Позички з фіксованою відсотковою ставкою. Це — вартість боргу з фіксованим відсотком у вигляді співвідношення річних відсоткових платежів (очищених від оподаткування) до поточної ринкової вартості боргу (суми, яка на поточний момент при іс-нуючій поточній відсотковій ставці забезпечує таку саму суму надходжень). Наприклад, якщо підприємство позичає 800 000 грн. у борг на 10 років під 12 % річних, поточна вартість боргу становитиме: 96000 : 800000 = 12 % брутто-оподаткування та (96000 0,65) : 800000 = 7,8 % нетто-оподаткування, беручи до уваги, що ставка оподаткування становить 35 %. Якщо ринкова відсоткова ставка знизиться, підвищуючи таким чином ринкову вартість боргу до 900 000 грн., вартість боргового капіталу впаде до (96000 0,65) : 900000 = 6,93 %. Витрати на реалізацію, такі як витрати на юридичне оформлення боргу та рекламу, також мо-жуть зменшити суму, отриману за позичкою, таким чином під-вищуючи вартість капіталу. Складовою вартості боргу у середньозваженій вартості капіталу є зазвичай, але не завжди, витрати без урахування оподаткування. Ва-рто зазначити, що ми використовуємо поточну вартість нового бор-гу, а не середнє значення вартості минулих траншів запозичень. Вартість боргу за неконвертованою позичкою на поточний момент оцінюється за номінальною вартістю таким чином: , де Kd — вартість боргу; і — періодичний відсотковий платіж; t — гранична ставка оподаткування; D — поточна ринкова вартість боргу; E — витрати на реалізацію. Уточнення відносно поправки на оподаткування. Вартість бо-ргу була зменшена на величину податку за припущення, що по-даткові платежі будуть знижені на величину виплачених відсот-ків, що дозволяється законом. Якщо прибуток підприємства знаходиться нижче за межу оподаткування або підприємство фу-нкціонує на засадах неприбутковості, вартість боргу розрахову-ється з урахуванням брутто, а не нетто-оподаткування. Привілейовані акції. Привілейовані акції, як і борг, вимагають фіксованих періодичних виплат на їх обслуговування, які здійс-нюються компанією, що їх випустила. Зазвичай їх випуск є менш ризикованим, оскільки якщо планові дивідендні виплати не здій-снено, вони акумулюються на майбутнє. У разі заборгованості по позичці, невиплата відсотків, скоріш за все, виллється у процеду-ру банкрутства, що ініціюється кредитором. Проте сума, що під-лягає оподаткуванню, не зменшується на суму відсотків, нарахо-ваних по привілейованих акціях. Таким чином, така форма фінансування часто розглядається як дорожча форма фінансування порівняно з позичковою формою. Розрахунок вартості привіле-йованих акцій є подібним до розрахунку ціни вартості позички, за винятком того, що сума, яка підлягає оподаткуванню, не зме-ншується на суму виплачених дивідендів.
Наприклад, підприємство випускає 500 000 привілейованих акцій вартістю 1 грн. кожна з виплатою 12 % річних. Вартість, таким чином, становитиме 60 000 : 500 000 = 12 %. Такий розра-хунок зроблено за припущення, що сам процес випуску акцій без-коштовний. Але це малоймовірно. Витрати на рекламу, юридичне оформлення та андеррайтинг можуть скласти, припустимо, 5 % від номінальної вартості. Дійсна вартість привілейованих акцій таким чином становитиме: 60 000 : (500 000 – 25 000) = 12,6 %. Формула для розрахунку вартості привілейованого капіталу: , де Kp — вартість привілейованого капіталу; d — періодичний дивідендний платіж; P — поточна ціна привілейованого капіталу; E — витрати на емісію. Власний капітал. Фінансування такого типу може здійснюва-тись з двох джерел. Перше є внутрішнім щодо підприємства, тобто отримані прибутки (доходи), що залишаються у виробни-чому процесі, є певною частиною прибутку, яка не виплачується акціонерам у формі дивідендів. Друге джерело фінансування вла-сного капіталу є зовнішнім стосовно підприємства: воно склада-ється з коштів, отриманих за рахунок випуску нових акцій, що пропонуються акціонерам підприємства за ціною, нижчою за ри-нкову. Існуючим акціонерам пропонується підписатися на новий випуск звичайних акцій підприємства. Насамперед варто розгля-нути вартість нерозподіленого прибутку. Нерозподілений прибуток. Власнику звичайних акцій немає потреби утримувати акції. Він може продати їх на біржі. За наяв-ності такої можливості акціонер продасть свої акції тільки у тому випадку, коли це забезпечить йому відповідну віддачу. Нерозпо-ділений прибуток повинен приносити дохід, достатній для задо-волення потреб неінституціонального інвестора, тим самим пере-конуючи інвестора залишити акції у своєму портфелі. Вартість власного капіталу є тим мінімальним прибутком, якого достатньо для задоволення вимог щодо прибутковості, які висуває неінсти-туціональний інвестор. Існує два шляхи визначення прибутковості (дохідності), на яку розраховує дрібний інвестор. Перший полягає у вивченні інфор-мації минулих років стосовно акції. Цілком слушно припустити, що існуючі акціонери очікують на зростання надходжень у май-бутньому. Альтернативний підхід полягає у використанні моделі оцінки капітальних активів для оцінки ставки дохідності, очіку-ваної на ринку для цієї акції з урахуванням ризику. Модель зростання. За припущення, що дивіденди у майбутньому зростатимуть зі стабільним показником g %, очікувана ринком норма прибутковості буде: , де Ke — очікувана дрібним інвестором норма прибутковості на звичайну акцію; d — очікуваний дивіденд; p — ринкова ціна акції; g — очікуване зростання дивідендів. Якщо прибутковість акції становитиме Ke % у наступному пе-ріоді, вартість цієї акції залишиться незмінною на ринку. На практиці головна проблема полягає у точному визначенні показ-ника g. У країнах з розвинутою ринковою економікою середні темпи зростання за останні 5—10 років приймаються як достові-рна тенденція для зростання дивідендів у майбутньому. Проте, якщо очікується зміна показника темпу росту дохідності, доціль-но використовувати прогнози фінансових аналітиків для того, щоб якнайточніше визначити значення показника g. Який би з методів не використовувався для визначення показника очікува-ного зростання дивідендів, показник Ke показує вартість нероз-поділеного прибутку, яку можна застосувати у моделі з викорис-танням середньозваженої вартості капіталу. Фінансування капіталу за рахунок зовнішнього запозичення. Вартість зовнішнього фінансування капіталу є такою самою, як і вартість нерозподіленого прибутку, за винятком того, що зовні-шнє фінансування призводить до затрат на розміщення, таких як юридичне оформлення, реклама та оплата за андеррайтинг. У ра-зі невеликої загальної вартості емітованих цінних паперів дані витрати можуть бути значними і становити до 10 % брутто вар-тості цінних паперів, що випускаються. Вартість зовнішнього фі-нансування капіталу таким чином становить: , де Ke — ринкова норма дохідності при зовнішньому фінансуван-ні капіталу; d — сума дивідендів, очікувана до виплати у першому році; p — емісійна ціна акції; e — витрати на емісію акції; g — очікуване зростання дивідендів. Метод оцінки капітальних активів. Вартість акціонерного (власного) капіталу визначається очікуваною інвестором нормою дохідності. Якщо інвестор отримує очікувану норму дохідності, цінність простих акцій залишається незмінною на фондовому ри-нку. Якщо вона менша, акції падатимуть у ціні, якщо більша — акції зростатимуть у ціні. Саме тому очікувана дохідність на ак-цію є ключовим моментом при розрахунку вартості власного ка-піталу. У параграфі 3.2. розглядається логіка, покладена в основу моделі оцінки капітальних активів (САРМ). САРМ забезпечує альтернативний підхід до розрахунку дохо-ду, очікуваного на ринку від даної акції. Цей підхід поділяє дохід на акцію на дві частини. Перша являє собою поточний дохід по інвестиції, наближеній до безризикової. Друга частина — це над-лишковий дохід у вигляді премії за ризик, який стосується саме цієї конкретної акції: , де Е — очікувана дохідність акції; R — поточна дохідність по безризикових інвестиціях; S — поточна дохідність по акціях з середнім рівнем ризику; В — бета акції. Коефіцієнт В являє собою відносну ризикованість окремої ак-ції. Наприклад, якщо відносно безризикові державні цінні папери забезпечують дохідність 10 % (нетто-оподаткування), а цінні папери з середнім рівнем ризику — 18 %, очікувана дохідність по трьох ви-дах акцій з наведеними нижче показниками В становитиме:
Акція Бета А 0,3 Золоті акції Б 1,1 Підприємства основної хімії В 2,2 Виробники комп’ютерів
З цих розрахунків очевидно, що власник акцій підприємства, яке виробляє комп’ютери, очікує суму надходжень від акцій значно більшу, ніж та, що розглядається. Вартість акціонерного капі-талу підприємства В є високою, оскільки характерний економіч-ний проект поставлено у відповідність до дуже високої очікуваної норми прибутковості. Який би метод не застосовувався — модель зростання чи САРМ — остаточні цифри дають значення вартості акціонерної складової капіталу для розрахунку середньозваженої вартості капіталу. Проте підхід з використанням САРМ включає поправку на ризик у розрахунку вартості капіта-лу, а модель зростання такої можливості не забезпечує. Амортизація. При вивченні звітів про рух грошових потоків, які більшість компаній включає до своїх річних звітів, можна ви-значити, що амортизація є одним з основних джерел коштів. Проте амортизація не була включена до наведеного раніше розрахунку середньої вартості капіталу. Причина такої очевидної непослідовності полягає в тому, що якщо підприємство фінансується оп-тимально, вартість амортизаційних фондів приблизно дорівнюва-тиме існуючій середній вартості капіталу. Вартість амортизації виявляється такою ж, як і середня вартість капіталу, оскільки припускається, що фонд амортизації нараховується з кожного джерела коштів пропорційно до їх оптимального поєднання (оптимального структурного співвідношення). Якщо це не так, подібне призводить до руйнування оптимальної структури. Якщо б кошти не були інвестовані, а повернені кредиторам, вони мали б повертатися пропорційно до існуючої структури, бо інакше оптимальна структура коштів (фондів) зруйнується. Вартість амортизаційних фондів є такою самою, як і середньозважена вартість коштів, що формують пул.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Індивідуальна вартість джерел капіталу» з дисципліни «Інвестиції»
