Компонентами природи (геокомпонентами) необхідно вважати матеріальні тіла природного походження, які відрізняються між собою переважаючим фізико-агрегатним (фазовим) станом речовини, наявністю (або відсутністю) та формою органічного життя, основними механізмами утворення, положенням щодо земної поверхні та основними функціями в геосистемі. Виходячи з цього, до геокомпонентів не належать рельєф і клімат (оскільки це не матеріальні тіла, а їх влас-тивості, які й враховуються при аналізі геосистем) та ан-тропогенні об’єкти як тіла неприродного походження (вра-ховуються як зовнішній по відношенню до геосистем фак-тор). Разом з тим поверхневі та ґрунтові води слід роз-глядати не як один геокомпонент (води), а два різних, оскільки вони суттєво відрізняються за своїми функціями в геосистемі, положенням щодо земної поверхні та механізмом утворення. Як самостійні розглядаються й біотичні компоненти – рослинність, тваринний світ та мікроорганізми. Таким чином, геокомпонентами є тверді маси земної кори, повітряні маси атмосфери, поверхневі та ґрунтові води, ґрунти, рослинність, тварини, мікроорганізми. Геокомпоненти – складні тіла. У кожному з них є й речовини, які відіграють функцію основної субстанції інших геокомпонентів. Наприклад, під повітряними масами атмо-сфери слід розуміти не просто суміш газів, а складну суб-станцію, що містить також водяну пару, частинки твердих речовин, мікроорганізми. Ще складніший ґрунт. Ця особли-вість геокомпонентів надає їм нових емерджентних власти-востей, яких немає в хімічно чистих та однорідних речови-нах, що їх утворюють. В системі організації речовини Землі геокомпоненти займають проміжне положення між прости-ми дискретними тілами (мінералами, газами, ґрунтовими агрегатами, окремими організмами та ін.) та геосистема-ми. Тому аналіз вертикальної структури геосистеми, скла-довими якої є геокомпоненти, буде ефективним при вияв-ленні генетико-еволюційних закономірностей геосистем. Виділення елементів у геокомпонентній вертикальній структурі виходить з поділу геокомпонентів на їх більш генетично однорідні частини. У гірських породах такими елементами є їх окремі літолого-стратиграфічні шари (ви-діляються як породи одного віку та походження); у ґрунті – його генетичні горизонти. Ґрунтові води розрізняють за шаром порід, які їх вміщують, оскільки їх хімічні та інші характеристики генетично зумовлені властивостями водо-вмісної товщі. Поверхневі води та повітряні маси при генетико-еволюційному аналізі геосистем на елементи, як правило, не розкладаються. Р е ч о в и н н о-ф а з о в и й (г е о м а с о в и й) с п о с і б. Геосистема являє собою складну композицію ре-човин, різних за фазовим станом, фізичними властивостями, хімічним складом. Взаємодії між ними зумовлюють різні процеси в геосистемі (наприклад, продуційний, засолення ґрунтів тощо) і тому, розглядаючи різні речовини як окремі елементи геосистеми, можна ефективно досліджувати меха-нізми внутрішньогеосистемних зв’язків. Речовинно-фазовий підхід до структуризації природ-них систем широко використовується в екології, особливо при імітаційному моделюванні екосистем. У найбільш по-пулярному в екології методі такого моделювання (метод системної динаміки, його розробив Форрестер) як елемен-ти екосистеми виділяються її окремі речовини, локалізова-ні в певних фізичних тілах. За термінологією методу сис-темної динаміки такі елементи називаються резервуарами, й основною їх характеристикою є кількість речовини в резервуарі. Як окремі резервуари виділяються, напри-клад, «вода у кореневому шарі ґрунту», «вода у транспорт-но-скелетних органах рослин», «азот у ґрунті», «азот у трав’яних рослинах» тощо. Резервуари, між якими ма-ють місце потоки певної речовини або хімічного еле-мента (води, азоту тощо), об’єднуються в більші стру-ктурні одиниці екосистеми – блоки, або субсистеми. Близький підхід до структуризації елементарної геосистеми в ландшафтознавстві обґрунтований М. Л. Бе-ручашвілі62 (1980), пов’язаний з виділенням геомас. Під ни-ми розуміють якісно своєрідні тіла геосистеми, які ма-ють певну масу, специфічне функціональне призначення, а також швидкість змін у часі та (або) переміщення в просторі. Як геомаси виділяються аеромаси, гідромаси, педомаси, літомаси, фітомаси, зоомаси, мортмаси (мертва органічна речовина). Від геокомпонентів вони відрізня-ються більшою речовинною однорідністю. Наприклад, під педомасою розуміють не ґрунт, а тільки ґрунтовий дрібно-зем з гумусом, тобто органо-мінеральну суміш, до якої не входять волога ґрунту, його скелетна частина, порові гази, корені рослин, тваринне населення. До аеромаси відносять сухе повітря – суміш газів без водяної пари та аерозолів. Аеромаси містяться не тільки в атмосфері, а пронизують усі геокомпоненти. Аналогічно й гідромаси, зосереджені не лише в поверхневих та ґрунтових водах, а й в інших геокомпонентах. Мортмаса взагалі не має аналогів серед геокомпонентів і являє собою сукупність накопичених від-мерлих решток рослин, тварин, їх екскрементів, мікроорга-нізмів тощо. При речовинно-фазовій структуризації геосистеми геомаси слід розглядати як окремі компоненти її вертикаль-ної будови, оскільки деякі їх частини можуть значно відрі-знятися за фізичними, хімічними та іншими показниками. Наприклад, фітомаса представлена такими досить харак-терними частинами, як зелене листя рослин, корені, транспортно-скелетні органи (стовбури та гілки), генератив-ні органи, лишайники, мохи, мікроорганізми тощо. Гідромаса також складається з різних мас, що відрізняються насамперед середовищем, де вони розміщені (в атмосфері, ґрунті, ґрунтових водах тощо). Тому при детальному ана-лізі геосистем геомаси поділяються на елементи залежно від агрегатного складу, функціонального призначення, хімі-чного складу, положення у вертикальному профілі геосисте-ми, щільності, метричних та інших особливостей. Ступінь детальності поділу геомас на елементи визначається кон- кретним завданням ландшафтно-екологічного аналізу. Крім поділу геомас на елементи, М. Л. Беручашвілі вважає за важливе також і їх класифікацію. За розробле-ною ним таксономічною схемою кожна геомаса поділяєть-ся на типи, роди і види. Типи геомас виділяються на осно-ві відмінностей у функціональному призначенні в геосис-темі, щільності та швидкості зміни в часі і переміщенні в просторі. Наприклад, серед фітомас виділяються такі їх типи, як однорічне листя деревно-чагарникових рослин, багаторічне листя цих рослин, хвойне листя, транспортно-скелетні органи, корені тощо. При диференціації на типи педомас за основу взято відмінності в механічному складі (глинисті, суглинкові, піщані типи педомас тощо), аеромас – їх температуру (кріотермальні, нанотермальні, мезотерма-льні та інші аеромаси), гідромас – стан вологи та її знахо-дження в інших геомасах (атмосферні, снігові, льодові, ґрун-тові та інші гідромаси). Літомаси поділяються за їх щільніс-тю та хімічним складом (карбонатні, силікатні та інші ти-пи), мортмаси – за ступенем розкладання та походженням (сухостій, підстилка, торф, та ін.). Роди геомас розрізняються у межах типу переважно за інтенсивністю процесів функціонування. Так, у листяних типах фітомас виділяються їх різні роди за вмістом воло-ги в листі (гідрофітні, мезофітні, ксерофітні та ін.). Пе-домаси поділяються на роди за вмістом гумусу (високо-, середньо-, малогумусні) та його характе-ром (кальцієві, лісові педомаси). Нарешті, види гео-мас виділяються з урахуванням метричних характе-ристик (форми, розмірів, орієнтації тощо) їх елемен-тів. П р о с т о р о в о-о б’є м н и й с п о с і б. Дослі-дження вертикальних потоків енергії та речовин у гео-системі, її динамічних змін протягом року пов’язані з урахуванням просторової неоднорідності геосистеми у вертикальному напрямку – її ярусної будови. Хоч пе-вне уявлення про ярусну будову дає поділ геосисте-ми на її геокомпоненти, ці структурні одиниці все-таки накладаються одна на одну, до того ж вони неоднорі-дні по вертикалі. Разом з цим у геосистемі досить чітко виділяються певні її шари, майже однорідні за складом різних геомас, та специфічні в інших відно-шеннях (зокрема, за умовами життя та екологічними процесами). Вперше яруси, шари в екосистемі виділив В. Шелфорд63 (1912), але на основі переважно біотичних критеріїв. З більш комплексних позицій до цього пи-тання підійшов Ю. П. Бяллович64 (1947, I960). У ландшафтній екології Н. Л. Беручашвілі на почат-ку 70-х років обґрунтував поняття геогоризонту та розробив методику виділення геогоризонтів. Геогоризонт розглядається як комплексне утворення, в яке входять усі геомаси, які містяться в певному шарі геосистеми. Цим вони відрізняються від ярусів фітоценозу, оскільки, крім рослин (фіто-маси), включають також повітряні і гідромаси, якщо вони в певний період там є (наприклад, шапки сні-гу на гілках дерев). Основним критерієм виділення геогоризонту є специфічний набір геомас у межах пев-ного шару геосистеми. Зміна цього набору (поява нового виду геомаси, зміна їх пропорцій тощо) свід-чить про появу у вертикальному профілі геосистеми нового геогоризонту.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Основні способи декомпозиції» з дисципліни «Ландшафтна екологія»
