СУРБ ХАЧ (вірм. «Святий Хрест») — найвідоміший із монастирів Вірменської апостольської церкви на теренах сучасної України, яскравий взірець вірм. арх-ри в Криму. (Див. також Вірменські колонії в Україні 16—18 століть.) Розташов. за 3 км на пд. зх. від м. Старий Крим, на схилах г. Карасан-Оба (вона ж — Гриця). Достовірна історія монастиря починається 1358 (поширена в літературі дата 1338 є помилко-
Сурб Хач. Фото 2009.
910 СУРМА
вопису, графіті, різьблені пам’ятні написи (зокрема, на барабані храму з датою його спорудження). Друга частина ансамблю в сучасному вигляді склалася в 17— 19 ст. На схилі утворено 4 рівні терас, які підтримуються підпірними стінами і з’єднані між собою сходами. 2 середні тераси в минулому були зайняті садами та городами. На терасах розташовані 2 фонтани (архітектурно оформлені джерела), які вперше згадуються в 1630-х рр. На пд. від першої частини ансамблю 1906 спорудили готель для прочан (не зберігся, відтворений 1976). Літ.: Якобсон А.Л. Армянская средневековая архитектура в Крыму. «Византийский временник», 1956, т. 8; Домбровский О., Сидоренко В. Солхат и Сурб Хач. Симферополь, 1978; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР (каталог-справочник), т. 2. К., 1985; Бабаян Ф., Корхмазян Э. Армянские монастыри Сурб Хач и Святого Степаноса близ города Старый Крым. Ереван, 2000; Саргсян Т., Петросян М. Крым: Монастырь Сурб Хач. Симферополь, 2008. Д.Я. Вортман.
Літ.: Мартинець В. Українське підпілля: Від УВО до ОУН: Спогади й матеріяли до передісторії та історії українського організованого націоналізму. Б/м, 1949; Його ж. Українська націоналістична преса. В кн.: Організація українських націоналістів: 1929— 1954: Збірник статей у 25-ліття ОУН. Б/м, 1955. Ю.А. Черченко.
притягання для «інакомислячих» усіх напрямів, зрідка друкувалася. П. у м. Умань. Значна частина творчої спадщини С.-О. ще не опублікована; її особистий фонд зберігається в ЦДАМЛМ України (№ 302). Тв.: Їх ексцеленція: Спогади про митрополита Андрея Шептицького. «За вільну Україну», 1990, 1 листопада; Колимські силуети. «Україна», 1990, № 39; Життя Надії Суровцової (1896—1985), описане нею самою в селищі Нижній Сеймчан Магаданської області (Спогади). В кн.: Україна: Наука і культура, вип. 24—25. К., 1990—91; Спогади про Гната Хоткевича та Олеся Досвітнього. «Слово і час», 1990, № 9; Мене звуть «37»: Вірш. Там само, 1991, № 8/9; На волі: Спогади. «Зона», 1992, № 1; Оповідання [із циклу «Скалки»]. Там само, 1992, № 3; 1942: Україні. Автобіографія. Перехрещені стежки: Спогади. «Березіль», 1992, № 3/4; Спогади. К., 1996; Думки та спогади про Олеся. В кн.: Поет з душею вогняною... К., 1999; Листи, кн. 1. К., 2001. Літ.: Олицкая Е. Мои воспоминания, т. 2. Франкфурт-на-Майні, 1971; Надія Суровцова-Олицька: Некролог. «Визвольний шлях», 1985, № 6; Плющ Л. Пам’яті Надії Суровцової: Спогади. «Сучасність», 1985, № 12; Калюжний Д. Посмертна згадка про друга. «Український вісник» (К.— Львів), 1987, № 10; Мукомела О. Суровцова Надія Віталіївна. В кн.: Українська журналістика в іменах, вип. 1. Львів, 1994; Ільєнко І. У жорнах репресій. К., 1995; Гордасевич Г. Українка і тоталітаризм. «Визвольний шлях», 1996, № 3; Дашкевич Я. Надія Суровцова: Нотатки з нотаток. В кн.: Суровцова Н. Спогади. К., 1996; Коцюбинська М. Надія. В кн.: Ми — в історії. К., 1998; Герасимова Г.П. Суровцова Н.В. В кн.: Українські історики ХХ ст., вип. 2, ч. 1. К.—Львів, 2003; Синицький П.Е. «Справа Суровцової—Петренка» 1927—1928 рр. В кн.: Історія України: Маловідомі імена, події, факти, вип. 33. К., 2006; Даниленко О.В. Суровцова Н.В. В кн.: Діячі науки і культури України. К., 2007; Кучеренко П. та ін. Музей Надії Суровцової розповість про життя відомої українки. «Нова доба», 2007, 23 жовтня; Ототюк О. Творчий шлях Н.В. Суровцової. В кн.: Шевченківська весна: Історія, вип. 4, ч. 3. К., 2008; Надія Віталіївна Суровцова. В кн.: Матвіюк К.І. І ми цей шлях пройшли (спогади, свідчення, оцінки подій). Х., 2010. Г.П. Герасимова.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУРБ ХАЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
