Поява концепції Кейнса закономірно породила великий резонанс у капіталістичному світі та справила значний вплив на дальший роз-виток економічної теорії і економічної політики. Найбільш активні її прихильники зв’язують цю модель з початком нового етапу в роз-витку економічної науки. Кейнсіанство зайняло провідне місце в політекономії в багатьох країнах розвинутого капіталізму, особливо у США та Англії, і три-валий час зберігало свої позиції. Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему ди-намічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динамі-чної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або цикліч-них коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством. У США ідеї Кейнса розвивали ще у 30-ті рр. його американські послідовники і передовсім економісти Гарвардського університету Е.Хансен та С. Харріс. Елвін Хансен (1887—1976) вів у Гарвард-ському університеті спеціальний семінар, який відвідували визначні урядові чиновники та бізнесмени. Цей семінар відіграв важливу роль у поширенні кейнсіанських ідей у США. Характерною рисою економічних теорій післякейнсіанського пе-ріоду є те, що у поясненні найважливіших економічних проблем чі-льне місце надається інвестиціям. Послідовники Кейнса виходять з того, що причина циклічності, а водночас і причина періодичних криз та безробіття полягає у «коливаннях динаміки інвестицій». «Приватні інвестиції та державні витрати — ось ті сфери, де слід переважно шукати пояснення змін зайнятості та доходів», — указу-вав Хансен. Західні теоретики надають капіталовкладенням власти-вість своєрідної незалежної змінної, від якої залежать інші змінні. Розвиток неокейнсіанської теорії циклу зв’язують з іменами та-ких відомих економістів, як Р. Харрод, П. Самуельсон, Д. Хікс. У праці самого Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента та грошей» проблема циклу відсутня. У книжці є лише певні вказів- ки на причину криз — зниження норми прибутку, посилене пси- хологічними обставинами. Неокейнсіанці не заперечували цикліч-ності капіталістичної економіки, але розглядали її як власти- вість, притаманну будь-якій динамічній системі. Вони прагну- ли знайти причини коливальних рухів економіки та встановити характер дії механізму переходу однієї фази в іншу на підставі ендогенних факторів, використовуючи при цьому кейнсіанські категорії «граничної ефективності капіталу», «функції споживан-ня», «поєднання мультиплікатора та акселератора». Взаємодія цих ендогенних факторів спричиняє спади і створює можливості для піднесення. Сповільнення приросту споживання впливає на дохід, а це, у свою чергу, призводить до зменшення приросту ін- вестицій і т. д. Розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора у застосуванні до національного доходу зв’язує приріст національного доходу з приростом інвестицій. Неокейнсіанські теоретики циклу доповнили концепцію мульти-плікатора так званою концепцією акселератора, який характеризує зворотний зв’язок між національним доходом і інвестиціями. Аксе-лератор показує, у скільки разів мають збільшуватися капіталовкла-дення в результаті конкретних темпів зростання національного до-ходу. Якщо умовою розгортання мультиплікаційного процесу є наявність вільної робочої сили та незайнятих виробничих потужно-стей, то для акселераційного — необхідні інші умови. Зростання національного доходу потребуватиме збільшення виробничих поту-жностей та капіталовкладень (за умови, що існуючі виробничі по-тужності використано повністю або майже повністю). У свою чергу, зниження або хоч сповільнення темпів зростання національного до-ходу призведе до спадання темпів капіталовкладень і, навіть, до дез-інвестування. Велике значення у неокейнсіанській теорії циклу має поділ капі-таловкладень на автономні та похідні. Похідні інвестиції — це такі, що зв’язані з розширенням споживання внаслідок зростання націо-нального доходу. Саме цей тип інвестицій бере участь у моделі му-льтиплікатор — акселератор. Проте у процесі економічного зрос-тання є ціла низка інших факторів, що зумовлюють капіталовкладення незалежно від руху споживання або національ-ного доходу, а саме: технічний прогрес та залежні від нього технічні перевороти, збільшення населення, політика держави та інші факто-ри автономного характеру. Саме з дією цих факторів і зв’язані авто-номні інвестиції. Концепція двох типів інвестицій допомагає зрозу-міти природу відносно незалежного від руху платоспроможного попиту розвитку виробництва засобів виробництва. Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу детально викладено у праці Е. Хансена «Економічні цикли та національний дохід» (1958). Ця теорія виявилася одним із перших плодів післявоєнної еволюції кейнсіанства. Вона ввібрала в себе основні положення тео-рії Кейнса, доповнила їх деякими новими положеннями, головним з яких є механізм акселератора. Рушійною силою, першопричиною виробництва, за Хансеном, є технічний прогрес, який потребує но-вих капіталовкладень, тобто автономних інвестицій. Результатом кожної нової порції автономних інвестицій є розгортання мультиплікаційно-акселераційного процесу. Це означає, що інвестиції по-роджують доходи, сума яких тим вища, чим більша «схильність до споживання». Зростання доходів веде до похідних інвестицій, які ще збільшують національний дохід. У такий спосіб розгортається ку-мулятивне, самопідтримувальне піднесення, початковий поштовх якому дали автономні інвестиції. На думку Хансена, технічний прогрес не тільки породжує авто-номні інвестиції, а й визначає рівень капітального коефіцієнта, ак-селератора. Тому інтенсивність та тривалість процесу зростання ви-значаються виключно характером технічного прогресу. Процес зростання, що породжується зовнішніми факторами, зок-рема технічним прогресом та кумулятивним процесом, може, на ду-мку Хансена, виявитися достатнім або, навпаки, недостатнім для то-го, щоб використати наявні ресурси зростання зайнятості. Останнє залежить, у свою чергу, від величини автономних інвестиційних можливостей і граничної схильності до споживання, що визначає величину мультиплікатора, а також від коефіцієнта акселерації, який не є раз і назавжди заданим і змінюється разом зі змінами в техніці. Хансен називає причини, що можуть припинити процес зростан-ня і призвести до початку падіння. Перша група причин зв’язана з поступовим вичерпанням автономних інвестицій: зниження очіку-ваної норми прибутку у міру зростання інвестицій, підвищення цін капітальних товарів і позичкового процента. Друга група зв’язана з послабленням уже описаного «надкумулятивного процесу», що по-роджується дією мультиплікатора та акселератора. Тривалість та ін-тенсивність піднесення визначаються, головне, обсягом та інтенси-вністю автономних інвестицій. Але «...коли автономні інвестиції виснажуються, тоді скорочуються також стимульоване споживання та стимульовані інвестиції» . Припинення або вичерпання причин, що зумовлюють зростання, призводить до скорочення капіталовкла-день та економічного спаду. Початок нового піднесення буде зумо-влений також автоматично завдяки тому, що споживання знижуєть-ся повільніше, ніж дохід у цілому, і настане такий момент, коли споживання почне перевищувати дохід. Це, у свою чергу, спричи-нить значне скорочення запасів та капітальних благ, що буде стиму-лом до здійснення відновлювальних інвестицій. Увесь процес почне розвиватися у зворотному напрямку. Хансен, натхненний, мабуть, статтею Франко Модільяні «Пере-ваги ліквідності, теорії процента і грошей» (1944), став головним популяризатором того варіанта кейнсіанської теорії, що грунтується на концепції доходів — витрат. Рівновага ринкової системи, відповідно до теорії Кейнса, передбачає загальну або макроекономічну рівновагу ринку товарів, гро-шей, облігацій та робочої сили. Зрештою, макроекономічна рівнова-га зводиться до взаємодії двох ринків — товарів та облігацій, або товарів і грошей. Останній варіант зветься моделлю Хікса—Хансена і є найбільш поширеною інтерпретацією теорії Д. Хансена. Хансен, узявши за основу кейнсіанський варіант, включив до нього знамениту діаграму IS-LM, додавши до неї рівняння попиту та про-позиції на ринку праці. Модель Хікса—Хансена відкриває великі можливості для дослі-дження взаємодії ринків товарів та грошей. Зокрема, можна довіда-тися, наскільки стійкою є їхня рівновага, чи вона зберігається, як на ній відбиваються ті чи інші варіанти державного регулювання, інфляція і т. п. Так, наприклад, якщо в період рівноваги ринкової системи від-булося поліпшення інвестиційного клімату, що можливе у добу ма-сового використання передових технологій, у результаті цілеспря-мованих дій держави та з інших причин, то підприємці, оптимістично оцінюючи перспективи виробництва і орієнтуючись на існуючу норму процента, збільшать капіталовкладення, використо-вуючи з цією метою наявні заощадження. Зростання інвестицій приведе до розширення виробництва, що, у свою чергу, збільшуватиме обсяг сукупного доходу. Ці зміни зачі-пають грошовий ринок, але оскільки пропозиція грошей залишаєть-ся незмінною, а частина доходу перетворюється на додатковий по-пит на гроші, то ринок реагуватиме підвищенням норми процента. Тепер знову запрацює механізм ринку товарів: підвищення норми процента і зниження під її тиском очікуваної норми прибутку змен-шить інвестиційний попит. Відбудеться гальмування зростання ін-вестицій, виробництва і сукупного доходу, у ринковій системі вста-новиться нова рівновага. Розуміння цих процесів має велике значення для з’ясування суті й динаміки ринкової системи. Виявляється, що, сприймаючи імпу-льси ззовні, ринкова економіка здатна пересуватися з одного рівно-важного стану в інший. Дуже суттєво, що рушійний імпульс негай-но дає сплеск господарської активності, а потім взаємодія ринків товарів і грошей гасить її та стабілізує стан. Аналітичним апаратом моделі Хікса—Хансена з успіхом корис-туються представники найрізноманітніших напрямків сучасної еко-номічної науки. Інвестиційна теорія циклу стала засадною для побудови неокей-нсіанських антициклічних програм, які зосереджували увагу на ди-наміці капіталовкладень, її регулюванні з боку держави. Типові тлумачення такого регулювання дав Хансен, назвавши два методи боротьби з циклічними коливаннями. Один метод полягає у стабілі-зації безпосереднього обсягу інвестицій, інший — у компенсації коливань приватних інвестицій заходами фіскальної та кредитно-грошової політики. Неокейнсіанці стверджують, що за сучасних умов цілком мож-ливо обмежувати розмах циклічних коливань, стримуючи зростання виробництва у фазі піднесення та стимулюючи його у фазі рецесії. Органом, здатним це зробити, є держава, що має у своєму розпоря-дженні багато важелів для заохочення приватних інвестицій напере-додні спаду або послаблення інвестиційної діяльності у період «пе-регрівання» економіки. Значне місце в концепції американських неокейнсіанців нале-жить так званим вбудованим стабілізаторам, тобто автоматичному застосуванню податкової та бюджетної політики для регулювання циклу. На їхню думку, за умов швидкого економічного зростання необхідно підвищувати податки, щоб ослабити функцію «спожи-вання» та стримати інвестиції, а у період спадів, навпаки, знижувати податки та збільшувати витрати, не оглядаючись на дефіцит бюдже-ту, штучно підтримуючи попит. Одним із факторів, який також по-винен сприяти зростанню попиту, є державне споживання, зокрема військові закупівлі. Поруч з неокейнсіанством виникли й інші різновиди теорій держа-вного регулювання, на котрі вчення Кейнса справило значно менший вплив. До них належить передовсім так звана стокгольмська школа. Представників цієї економічної течії неправомірно було б називати послідовниками Кейнса, оскільки ще в 30-ті рр. група молодих швед-ських економістів незалежно від нього дійшла аналогічних висновків. Під час економічної кризи 30-х рр. Швеція, як і більшість країн світу, опинилася на межі фінансового краху. Витрати на інвестиції почали скорочуватись і згодом зовсім зникли. Рестриктивна грошо-ва політика (обмеження грошових емісій, скорочення кількості грошей в обігу) знизила купівельну спроможність населення і спри-яла зростанню безробіття. Проте криза в Швеції була менш тривалою, ніж в інших країнах, оскільки структурна перебудова національної економіки на той час уже розпочалася. Нові перспективні галузі промисловості з викори-станням новітніх технологій забезпечили Швеції швидке нарощу-вання економічного потенціалу, і через два роки країна перейшла до експансіоністської політики. 1932 р. на виборах до парламенту пе-ремогли соціал-демократи завдяки дуже вдалій програмі економіч-ного відродження. Економічна програма шведської соціал-демократії базувалася саме на ідеях стокгольмської школи політичної економії, основними представниками якої були Ерік Ліндаль (1891—1960), Гуннар Мюр-даль (1898—1987), Бертіль Улін (1899—1979), Ерік Лундберг (1902—1987). Їхня теоретична концепція аналогічна висновкам Кейнса. Так само як і Кейнс, шведські економісти були впевнені, що існує ефективний спосіб розв’язання основних проблем економіки. Суть його полягає в тім, що держава повинна втручатися в госпо-дарське життя і проводити активну економічну політику з метою лі-квідації розривів безробіття та інфляції. Основним об’єктом держа-вного втручання є сукупний обсяг попиту. Е. Ліндаль та Г. Мюрдаль побудували модель грошового обігу, яка демонструвала залежність економічної рівноваги від викорис-тання грошових ресурсів, зокрема від заощаджень споживачів. Б. Улін обгрунтував необхідність державних інвестицій і громадсь-ких робіт як засіб від безробіття. А інший представник стокгольм-ської школи Е. Лундберг побудував спеціальні моделі для аналізу величини розривів безробіття та інфляції. Розроблену на засадах економічних концепцій стокгольмської школи програму шведської соціал-демократичної партії було покладено урядом в основу формування економічної політики 30-х рр. Її основні положення базувалися на таких принципах: сильна держава регулює економічний процес, використовуючи для цього механізм саморегулювання, передовсім грошову сфе-ру; перспективний напрям розвитку — від економіки пропозиції до економіки попиту; соціальна сфера базується на сильній та стабільній економіці, її розвиток регулюється й контролюється державою. Цю політику проводило і контролювало міністерство фінансів Швеції, що його очолював Ернст Вігфорс (1881—1977). Вігфорс визнав слушність того, що державні інвестиції і громадські роботи можуть підвищити купівельну спроможність населення, зменшити масштаби економічної кризи і послабити соціальне напруження. Ці ідеї вперше було відображено в проекті бюджету 1933 р., а Гуннар Мюрдаль у додатку до нього подав теоретичне обгунтування нової «антициклічної» фінансової політики. Швеція, таким чином, стала першою в світі країною, що обрала шлях активної політики стабілізації. Іншим прикладом поширення ідей кейнсіанства є програмування капіталістичної економіки, індикативне планування, що набуло роз-витку у Франції, де після другої світової війни державне регулю-вання економіки здійснювалося в широких масштабах. Французьку концепцію індикативного планування опрацював Франсуа Перру. Не заперечуючи значення ринкового механізму та конкуренції у регулюванні капіталістичної економіки, прихильники концепції індикативного планування переважного значення надава-ли державному регулюванню через програмування економічного розвитку країни. Основу такого програмування становила система національних рахунків та державних планів індикативного (рекоме-ндаційного) характеру. Розробку та прийняття національних планів розвитку необхідно здійснювати, на думку Перру, за допомогою уз-годжень, компромісів та «соціальних діалогів» різних класів. Така система індикативного планування включала механізм як коротко-строкового (кон’юнктурного), так і довгострокового (структурного) регулювання національної економіки. Концепція Перру справила значний вплив на практичну реаліза-цію програмування економіки Франції. 1947 р. було прийнято пер-ший п’ятирічний план. Така практика тривала й у наступні роки.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Поширення кейнсіанства в різних країнах» з дисципліни «Історія економічних вчень»
