ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Історія Всесвітня » Всесвітня історія

Особливості післявоєнної відбудови та стабілізації. Країни Західної Європи та Північної Америки у другій половині XX ст.
У перші післявоєнні роки перед США стояли проблеми переведення
економіки на мирні рейки і відвернення економічної кризи. Американська
адміністрація ставила перед собою три основні завдання: запобігти застою
економіки, забезпечити високу зайнятість населення, не допустити інфляції.
Для цього передбачалось негайно скоротити збройні сили, забезпечити
повну зайнятість демобілізованим, провести реконверсію при збереженні
контролю над підприємствами з метою недопущення гострих криз. Для
реалізації цієї програми було прийнято "Солдатський білль про права" (1944
р.) і «Закон про зайнятість» (1946 p.). Така політика отримала назву
«Справедливий курс».
31 грудня 1946 р. президент Трумен оголосив «закінчення воєнних
дій». Було ліквідовано органи надзвичайного контролю над виробництвом,
які існували під час війни, монополії отримали свободу дій, але це не
означало ліквідацію державно-монополістичної системи капіталізму,
створеної в період 1929-1945 pp. Активно проводився в життя план
Маршалла. Було проведено реорганізацію державного апарату. В 1947 р.
створено Раду Національної Безпеки, Центральне розвідувальне управління
(ЦРУ), реорганізовано військові органи. В Конституцію США внесено
поправку, згідно з якою президент може обиратися не більш, ніж на два 138
строки підряд. У зовнішній політиці США проводили курс на конфронтацію
з СРСР.
Однак ці заходи не врятували американську економіку від спаду.
Зменшились прибутки більшості американців, зросло безробіття,
підвищились ціни. Таке становище призвело до розгортання масової
страйкової боротьби. У 1945 р. страйкувало 3,5 млн. осіб, а у 1946 р. - 4,6
млн. осіб. Зростання страйкової боротьби викликало в адміністрації реакцію,
яка призвела до прийняття у червні 1947 р. антипрофспілкового закону
Тафта-Хартлі, названого за прізвищами сенатора Роберта Тафта і члена
палати представників Фреда Хартлі.
Закон обмежував права робітників на укладення колективного
договору. Від керівників профспілок вимагалась підписка, що вони не є
комуністами, або членами інших «підривних» організацій. Заборонялись
страйки солідарності, страйки державних службовців.
Спад виробництва, погіршення матеріального становища, закон Тафта-
Хартлі. призвели до падіння авторитету президента Трумена. Він, щоб
підняти свою популярність, на чергових виборах запропонував програму, яка
забезпечила йому перемогу.
У 1949 р. Трумен направив Конгресу широку програму реформ в дусі
неолібералізму (кейнсіанства). Вона включала в себе такі положення:
скасування закону Тафта-Хартлі, розширення соціального забезпечення і
введення системи медичного страхування, прийняття федеральних законів у
галузі цивільного права, надання фінансової допомоги штатам для
покращення освіти, підвищення мінімальної заробітної плати, будівництво
дешевого житла, широке гідробудівництво, гарантії стабільних прибутків
фермерам за рахунок дешевих кредитів, недоторканість конституційних
свобод.
Реалізувати цю програму повною мірою не вдалося в силу
економічних (криза 1948-1949 pp.) і зовнішньополітичних причин (створення
атомної бомби в СРСР і перемога революції в Китаї).
Розгортання «холодної війни» позначилося і на
внутрішньополітичному житті країн Заходу. Обмежувалися демократичні
права, гонінню піддавалися ліві сили (комуністи, антивоєнні сили і рухи,
громадяни, які симпатизували СРСР). В США ця тенденція проявилась в
політиці маккартизму. Маккартизм виник як реакція на революцію в Китаї і
втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї.
Виступаючи в лютому 1950 p., сенатор Д.Маккарті заявив: «Шість
років тому в сфері впливу СРСР було 180 млн. осіб... Тепер вже 800 млн. осіб
опинилися під абсолютною владою Радянської Росії – зростання на 400%.
Причини, через які ми виявились безсилими, не в тому, що наш єдиний
могутній противник послав війська для вторгнення на наші береги, а в зраді
тих, до кого наша нація відноситься так добре... На мою думку державний
департамент піддався комуністичній інфільтрації».
Ця промова стала сигналом для антикомуністичних сил. Всупереч
президентському «вето» у вересні 1950 р. було прийнято закон «Про 139
внутрішню безпеку». Почалися гоніння і арешти лідерів Комуністичної
партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб),
переслідування ліберально настроєних професорів, «полювання на відьом»,
шпигуноманія.
Маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики
США. Потепління міжнародного становища призвело до відновлення
демократичних процесів.
Під впливом цих факторів продовжувало погіршуватись економічне
становище: зростали податки, державний дефіцит, а в січні 1951 р. почалась
стрімка інфляція. Адміністрація змушена була піти на встановлення
жорсткого контролю над цінами. Це не виправило становище і зрештою
призвело до падіння авторитету демократів.
На цьому тлі зріс авторитет Республіканської партії. Популярний
національний герой Дуайт Ейзенхауер став офіційним кандидатом
республіканців на посаду президента. Вибори 1952 р. перетворились в
особистий тріумф Ейзенхауера.
Соціально-економічний розвиток США у період правління
республіканців можна охарактеризувати таким чином: повільні темпи
розвитку виробництва і часті кризи (1953-1954, 1957-1958, 1960-1961 pp.),
початок впровадження автоматизації в різних сферах виробничого процесу
(впровадження автоматичних машин, конвеєрного методу обробки,
автоматичних контрольних систем, електронно-обчислювальних систем),
помітні зміни структури робочої сили (збільшення кількості робітників
невиробничої сфери, скорочення фермерів в суспільстві відносно інших
верств населення з 16,6% до 12%), інтенсивний розвиток військово-
промислового комплексу.
У 50-ті роки проходить трансформація республіканської та
демократичної партій: соціально-економічний розвиток країни вбачається
ними у розвитку державного регулювання економікою. Ці два чинники мали
значний вплив на його внутрішньополітичний курс. З одного боку, він не
розширював соціальні програми, започатковані демократами, з іншого - він
не дозволив їх скоротити, як цього вимагала більшість республіканців. Ще
формуючи концепцію свого президентства, Ейзенхауер говорив, що країна
потребує спокою після великих потрясінь Другої світової війни.
На період правління адміністрації Ейзенхауера припадає потепління
відносин між СРСР та США, припинення війни у Кореї. У 50-ті роки вдалося
запобігти гострих міждержавних криз. Головною метою США було
усунення загрози проникнення СРСР у нові регіони світу. З цією метою було
розроблено «доктрину Ейзенхауера», згідно з якою США повинні заповнити
«вакуум», який з'явився в результаті розпаду колоніальних імперій
Великобританії та Франції і утворення незалежних держав, а також
протидіяти СРСР не всюди, а там, де складуться сприятливіші умови.
На виборах 1960 р. президентом США було обрано лідера
демократичної партії Д.Кеннеді. Демократи прийшли до влади в
сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася в 50-ті 140
роки, в 60-ті дала суттєвий приріст виробництва. На перший план виходили
галузі виробництва засновані на останніх досягненнях наукового прогресу -
електроенергетика, електроніка, хімічна промисловість. НТР дала поштовх і
розвитку сільського господарства, так званій «зеленій революції». Наука
перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-
конструкторські роботи стали рушійною силою прогресу. Бурхливий ріст
виробництва продовжувався до 1967 р. Після цього темпи росту
уповільнилися і досягли 1% в рік. 60-ті роки характеризувались високим
ступенем одержавлення економіки і соціальних відносин американського
суспільства.
Перемога Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність.
Було вжито заходів для стимулюванню економічного зростання. З цією
метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного
бюджету.
Програма передбачала комплексну «перебудову» регіонів хронічної
депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати,
поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та інші
заходи, покликані збільшити платоспроможний попит населення і стати
додатковим стимулом економічного зростання. Важливе місце у програмі
відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних
меншин, жінок, молоді. Загалом виконання програми виходило за межі
власне економіки і повинно було вивести США на «нові рубежі» (таку назву
отримала ця програма).
Деякі з запланованих заходів мали характер соціальних реформ і
почали здійснюватись вже у 1961-1962 pp. Було підвищено погодинну
мінімальну заробітну плату, збільшено допомогу безробітним,
впроваджувалась програма підготовки і перепідготовки робітників.
Соціальні програми у поєднанні з державними програмами стимулювання
капіталовкладень забезпечили США динамічний розвиток протягом 60-х
років.
Для того, щоб вивести США на лідируючі позиції в дослідженні
космосу, Кеннеді запропонував програму «Аполлон», метою якої була
висадка американців на Місяці, що і було зроблено в 1969 р.
Багатообіцяюча кар'єра Кеннеді була перервана: 22 листопада 1963 p.
його було вбито в місті Далласі. Новим президентом США став Ліндон
Джонсон, який висунув амбіційний план побудови «Великого суспільства»
без злиднів, безробіття, злочинності, тяжких хвороб. Він поставив завдання
ліквідувати в США бідність. Значною мірою план було продиктовано
особистим прагненням Джонсона перевершити Кеннеді. В результаті вжитих
заходів (підвищення рівня мінімальної заробітної плати, надання субсидій і
кредитів фермерам, збільшення витрат на охорону здоров'я, освіту, житлове
будівництво, створення «трудових корпусів», надання допомоги тим, хто
живе за межею бідності) число бідних в Америці скоротилось з 36,4 млн. до
25,4 млн. осіб, але повністю ліквідувати бідність не вдалось. 141
У зовнішній політиці демократи виробили доктрину «гнучкого
реагування». Її суть зводилась до адекватного реагування на дії СРСР у
різних регіонах світу. В період правління демократів відбулось загострення
відносин між СРСР і США. Кульмінацією стала Карибська криза (1962 p.).
Після цього почалась нормалізація відносин між двома країнами. 16 червня
1963 р. Кеннеді навіть заявив, що США готові «вести мирні змагання з будь-
якою іншою системою на Землі». Покращання відносин продовжувалось
недовго. Вбивство Кеннеді і втягування США у війну у В'єтнамі надовго
заблокували цей процес.
США змінили своє ставлення також до країн Латинської Америки.
Було розроблено програму «Союз заради прогресу», яка повинна була
сприяти проведенню реформ для подолання соціально-економічних
суперечностей в регіоні. З 1961 р. по 1968 р. США надали країнам
Латинської Америки допомогу в розмірі 4,5 млрд. доларів.
У 40-60-ті роки в США розгорнулася активна боротьба за громадянські
права різних верств населення, зокрема американських чорношкірих проти
расової дискримінації. Це було пов'язано із зміною становища чорношкірого
населення. В роки війни зріс попит на робочу силу в промислових містах
Півночі США, і багато негрів залишило Південь країни, де вони піддавались
жорстокій дискримінації і фактично були позбавлені права голосу. На
Півночі, де не було традицій расової сегрегації, чорношкірі активно
включились в політичну боротьбу. Їхні голоси стали серйозною підтримкою
для демократичної партії і вона не могла ігнорувати їхні вимоги. В 1948 р.
було заборонено дискримінацію чорношкірих при наймі на державну
службу, почалась підготовка до ліквідації дискримінації в армії.
У 50-ті роки боротьба вступила в новий етап. Визнаним лідером
чорношкірого населення став Мартін Лютер Кінг, баптистський пастор. Він
запропонував використати в боротьбі тактику ненасильницьких дій Махатми
Ганді. Така тактика сприяла втягуванню в боротьбу значної кількості
населення. В 1955 р. Кінг організував бойкот автобусної компанії в Алабамі,
яка проводила сегрегацію пасажирів. В 1956 р. Верховний суд визнав таку
сегрегацію антиконституційною. Ще раніше Верховний суд визнав
незаконною сегрегацію в школі. Такі рішення суду наштовхувались на
значний опір білих на Півдні США. В 1957 р. для виконання рішень суду в
місті Літтл-Рок (штат Арканзас) було використано війська.
У 60-ті роки рух за громадянські права збігся з початком масового
руху соціального протесту. Тоді школу закінчило чисельне покоління
американців, яке народилося після війни. Це було перше покоління, яке
виросло в державі процвітання. Воно не бачило масового безробіття і
злиднів, вважало соціальну захищеність і матеріальний достаток нормою
життя, їх цінності суттєво відрізнялись від цінностей їхніх батьків. Молодь
була схильна заперечувати цінності суспільства споживання, вона виступала
за більшу простоту життя, вільного від умовностей і лицемірства. Символом
цієї контркультури стали джинси і рок-н-ролл. Боротьба за реформу
університетської освіти швидко переросла в рух проти в'єтнамської війни. 142
В'єтнамська війна була першою, показаною по телебаченню. Кожен день
американці бачили сцени насильства і кров. Молодь з її загостреним
почуттям справедливості, молодь, яка повинна була стати гарматним м'ясом
на цій війні, стала найбільшим противником цієї війни.
У 60-ті роки сталися трагічні події, які набули небаченого суспільно-
політичного резонансу. В 1968 р. було вбито брата Д.Кеннеді - Роберта, який
висунув свою кандидатуру на посаду президента. У тому ж році було
застрелено Мартіна Лютера Кінга, який 1964 р. одержав Нобелівську премію
миру. Його смерть викликала масові расові хвилювання.
На президентських виборах 1968 р. перемогу одержали республіканці.
Президентом став Річард Ніксон.
У 70-ті роки масові рухи припинились. Причиною цього була не
політика республіканців, а економічна криза, яка змінила пріоритетність
проблем, які стояли перед населенням. Крім того, більша частина вимог
масових рухів була задоволена: американські війська були виведені з
В'єтнаму, ліквідовано загальну військову повинність, расизм поставлено поза
законом, а в 1972 р. набрала чинності 26 поправка до Конституції США, яка
дала право голосу молоді з 18 років.
Вже в перші роки правління республіканців США були вражені
економічною кризою. Особливістю цієї циклічної кризи перевиробництва
(1969-1970 pp.) було, те що скорочення виробництва і збільшення безробіття
супроводжувались підвищенням цін. Наприкінці 60-х років почались
енергетичні труднощі, які вилились в 1973 р. в енергетичну кризу. Це відразу
призвело до падіння виробництва, зростання безробіття, значного
підвищення цін. Вони змусили республіканців відмовитись від політики
неоконсерватизму, яку вони проголосили, і вдатися до активного
використання методів державного регулювання економіки. У січні 1971 р.
Р.Ніксон навіть заявив журналістам: «Я тепер кейнсіанець».
Для подолання економічних труднощів було розроблено програму
заходів, які дістали назву «нова економічна політика». Наслідком
проведення цієї політики стало ширше державне регулювання. Вперше в
мирний час було введено контроль за цінами. Непомірно зросли державні
витрати на соціальні програми. Але всі ці заходи виявились
малоефективними. У 1973-1974 pp. США вразила і політична криза, яка
виявила всі недоліки американської політичної системи і державного
апарату.
17 червня 1972 р. під час передвиборчої кампанії до штаб-квартири
демократичної партії в готелі «Уотергейт» забрались їхні політичні
конкуренти, аби встановити підслуховуючу апаратуру. Вони були виявлені і
заарештовані. Виник грандіозний «Уотергейтський скандал». У результаті
розслідування президент Ніксон змушений був у 1974 р. піти у відставку.
Одночасно було ухвалено рішення про введення державної системи
фінансування виборів президента. Місце Ніксона зайняв віце-президент
Джеральд Форд. 143
«Уотергейтський скандал» підірвав престиж республіканців і на
президентських виборах 1976 р. переміг демократ Джиммі Картер,
губернатор штату Джорджія, спеціаліст в галузі атомної енергетики.
У роки його президентства відбувся злам у настроях американського
суспільства. Воно переконалось, що неможливо вийти з кризи з допомогою
державного регулювання. Для демократа Картера це мало фатальні наслідки,
оскільки з ними асоціювалось державне регулювання. Ці зміни грали на руку
республіканцям. До того ж невдача у визволенні американських дипломатів
у Тегерані дала привід для звинувачень адміністрації в слабкості.
На виборах 1980 р. переміг республіканець Рональд Рейган. Рейган
почав впроваджувати курс, який отримав назву «рейганоміка».
В його основу було покладено програму обмеження ролі держави в
економічному та соціальному регулюванні. Відбувся перехід від прямого до
більш опосередкованого втручання держави в економіку. Здійснювалась
податкова реформа, вводились пільги енергетичним корпораціям,
ліквідовувався контроль за цінами на нафту. Одночасно запроваджувалась
жорстка антиінфляційна політика, скорочувались витрати на державний
апарат та соціальні програми.
Ці заходи сприяли зупиненню інфляції, а починаючи з 1983 p.
почалось економічне піднесення. Значно посилилась ефективність економіки
США та її здатність до впровадження найновіших досягнень науково-
технічного прогресу. Посилився приплив іноземних інвестицій з боку
європейських країн та Японії. Іноземні капіталовкладення сприяли якісним
перетворенням в американському господарстві.
В період правління Р. Рейгана було проведено переозброєння
американської армії і почалися роботи по створенню протиракетної оборони
з елементами космічних озброєнь (так звана стратегічна оборонна ініціатива
- СОІ). Ці дії супроводжувались антикомуністичною і антирадянською
пропагандою. СРСР був оголошений «Імперією зла», проти якої потрібно
розпочати "хрестовий похід". Однак Рейган виявився досить гнучким
політиком. В 1985 р. він розпочав переговори з новим радянським лідером
М.Горбачовим, які відкрили нову сторінку в світовій політиці і привели до
закінчення «холодної війни».
Позитивні зрушення в житті США були закріплені після приходу до
влади республіканця Джорджа Буша, який до того був вісім років віце-
президентом. Не дивлячись на те, що при ньому конгрес контролювався
демократами, Бушу вдалося досягти згоди між республіканцями та
демократами з основних питань внутрішньої та зовнішньої політики і
забезпечити ефективне здійснення свого політичного курсу. Чільне місце у
президентській програмі належало питанням боротьби з наркоманією,
розвитку освіти, охорони здоров'я, екологічним проблемам.
У міжнародних відносинах досягнуто нових домовленостей з
Радянським Союзом. Д. Буш санкціонував агресію американських військ у
Панаму під приводом боротьби з наркоманією (1989 p.). Найбільшим його
досягненням стала перемога у війні з Іраком в 1991 р. 144
Однак у 1992 р. на президентських виборах Буш, маючи авторитет
переможця, зненацька потерпів поразку від молодого і маловідомого
демократа, губернатора штату Арканзас Білла Клінтона. Поразка Буша стала
завершенням «консервативної революції», яку протягом 12 років
здійснювали республіканці.
У 1994 р. республіканці взяли реванш на виборах в сенат і палату
депутатів. Проте це їм не допомогло, на президентських виборах 1996 р.
Б.Клінтон знову здобув перемогу.
За роки свого перебування в Білому домі Б.Клінтон не вдавався до
радикальних реформ, проводячи прагматичну політику. Проте ним
започатковано реформи в освіті і охороні здоров'я, соціальному забезпеченні.
Важливими здобутками його правління вважається створення додаткових 10
млн. робочих місць, скорочення вдвічі державного дефіциту, боротьба з
наркобізнесом.
У зовнішній політиці Б.Клінтон виступав за розширення НАТО, за
участь США в урегулюванні регіональних конфліктів і проведенні
миротворчих акцій. Взагалі США після розпаду СРСР, як єдина наддержава,
намагаються створити глобальну систему безпеки, залучивши до неї всі
впливові держави і структури світу. У проведенні свого
зовнішньополітичного курсу США вдаються до будь-яких засобів: від
мирних до воєнних (бомбардування, ракетні удари, введення військ).
Серйозними зовнішньополітичними акціями США в період президентства
Б.Клінтона стали збройні операції в Сомалі, Гаїті, Боснії, Іраці, Афганістані.
Після Другої світової війни Англія остаточно втратила «пальму
першості» у міжнародних відносинах. Починається розпад найбільшої
Британської колоніальної імперії. Після виснажливої війни Англія
залишилась серед великих держав, але не могла тягатись по силі з США та
СРСР.
Після шести років війни англійці найменше думали про претензії на
світове панування. Це особливо виявилось на перших післявоєнних
виборах 26 липня 1945 р. Англійці проголосували за лейбористів, які чітко
сформулювали свою головну мету – створити в Англії процвітаючу
державу. Лідер лейбористів Клемент Еттлі сформував уряд, який взявся
здійснити низку реформ.
В результаті реформ, проведених лейбористами, було
націоналізовано вугільну, газову, металургійну галузі промисловості,
електроенергетику, зв'язок, транспорт, Англійський банк. Власникам
підприємств сплачувалась компенсація - 2,5 млрд. фунтів стерлінгів.
Згодом темпи націоналізації були знижені, лейбористам стало ясно, що
держава неспроможна взяти на себе занадто багато. Було проголошено
курс на змішану економіку. Лейбористський кабінет став більше уваги
приділяти питанням програмування економіки, регулювання зайнятості,
експорту-імпорту та ін. За планом Маршалла Англія отримала близько 2,5
млрд. доларів, що сприяло структурній переорієнтації британської
економіки, водночас посилило її залежність від США. Лейбористи 145
здійснювали також програму соціальних реформ: скасування
антипрофспілкових законів, розширення безкоштовної системи охорони
здоров'я та розширення житлового будівництва. Лейбористи домоглись
подальшого обмеження повноважень палати лордів британського
парламенту.
У галузі зовнішньої політики лейбористи залишались на позиції
союзу з США і повністю поділяли небезпеку відносно радянської загрози.
У 1949 р. Англія стала членом НАТО. Найскладнішою проблемою для
післявоєнної Великобританії була доля колоніальної імперії. Надання
незалежності Індії було неминучим, і з цим довелося змиритися.
Незалежність було надано Палестині та Йорданії, але на більше йти вона
не бажала.
Реформи лейбористів призвели до непомірного зростання державних
витрат і різкого збільшення дефіциту державного бюджету. Фінансові
труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з У.Черчіллем.
Консерватори здійснили часткову денаціоналізацію, скоротили соціальні
програми. У 1952 р. помер король Георг IV, на престол вступила його
донька Єлизавета II. У тому ж році Великобританія, прагнучи залишитись
наддержавою, з допомогою США створила ядерну зброю.
У 50-ті роки Англія, як і інші західні держави, вступила в смугу
економічного піднесення. Але темпи розвитку були надто низькими. Це
пояснювалось такими обставинами: в попередні роки її економіка
розвивалась в умовах відсутності конкуренції на великому ринку імперії;
колонії забезпечували її дешевою сировиною і продовольством, отже
Англія не мала достатніх стимулів для розвитку.
Деколонізація виявила всі слабкі сторони Англії. Зусилля по
збереженню імперії сприяли консервації відсталості. Після поразки в
1956 р. агресії Англії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту, Великобританія
взагалі відмовилась від спроб зберегти імперію. Останньою спробою
зберегти вплив в колишніх колоніях стало зміцнення Британської
Співдружності націй. В Європі консерватори намагались зміцнити позиції
Англії, створивши Європейську асоціацію вільної торгівлі, що було
своєрідною противагою ЄЕС. Всі ці поразки, як у внутрішній, так і в
зовнішній політиці, призвели до «англійської хвороби»: Англія з кожним
роком втрачала свої позиції.
Повернення до влади лейбористів не вилікувало Англію. В 1964 р.
прем'єр-міністром став Гарольд Вільсон. Було продовжено націоналізацію,
встановлено контроль за квартплатою, цінами, підвищено пенсії і
соціальні виплати, створено національне управління по цінах і прибутках.
Однак ці заходи мали зворотний результат. Країну охопило масове
безробіття. Матеріальне становище англійців погіршилось. Здавалося, вже
ніщо не вилікує «хвору» Англію: ні відкриття багатих нафтових покладів
на Північному морі, ні перемога в світовій першості з футболу в 1966 p., ні
всесвітня слава «Біттлз» і «Роллінг стоунз». 146
На тлі цих обставин відбулися зрушення в суспільній свідомості та в
політиці провідних партій. Серед консерваторів посилився вплив
прихильників розвитку приватного підприємництва і згортання
державного втручання в економіку, європейської інтеграції.
Перші спроби Англії вступити в ЄЕС не мали успіху. Президент
Франції Шарль де Голль двічі накладав вето на прийняття Великобританії
в ЄЕС, аргументуючи це занадто тісними відносинами Англії з США. І
лише в 1973 р. принижена Англія була «допущена» в Європу. Економічна
криза 70-х років не дала змоги проявитись позитивним рисам цього кроку.
Економічні труднощі поглибились, зросли безробіття, інфляція.
Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання
Ірландії незалежності в складі Великобританії залишилось шість графств
Північної Ірландії, заселених переважно протестантським населенням.
Католицька меншість Ольстера почала в 1968 р. боротьбу за громадянські
права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські-війська для наведення
порядку. У відповідь на території Північної Ірландії таємна організація
Ірландська республіканська армія (ІРА) розв'язала терор проти
англійських солдат. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставало
цивільне населення. Хвиля насилля перекинулась і на інші райони
Великобританії.
Лейбористські уряди Вільсона та Каллагена не змогли ефективно
розв'язати назрілих проблем. Ситуація змінилась після перемоги на
виборах консерваторів. 4 червня 1979 р. був сформований уряд на чолі з
Маргарет Тетчер. Новий уряд енергійно вдався до заходів, які, на думку
М. Тетчер, повинні були дати оздоровлення англійській економіці та
фінансам. Політика уряду отримала назву тетчеризм. Напрямки цієї
політики були такі:
1. Жорсткі заходи у боротьбі з інфляцією - скорочення державних витрат,
апарату та соціальних програм.
2.Підтримка приватного підприємництва, ініціативи, введення
опосередкованого оподаткування.
3.Приватизація нафтової, авіакосмічної, суднобудівної та інших галузей
промисловості.
4. Запровадження антипрофспілкових заходів – обмеження прав
страйкуючих на пікетування, боротьба зі страйками, що визнані
незаконними і т.д. Політика кабінету М. Тетчер відзначалась твердістю і
рішучістю, вона враховувала реальні потреби часу.
Наприклад, приватизація відбувалась не «обвально», а у кілька
етапів: у 1979-1984 pp. майбутнім власникам продавались активи
компаній, частина їх перетворювалась у «публічні» корпорації.
У 1984-1989 pp. акціонерами колишніх державних компаній стали
індивідуальні власники. З 1989 р. головна увага зосередилась на
економічній ефективності приватизованих підприємств.
Тетчер рішуче виступила проти так званого «егоїзму» профспілок -
страйків, що призводили до неконтрольованого підвищення заробітної плати 147
і до зростання темпів інфляції. Від березня 1984 р. по березень 1985 р.
тривав страйк шахтарів, що закінчився поразкою. У 80-ті роки в країні
значно послабився профспілковий рух, чисельність британського конгресу
трейд-юніонів скоротилась у півтора рази. Водночас впав авторитет
лейбористської партії. Позитивний вплив на економічний розвиток мав
зростаючий видобуток нафти у Північному морі (близько 100 млн. т.
щорічно), що повністю задовольняло потреби Англії. Політичний курс
кабінету М. Тетчер забезпечив зниження рівня інфляції, скорочення
безробіття. Знову підвищились темпи розвитку британської
промисловості. Зріс добробут населення, особливо середніх верств.
15 листопада 1985 р. була укладена англо-ірландська угода про
Ольстер, згідно з якою Ірландія отримувала право брати участь в
управлінні Північчю. Однак проблема тероризму залишилась, оскільки
прихильники ІРА продовжували свою діяльність. У 1994 р. ІРА оголосила
про перемир'я, але на початку 1996 р. знову пролунали вибухи.
У зовнішній політиці консерватори займали однозначну позицію
атлантичної солідарності. З початку загострення міжнародної напруги в
1979 р. Великобританія приєдналась до жорстких антирадянських заходів.
Тетчер твердо і рішуче відстоювала інтереси Великобританії в ЄЕС. У
зовнішній політиці М.Тетчер завоювала широку популярність у країні
після успішного завершення конфлікту з Аргентиною навколо
Фолклендських островів (1982 р.). Аргентинські війська, які окупували
острови, були примушені англійськими військами капітулювати. Втрати
Англії в цій війні: загинуло 250 чол., 6 військових кораблів, 10 літаків.
Аргентина втратила 500 чол., кілька кораблів понад 70 літаків. Ця
перемога продемонструвала відродження духу Англії і сприяла перемозі
Тетчер на позачергових виборах.
Після перемоги на виборах 1983 р. консерватори продовжували
втілювати в життя свою програму реформ. До 1990 р. було приватизовано
21 державну компанію, 9 млн. англійців стали акціонерами, 2/3 сімей -
власниками будинків або квартир.
Однак наприкінці 80-х років уряд Тетчер зіткнувся з низкою гострих
проблем: європейська економічна інтеграція, протести населення проти
введення «подушного» податку та ін.
У керівництві консерваторів загострились суперечності, особливо
після того, як колишній міністр кабінету М.Тетчер М.Хазелтайн виступив
з критикою політики «залізної леді». В листопаді 1990 р. Тетчер пішла у
відставку. Новим прем'єр-міністром став Джон Мейджер, який прагнув
зберегти досягнення тетчеризму. Тривале знаходження при владі
консерваторів (18 років), які вже нічого не могли запропонувати нового,
набридло англійцям, їхні здобутки - зменшення податків, приватизація
тощо, вже ставились їм у провину. На цій хвилі зневіри в консерваторів на
виборах 1 травня 1997 р. лейбористи здобули переконливу перемогу,
отримавши абсолютну більшість місць в обох палатах парламенту. Новим прем'єр-міністром став Тоні Блер, наймолодший в історії Англії XX ст.
політик.
Т.Блер відразу взявся за реформи, які можна назвати радикальними.
Реформування зачепило конституційний устрій Великобританії.
Сформовано регіональні парламенти в Шотландії та Уельсі. Важливим
кроком стало поступове реформування палати лордів з метою
перетворення її в орган, до якого обирають, а не який призначають.
Передбачається взагалі змінити систему виборів до англійського
парламенту.
Уряд лейбористів не обмежився конституційними реформами. Ним
започатковано реформи в системі освіти, охороні здоров'я. Важливим
здобутком Т.Блера стало підписання Угоди про політичне врегулювання
ольстерської проблеми. Основний зміст цього документу полягає в тому,
що Ірландія відмовляється від возз'єднання з Північною Ірландією, а
Великобританія надає право Північній Ірландії на самовизначення аж до
відділення, якщо за це проголосує населення на референдумі. Угода
передбачає припинення насилля, введення самоуправління
(Північноірландська ассамблея), здачу зброї і проведення референдуму
про статус Північної Ірландії.
У зовнішній політиці як консерватори, так і лейбористи чітко
координують свою політику з США, беруть участь майже у всіх
зовнішньополітичних акціях американців. У рамках Європейського Союзу
нерідко займають особливу позицію.
Великобританія була однією з перших країн, які підтримали
перебудову в СРСР. Після розпаду СРСР визнала незалежність України.
Друга світова війна і окупація країни завдали великої шкоди
французькій економіці. Хоча людські втрати були меншими, ніж у роки
Першої світової війни, але масштаби руйнувань були значно більшими.
Промислове виробництво у країні скоротилось втричі, а
сільськогосподарське – вдвічі. Нараховувалось близько 600 тис.
безробітних.
Відбулись зміни в політичному житті країни. Довоєнні політичні
партії зійшли з політичної арени. Провідну роль почали відігравати
комуністична (ФКП) і соціалістична (СФІО) партії, Народно-
республіканський рух (МРП). На перших післявоєнних виборах у жовтні
1945 р. в Установчі збори ФКП набрала найбільшу кількість голосів і п'ять
її представників увійшли в уряд, який очолив Шарль де Голль. Всі три
політичні партії виступали за створення у Франції парламентської
республіки. Де Голль, не будучи прихильником жодної з партій, виступив
за створення президентської республіки. Ці протиріччя змусили де Голля
піти у відставку. Під тиском комуністів і соціалістів у країні
відновлювалось соціальне трудове законодавство часів Народного фронту.
Було проведено часткову націоналізацію промисловості (заводи Рено,
п'ять банків, електростанції і т.д.). Встановлювався робітничий контроль
на підприємствах.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «Особливості післявоєнної відбудови та стабілізації. Країни Західної Європи та Північної Америки у другій половині XX ст.» з дисципліни «Всесвітня історія»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Загальновживані слова та слова вузького стилістичного призначення
ЛОГІЧНІ МЕТОДИ
Планування аудиту нематеріальних активів
Аудит Звіту про власний капітал
СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ ТА ФОРМОЮ ПЛАТ...


Категорія: Всесвітня історія | Додав: koljan (07.04.2013)
Переглядів: 2008 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП