СУРАЗЬКИЙ (Малюшицький) Василь Андрійович (середина 1550-х рр. — п. між 1604 і 1608) — письменник, полеміст. Н. в сім’ї королів. писаря Андрія Івановича Обринського (див. Малюшицькі), власника Суража (нині село Шумського р-ну Терноп. обл.). Член Острозького літературно-наук. гуртка. 1588 за авторства С. вийшла друком «Книжиця о єдиній православній істинній вірі» — один із перших друкованих полемічних трактатів православних, що набув широкої популярності наприкінці 16 — на поч. 17 ст. Трактат присвячено відповіді на книгу єзуїта П.Скарги «О jednoСci KoСciola Boуego pod jednym pasterzem» (1577). С. намагався піддати критиці низку закидів католиків. Він послуговувався як традиційними контрдоводами, так і новими аргументами, напрацьованими протестантами в ході полеміки з католиками. Використовуючи пам’ятки правосл. авторів, із традиційним набором сюжетів, С., разом із тим, значною мірою переробив їх. Попри те, що полемічні зауваження С. не викликали реакції в його опонента, відгукнулися на них Йосафат Кунцевич та Касіян Сакович — найбільш помітні греко-катол. автори поч. 17 ст. Імовірно, що С. також брав участь у диспуті з єзуїтами 1590, був зв’язковим при моск. посланцях на конвокаційному сеймі 1587. Літ.: Копержинський К. З історії публіцистики ХVII в. (Йосафат Кунцевич і Касіян Сакович про твори Василя Суразького). «ЗНТШ», 1930, т. 99, ч. 1; Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія (1576—1636). К., 1990. В.Є. Зема.
вою), коли інок Ованес (фактичний духовний очільник крим. вірмен) та його брати купець Акоб і граматик Хазар із Себастії (нині м. Сівас, Туреччина) заклали церкву Сурб Ншан (Святого Знамення), названу так на честь духовного центру в Себастії. Проте свідчення деяких джерел, а також відмінність між назвами монастиря та його храму дають підстави припускати, що обитель була заснована не пізніше 1347. Назва «Сурб Хач» пов’язана з хачкаром (пам’ятним хрестом), принесеним із Вірменії. У 14—18 ст. монастир був видатним духовно-просвітницьким центром з уч-щем, книгосховищем і скрипторієм. Кілька рукописних книг, створених у С.Х., зберігаються в Матенадарані (Ін-ті давніх рукописів у Єревані). У 17—18 ст. в монастирі містилася резиденція вірм. архієпископів Криму. У 18 ст. кількість постійних насельників, імовірно, сягала 25—30 осіб. Обитель припинила діяти 1778 у зв’язку з депортацією вірмен з Криму (див. Переселення християн Кримського ханату до Північного Приазов’я 1778—1780) та була відновлена 1800 (коли був призначений настоятель). Відроджений монастир уже не повернув ані минулого значення, ані минулої кількості насельників. 1925 монастир закрили, із 1926 в його спорудах містився санаторій, потім — піонерський табір, перед самою Великою вітчизняною війною Радянського Союзу 1941—1945 — склад. Під час війни архіт. комплекс постраждав від вибуху снаряда і почав руйнуватися. Із кінця 1950-х рр. велися відновлювальні роботи,
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУРАЗЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
