Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку
Інституціоналізм у політичній економії почав формуватися наприкінці XIX ст. Його ідейні основи було закладено американсь-ким економістом і соціологом Т. Вебленом. Назва напряму по- ходить від латинського слова «institutio» (звичай, настанова) і близького до нього «інститут» (зовнішнє втілення «інституцій», закріплення їх у вигляді законів). Дуже часто ці терміни вжива-ються як синоніми. Їх тлумачення є досить широким і не надто чіт-ким. Представник інституціоналізму і автор терміна «інституціо-налізм» У. Гамільтон писав: «Інститути — це словесний символ для ліпшого описання низки суспільних звичаїв. Вони означають переважний і постійний спосіб мислення, який став звичкою для групи або звичаєм для народу... Світ звичаїв і звичок, що до нього ми пристосовуємо наше життя, є сплетінням і безперервною осно-вою інститутів» . Як правило, «інститути» визначають як форму прояву «інституцій». Так, «економічні інститути» — приватна вла-сність, гроші, конкуренція, торгівля, прибуток тощо є лише фор-мою прояву або втіленням «інституцій», тобто навичок, звичаїв. Ставши такими, вони організують і регулюють поведінку людей. Прихильники інституціоналізму вирішальну роль у суспільному розвитку надають саме цим інститутам. Відтак економічні процеси в інституціоналістів набувають психологічного забарвлення. Усім інститутам притаманні риси колективної психології. Саме тому, щоб зрозуміти природу інститутів, їхню еволюцію, необхідно ви-вчати рушійні сили, мотиви поведінки, якими керуються окремі особи, професійні або соціальні групи у своїх діях. Інституціоналі-сти не лише посилили психологічне трактування економічного процесу, а й почали, по суті, конструювати психологічну теорію економічного розвитку. У формуванні філософських основ інституціоналізму вели- ку роль відіграли американські філософи Ч. Пірс, Дж. Дьюї та Ж. Леб — основоположники прагматизму. Певний вплив на форму-вання й розвиток інституціоналізму справила німецька історична школа з її історичним методом, акцентуванням уваги на правових нормах та політиці держави. В американській економічній літерату-рі навіть стверджувалося, що інституціоналізм є суто американсь-ким різновидом історичної школи. Американським напрямом історичної школи називає інституціо-налізм також всесвітньо визнаний авторитет у царині історії еконо-мічної думки японський економіст Такаші Негіші . Але не запере-чуючи певних спільних рис, притаманних цим напрямам, їх не слід ототожнювати. Вони склались за різних історичних умов і відобра-жають різні історичні реалії. Інституціоналізм виник і набув поширення в США за умов ран-нього періоду імперіалізму. Це була своєрідна опозиція дрібної і се-редньої буржуазії та її ідеологів монополістичному капіталізмові, яка проявилась у гострокритичному підході до реалій капіталізму та у спробах його реформування. Саме тому можна стверджувати, що найбільшу ідейну спорідненість інституціоналісти мають з англій-ськими соціологами й економістами — прихильниками буржуазного реформізму, зокрема Дж. Гобсоном, який, на думку самих амери-канських інституціоналістів, зробив спробу теоретично обгрунтува-ти реформістські програми. Інституціоналізм не має якихось загальних теоретичних засад. Економісти, котрі належать до цього напряму, суттєво різняться як щодо теоретичних принципів, так і щодо досліджуваних проблем. Одні узалежнюють економічні процеси від психології, біології, ан-тропології, інші — від права, кон’юнктури або математичних розра-хунків. Об’єднують інституціоналістів методологія і критичне став-лення до ортодоксальної класичної і неокласичної теорії. Ця критика була спрямована передовсім проти соціально-філософських і методологічних засад неокласиків. Усупереч позаісторичним, абстрактно-теоретичним концепціям неокласиків інституціоналісти вдаються до історичних та описово-статистичних методів дослідження. Історичний метод дав змогу до-сліджувати економічні явища в їхньому історичному розвитку, у динаміці, відтак проголошуючи ідеї еволюції капіталістичної еко-номіки. Описово-статистичний метод визначив практичну прагма-тичну орієнтацію інституціоналізму. На відміну від психологічної школи граничної корисності інсти-туціоналісти рушієм економічного розвитку визнають психологію колективу, суспільства, а не окремих суб’єктів господарювання — «робінзонів». Інституціоналісти піддали критиці неокласичну кон-цепцію конкурентної економіки з її основною ідеєю ринкової рівно-ваги, відкинули постулат «гармонії інтересів». Визначенню неокласиками ринку як універсального, високоефе-ктивного механізму розподілу економічних ресурсів, а отже, як фак-тора ефективного функціонування економіки в цілому, інституціо-налісти протиставили дослідження ринку як соціального інституту, що зазнає глибоких змін із розвитком суспільства. Інституціоналісти визнавали обмеженість ринкового механізму регулювання економі-ки і виступали за впровадження суспільного контролю над нею. Ін-ституціоналізм у своєму розвитку пройшов кілька етапів. Еклек-тизм, строкатість притаманні цій течії, зумовили формування в її рамках різноманітних напрямів. Передовсім можна виділити ранній інституціоналізм і неоінституціоналізм.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ідейно-теоретичні основи інституціоналізму та етапи його розвитку» з дисципліни «Історія економічних вчень»
