РЕЗЕРВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ
Резервний капітал підприємства можна розглядати в широко-му та вузькому розумінні. У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбут-ньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з ре-зервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за стат-тею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резе-рви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками: • джерелами формування; • способом відображення у звітності; • обов’язковістю створення. За джерелами формування резерви поділяють на: • капітальні резерви — формуються за рахунок коштів влас-ників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»); • резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибут-ку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні); • резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат під-приємства. За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капі-тал», а приховані резерви жодним чином не фігурують у балансі (див. розд. 4). За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чин-ними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими. Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забез-печенні виконання захисної функції власного капіталу підприєм-ства. Як бачимо, підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин — статут-ний капітал. Зрозуміло, що насамперед на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичерпання такого прибутку для таких цілей слід використати прихо-вані резерви (див. розд. 4) і резервний капітал, створений за ра-хунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додатковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спро-ба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення стату-тного капіталу, про що йтиметься далі. Розглянемо детальніше основні види резервів, які можуть створюватися підприємствами. Згідно із законодавством України на кожному підприємстві, заснованому у формі акціонерного товариства, товариства з об-меженою відповідальністю тощо, повинен бути сформований ре-зервний (страховий) капітал. Розмір цього капіталу регламенту-ється засновницькими документами, але він не може бути меншим за 25 % статутного капіталу підприємства. Для акціоне-рних товариств мінімальна величина резервного капіталу повинна становити 15 % акціонерного капіталу. Розмір щорічних від-рахувань у резервний капітал також передбачається засновницькими документами, але не може бути меншим за 5 % суми чистого прибутку підприємств. Для порівняння: у Німеччині встановлена мінімальна межа сукупного обсягу резервів: капіта-льних і тих, що створені за рахунок прибутку. Згідно із Законом про акціонерні товариства (AktG) німецьким підприємствам для формування обов’язкових резервів слід спрямовувати двадцяту частину чистого прибутку. Такі відрахування потрібно здійсню-вати, поки обсяг сукупних резервів не досягне 10 % номінального капіталу товариства . Аналогічний порядок формування резервів діє у Швейцарії, з однією різницею, що мінімальний розмір обов’язкових резервів становить 20 % номінального капіталу. Ці-кавим є те, що створення обов’язкових резервів товариствами з обмеженою відповідальністю законодавствами розвинутих країн, як правило, не регулюється. Це є компетенцією учасників. Отже, резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нормативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі: • покриття збитків суб’єкта господарювання; • виплата боргів у разі ліквідації підприємства; • виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мі-німально допустимий рівень); • інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами. До формування мінімально необхідного розміру резервів їх можна використовувати лише для покриття збитків. Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капі-тал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капі-тальних резервів. До так званих капітальних резервів, тобто резервів, які ство-рюються за рахунок капіталу власників (чи інших осіб), належить додатковий капітал. Джерелом формування зазначених резервів не є господарська діяльність підприємства. Поняття «Додатковий капітал» з’явилось у вітчизняній економічній практиці відносно недавно. Згідно з визначенням, яке наводиться у стандартах бух-галтерського обліку, додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індек-сації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісій-ного доходу. Вітчизняними нормативними актами не встановле-но жодних обмежень щодо розмірів капітальних резервів. Розрізняють додатковий вкладений капітал та інший додатко-вий капітал. Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною варті-стю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалі-зації акціонерними товариствами власних корпоративних прав. До складу іншого додаткового капіталу належать такі складові: • інший вкладений капітал; • дооцінка (уцінка) необоротних активів; • вартість безкоштовно отриманих необоротних активів. До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засно-вниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного ка-піталу. На нашу думку, до додаткового капіталу слід відносити також капітальний дохід у вигляді різниці між номінальною вар-тістю викуплених та анульованих корпоративних прав та ціною викупу. Природа цього доходу є такою самою, як і емісійного до-ходу. Окрім цього, до додаткового капіталу доцільно зараховува-ти суму перевищення курсу емісії конвертованих облігацій над їх номінальною вартістю. До складу дооцінки (уцінки) необоротних активів відноситься сума дооцінки (уцінки) активів, яка проводиться у випадках, пе-редбачених законодавством. Зазначимо, що дооцінку оборотних активів не можна розглядати як додатковий капітал підприємст-ва, вона відображається за відповідними позиціями Звіту про фі-нансові результати. До складу вартості безкоштовно отриманих необоротних активів включається вартість необоротних активів, безкоштовно одержаних підприємством від інших осіб. Вона вважається додатковим капіта-лом i зменшується на суму нарахованої амортизації, величина якої визнається доходом одночасно з її нарахуванням. Зауважимо, що безкоштовно отримані оборотні активи розглядаються як дохід під-приємства i не можуть бути додатковим капіталом.
Приклад 1 Підприємство отримало на безоплатній основі об’єкт основних за-собів за первісною вартістю 100 тис. грн, а також напівфабрикати пер-вісною вартістю 15 тис. грн. Річна сума амортизації зазначених основ-них засобів становила 5 тис. грн. За якими позиціями фінансової звіт-ності слід відобразити зміни, що є результатом цих операцій? На суму різниці між первісною вартістю основних засобів та їх амо-ртизацією збільшується інший додатковий капітал. На суму амортизації безоплатно отриманих необоротних активів та на всю суму безоплатно отриманих оборотних активів зростають інші доходи. На суму нарахо-ваної амортизації також збільшуються відповідні статті затрат.
Додатковий вкладений капітал та інший додатковий капітал здебільшого можна використовувати за такими основними на-прямами: • по-перше, на покриття балансових збитків, за умови, що на ці цілі використані всі інші джерела; • по-друге, на збільшення статутного чи пайового капіталу; • по-третє, на покриття різниці між фактичною собівартістю вилученого капіталу, який анулюється, та його номіналом. До основних обмежень щодо використання додаткового капі-талу слід віднести заборону його спрямування на збільшення ста-тутного капіталу чи викуп власних корпоративних прав, якщо в балансі відображені непокриті збитки та недопустимість його розподілу з метою виплати дивідендів у грошовій формі. До числа обов’язкових резервів, які повинні створюватися на підприємстві, належить резерв сумнівних боргів, який форму-ється з метою покриття можливих збитків підприємства в резуль-таті непогашення боржником сумнівної чи безнадійної дебітор-ської заборгованості. Нарахування суми резерву відображається у складі інших операційних витрат. Оскільки в результаті форму-вання резерву сумнівних боргів зменшується чистий прибуток підприємства, опосередковано це впливає на розмір власного ка-піталу. Сума дебіторської заборгованості підприємства відображається у звітності за чистою реалізаційною вартістю, яка відповідає різ-ниці між сумою поточної дебіторської заборгованості за товари (роботи, послуги) та резервом сумнівних боргів. Величина резерву сумнівних боргів може бути визначена за допомогою двох мето-дів: виходячи з платоспроможності окремих дебіторів або на під-ставі класифікації дебіторської заборгованості. В першому випад-ку величина резерву визначається на підставі аналізу фактичного непогашення дебіторської заборгованості в попередніх періодах. Якщо резерв створюється на підставі класифікації дебіторської за-боргованості, здійснюється групування дебіторської заборгованос-ті за термінами її непогашення з установленням коефіцієнта сум-нівності для кожної групи, який визначається підприємством, виходячи з фактичної суми безнадійної дебіторської заборгованос-ті за продукцію (товари, роботи, послуги) за попередні звітні пері-оди. Зі збільшенням термінів непогашення дебіторської заборгова-ності коефіцієнт сумнівності зростає. Величина резерву сумнівних боргів визначається як сума добутків поточної дебіторської за-боргованості за продукцію (товари, роботи, послуги) відповідної групи на коефіцієнти сумнівності відповідної групи. Якщо ж без-надійною визнано поточну дебіторську заборгованість, не пов’язану з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), то така забор-гованість списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат. У разі, якщо дебітор відшкодував під- приємству суму боргу, раніше визнаного безнадійним і списаного за рахунок резерву сумнівних боргів, суму боргу необхідно відно-вити у резерві сумнівних боргів з одночасним відображенням такої суми у складі доходів звітного періоду.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕЗЕРВНИЙ КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО ВИДИ ТА ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
