферу Землі врізається до 25 тис. метеорів масою від 0,1 до 1000 кг, з яких близько 2 тис. досягає земної по верхні і з них до 10 % вдається знайти. Протягом року на земну поверхню падає близько 40000 т метеоритів. Падіння супрово джується шумом, викликає струс грунту. На місці падіння утво рюється лійкоподібний кратер діаметром від кількох сантиметрів до кількох сотень метрів. За хімічним складом метеорити поділяють на три великі групи: залізні, кам’яні та залізо-кам’яні. Залізні метеорити містять у се редньому 91 % Бе, 8,5 % №, 0,6 % Со; кам’яні - 36 % 0 ,26 % Бе, 18 % Зі та 14 % Mg. Найчастіше на Землю падають кам’яні метеорити (понад 90 % з числа знайдених), залізні становлять лише 5-6 %. В 1947 р. на західні відроги Сіхоте-Аліню впав метеорит, маса якого перевищувала 100 т. Метеорит розсипався на уламки, деякі з них утворили кратери діаметром 11...28 м та глибиною до 6 м. Місце падіння сіхоте-алінського метеорита оголошено заповідником, а дрібні уламки космічного прибульця знаходять ще й нині. Гоба - найбільший з відомих залізних метеоритів. Маса його становить 60 т, довжина дорівнює 275 см, ширина - 243 см, а об’єм 9 м3. Знаходиться на місці падіння (1920 р.) в Африці (Намібія). Найбільшим космічним тілом, яке упало на Землю за останнє тисячоліття є Тунгуський “метеорит”, точніше ядро невеликої ко мети. Його маса могла досягати мільярда тонн.
Найбільш чітким метеоритним кратером вважається кратер у штаті Арізона в США, який утворився 25...30 тис. років тому при нидінні тіла масою =109 кг. Він має діаметр 1265 м і глибину 175 м (рис. 3.3). Метеорити ста новлять велику нау кову цінність при вивченні віку Зем лі, оскільки їх вік співпадає з віком найдавніших зем них порід. Геоло гічні методи непри датні для вивчення перших мільярдів років існування Землі як планети, тобто до віку її за твердіння. Для вста новлення віку ка м’яних метеоритів Рис. 3.3. Арізонський кратер діаметром 1265 м застосовуються ме тоди, що базуються
на вивченні кількісних розпадів урану до свинцю, рубідію до стронцію і калію до аргону. Суттєвим також є тривалість опромінення метеоритів космічни ми променями (радіаційний вік), тобто час, який минув з того мо менту, коли метеоритна речовина стала уламками певних розмірів і почала піддаватись бомбардуванню космічними променями. Своєрідну групу малих тіл Сонячної системи складають коме ти, яких іноді називають “хвостатими зірками”. Проте ці тіла малі лише за масою. Хвіст великої комети за об’ємом перевищує Сонце, однак маса такого хвоста може складати лише декілька тисяч тонн. Практично вся маса комети скупчена у її ядрі, маючи, очевидно, розміри невеликого астероїда з діаметром 1... 10 км. Комети рухаються, у більшості випадків, по надто витягнутих еліптичних орбітах, наближаючись близько до Сонця і віддаляю чись від нього за межі орбіти Плутона. Більшість комет перебуває на далеких окраїнах Сонячної системи, у т. зв. “хмарі Оорта , на званій на честь голландського астрофізика Яна Оорта (1900-1992).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Астероїди, метеорити, комети» з дисципліни «Геофізична екологія»
