ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КРЕДИТУ
Було б неправильно вважати, що протягом багатьох столiть чи тисячолiть рiзновиди кредиту були тi ж самi, що й сьогоднi. Але й неправильно думати, що активне використання складних i різ-номанітних рiзновидів кредиту — це ознака лише сучасної доби. Кожна історична епоха використовувала кредит настiльки повно, наскiльки це було їй потрiбно. Тому не може бути єдиної кла-сифiкацiї кредиту для всiх суспiльно-економiчних формацiй, а тим більше не може бути однакової характеристики кожного різ-новиду кредиту для усіх цих формацій. Адже кредит — категорія історична. Він розвивався водночас із поступом суспiльного ви-робництва. Разом з ним розвивались i його iнструменти — век-селi, чеки, банкiвськi депозити, кредитнi картки тощо. Але для кожного з iсторичних перiодiв була характерна лише притаманна йому сукупнiсть рiзновидів кредиту.
В умовах високорозвинутої ринкової економіки, як уже зазнача-лося в попередньому параграфі, основними видами (а в багатьох наукових та навчальних виданнях — формами) кредиту, які набули широкого застосування в економічній практиці, є: міжгосподарсь-кий, банківський, державний, споживчий кредит. Вони об’єднуються поняттям внутрішньоекономічного (національного) кредиту. Особливим різновидом є міжнародний (зовнішньоекономічний) кредит, який поділяється на фірмовий, банківський та державний.
Міжгосподарський кредит — це кредит, який існує між фун-кціонуючими суб’єктами господарювання. Його видами є комер-ційний кредит, дебіторсько-кредиторська заборгованість, аванси покупців, тимчасова фінансова допомога, лізинг, облігаційні по-зики підприємств, розміщені серед юридичних осіб. Межі міжго-сподарського кредиту визначаються розміром резервних капіта-лів, які є у розпорядженні суб’єктів господарювання — кредиторів, а також регулярністю припливу грошового капіталу за рахунок реалізації товарів і можливості трансформації наданого міжгосподарського кредиту в банківський або отриманий міжго-сподарський. Причому погашення цих кредитів у визначений строк передбачає своєчасне надходження платежів від покупців. У цілому існування міжгосподарського кредиту значною мірою пов’язане з недостатнім розвитком банківського кредиту.
У країнах з розвинутою ринковою економікою в умовах, коли відбувається зрощування промислового капіталу з банківським, більш швидкими темпами порівняно з міжгосподарським зростає банківський кредит. Водночас у зв’язку з пануванням у світовій економіці транснаціональних корпорацій широкого розвитку на-був внутрішньокорпораційний кредит як вид міжгосподарського кредиту. Різновидами внутрішньокорпораційного кредиту можуть бути товарні поставки між учасниками корпорації, що здійсню-ються в кредит (наприклад, передання морально застарілого устат-кування філіям), а також надання кредиту у грошовій формі. Часто внутрішньокорпораційний кредит переплітається з банківським, оскільки до складу транснаціональних компаній входять і банки.
Комерційний кредит — це форма руху безпосередньо проми-слового капіталу і спосіб перетворення товарного капіталу у грошовий шляхом продажу товарів із відстроченням платежу та з поверненням боргу грошима. Отже, комерційний кредит є різнови-дом грошового кредиту. З одного боку, він прискорює реалізацію товарів продавцям, а з іншого — надає можливість покупцеві кори-стуватись товаром до отримання коштів від реалізації своєї продук-ції. Таким чином комерційний кредит сприяє безперебійності про-цесу виробництва і прискоренню кругообігу капіталу у грошовій формі як на окремих підприємствах, так і в цілому у суспільстві. Комерційний кредит виникає за побажанням і згодою сторін — продавця і покупця — і має строго визначений напрям і межі.
Кредитор може надати кредит лише своєму покупцеві, а його межі ті ж самі, що й міжгосподарського кредиту взагалі. Як пра-вило, комерційний кредит є короткостроковим, бо обслуговує тільки процес реалізації товарів, стимулюючи і прискорюючи їх збут і зменшуючи час перебування авансованого капіталу в това-рній формі. Терміни та розмір його залежать від ряду факторів: виду і ступеня дефіцитності товару на ринку, величини поставки, ціни кредиту, фінансового стану контрагентів, наявності довіри продавця до покупця, розвитку ринку кредитів тощо.
Передання товару в кредит може оформлятись або не оформ-лятись векселем. Валюта векселя як цінного папера складається з ціни товару і позичкового процента за період користування кре-дитом, ставка якого визначається існуючою нормою процента на ринку позичкових капіталів, але, як правило, дещо нижчою від ринкової. Адже при наданні комерційного кредиту мають на меті не отримання прибутку, а реалізацію товару. Формалізуючи від-носини між боржником і кредитором, вексель є певною гаранті-єю погашення боргу та може бути підставою для кредитування кредитора банком. За допомогою індосаменту векселедержатель може розрахуватись векселем зі своїм контрагентом. У разі не-своєчасного платежу за векселем або відмови боржника від пла-тежу векселедержатель має право на протест векселя.
Розширення комерційного кредиту з оформленням векселями, який іманентний ринковій економіці, сприятиме збільшенню в го-сподарському обороті засобів обігу, прискоренню розрахунків і більш оперативному маневруванню капіталом з боку суб’єктів го-сподарювання, зробить дійовішим взаємоконтроль і взаємозалеж-ність між ними. Особливо велике значення це матиме для зміц-нення стійкості національної грошової одиниці, бо через механізм рефінансування комерційних банків центральним банком під век-селі встановиться більш тісний зв’язок грошової маси з товарною, який в умовах комерціалізації банків був значно втрачений. Адже якщо за радянських часів одним з найважливіших принципів бан-ківського кредитування було забезпечення кредиту товарно-матеріальними цінностями і витратами виробництва, то в сучасних умовах — забезпечення повернення кредиту позичальником.
Коли ж передання товару в кредит продавцем покупцеві здій-снюється без оформлення векселем, то покупець не сплачує про-центи продавцеві, але в такому разі він може сплатити за товар ціну, вищу від звичайної. Особливо це доводиться робити в Укра-їні, оскільки підприємства не мають права надавати кредити, окрім продажу товарів у кредит з оформленням векселями. Вод-ночас відпуск товару без оформлення векселем є більш ризико-ваним для продавця, бо затягує процес погашення заборгованості покупцем у разі виникнення в нього фінансових труднощів і від-сутності бажання розрахуватись за своїми зобов’язаннями.
Розвиток комерційного кредиту має свої закономірності. Рух комерційного кредиту збігається з рухом промислового капіталу: зі зростанням обсягів промислового виробництва цей кредит розширюється, а зі зменшенням — звужується. Особливо обсяги комерційного кредиту падають під час економічної, а ще біль-ше — платіжної кризи, як це відбувається в Україні.
Дебіторсько-кредиторська заборгованість багато в чому подібна до комерційного кредиту, але відрізняється від нього тим, що виникає всупереч побажанням і волі сторін . Причиною її виникнення є розрив у часі між рухом натуральної і вартісної форм товару. Певною мірою вона стихійно змінює обсяги гро-шового капіталу у розпорядженні суб’єктів господарювання. Особливо негативний вплив на економіку має найгірший різно-вид міжгосподарського кредиту — прострочена дебіторсько-кредиторська заборгованість. Вона виникає внаслідок чинників мак-ро- і мікроекономічного характеру. На обсяг неплатежів впливають також рівень договірної дисципліни та податків у кра-їні, збалансованість грошової і товарної маси, розвиток кредит-них відносин та інші чинники. Так, масові неплатежі в Україні були зумовлені економічною кризою, а їх різке зростання, назва-не платіжною кризою, було викликане одномоментним значним зменшенням грошової маси в обігу в середині листопада 1993 р. (майже на 30%, тоді як за «банківським» правилом М. Фрідмана це можна робити не більше, як на 3—4%). На мікрорівні причи-нами неплатежів є неефективна діяльність окремих суб’єктів гос-подарювання, порушення з вини підприємств чи через незалежні від них обставини нормального кругообігу капіталу, недотри-мання ними договірної і платіжної дисципліни тощо.
Аванс — грошова сума, надана в рахунок майбутніх платежів за товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги з метою забез-печення гарантії їх отримання покупцем чи з метою гарантування їх купівлі. Як вид міжгосподарського кредиту аванс є одним із джерел формування оборотного капіталу підприємства, що його отримало, особливо у галузях з тривалим процесом виробництва, зокрема у капітальному будівництві та суднобудуванні. За корис-тування авансом проценти зазвичай не сплачуються, якщо інше не передбачено договором між сторонами.
Тимчасова фінансова допомога надається окремим суб’єктам господарювання, які опинились у скрутному фінансовому стано-вищі, їх вищестоящими організаціями (міністерствами, відом-ствами тощо) та партнерами на засадах повернення і, як правило, без сплати процента. У господарських центрах з метою надання такої допомоги можуть створюватися спеціальні резерви.
Лізинг — підприємницька діяльність, яка спрямована на інве-стування власних чи залучених коштів і полягає в наданні лізин-годавцем у виключне використання лізингоотримувачу майна, що є власністю лізингодавця, або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодич-них лізингових платежів. Міжгосподарським кредитом лізинг є тоді, коли лізингодавцем виступає спеціалізована лізингова фір-ма. Якщо ж ним є банк, то лізинг вважається різновидом банків-ського кредиту в основний капітал. Кредитом лізинг можна вва-жати лише умовно, у зв’язку з тим, що з економічного погляду він має з кредитом низку спільних ознак — наявність довіри між сторонами лізингової угоди, передання вартості у тимчасове ко-ристування та за плату.
Об’єктом лізингу є будь-яке майно, що належить до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і відносно яко-го немає обмежень щодо передавання його в лізинг. Об’єкт лізи-нгу переходить у власність лізингоодержувача після повного по-гашення кредиту. Якщо в країнах з розвинутою ринковою економікою лізинг став одним із поширених способів продажу засобів праці, то в Україні він поки що перебуває на самій почат-ковій стадії розвитку.
Облігаційні позики — це позики, які розміщуються суб’єктами господарської діяльності серед юридичних осіб, що оформ-ляються облігаціями, випущеними у паперовій чи електронній формі. Так, чинне законодавство України дозволяє всім підпри-ємствам випускати свої облігації і розміщувати на грошовому ринку (акціонерні товариства можуть випустити свої облігації лише у розмірі, який не перевищує 25% їх статутного капіталу). Поки що тільки деякі українські підприємства скористалися цим правом. Такі довготермінові позики мають переваги перед інвес-тиціями, оскільки колективу підприємства-позичальника не по-трібно ділитись з інвестором своїми корпоративними правами власності на підприємство.
З подоланням економічної, а головне — платіжної, кризи в Україні та відновленням прав суб’єктів господарювання на на-дання кредиту міжгосподарський кредит в цілому набуде більшо-го поширення. Особливо зростатимуть обсяги комерційного кре-диту та лізингових операцій. Водночас мають різко зменшитись обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, яка за умов платіжної кризи набула гіпертрофованих розмірів.
Банківський кредит має місце тоді, коли однією зі сторін кредитної угоди є банк. У сучасних умовах банківський кре-дит — провідна форма кредиту, хоч у країнах із розвинутою рин-ковою економікою останнім часом він почав поступатись перед банкірським кредитом, який надають кредитні установи небан-ківського типу. Його об’єктом є грошовий капітал, який відокре-мився від промислового капіталу, а тому він надається тільки у грошовій формі. Угода позички тут відокремлена від акту купів-лі-продажу. При цьому банк в його функції посередника в креди-ті може бути як позичальником (у разі залучення вкладів та депо-зитів, отриманні позик і міжбанківських кредитів), так і кредитором (при наданні різних видів кредиту своїм клієнтам).
Банківський кредит сприяє не тільки безперебійному круго-обігу і обороту капіталу, а й його нагромадженню. Тому з пози-цій відтворення суспільного капіталу він умовно поділяється на позичку капіталу і позичку грошей, що залежить від характеру використання кредиту позичальником і його впливу на обсяги функціонуючого капіталу. Позичка капіталу — це позичка, в результаті якої збільшується дійсний капітал, а позичка гро-шей — це позичка, внаслідок якої лише забезпечується рух гро-шей як платіжного засобу, який не супроводжується розширен-ням виробництва. Цей поділ є важливим для розуміння ролі банківського кредиту в процесі відтворення як індивідуального, так і всього суспільного капіталу.
Сфера використання банківського кредиту значно ширша від сфери застосування комерційного кредиту. Банківський кредит виходить за межі комерційного кредиту, бо з його допомогою може здійснюватись передання вартості не тільки між двома пов’язаними між собою діловими стосунками суб’єктами госпо-дарювання, а й між більшим числом таких суб’єктів. Причому позичальнику часто вигідніше скористатись банківським креди-том, бо, на відміну від комерційного, він надає йому можливість вибору постачальника товарів. Банківський кредит не обмежу-ється лише вільними грошовими коштами, адже завдяки йому створюються додаткові гроші для обігу. Він також не обмеже-ний і за напрямами кредитування: з його допомогою грошові капітали, які вивільнились в одній галузі економіки чи регіоні, спрямовуються у будь-яку іншу галузь або регіон. Різна також динаміка комерційного і банківського кредитів. Якщо під час спаду виробництва та економічної кризи комерційний кредит скорочується, то попит на банківський кредит для сплати боргів зростає. Подібне явище спостерігається й тоді, коли в країні з певних причин запроваджується обмеження на видачу банківсь-кого кредиту: попит на комерційний кредит зростає.
Кредитні відносини, що виникають при банківському кредиті, характеризуються надзвичайно великою розмаїтістю. Насампе-ред вони поділяються на дві великі групи. Перша з них — це кре-дити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів і які він має намір вкладати у різні види активів (у кредити, цінні па-пери, іноземну валюту, нерухоме майно). Ці кредити поділяються на залучені вклади і депозити, позики, отримані шляхом випуску та розміщення банками власних облігацій і векселів, міжбанків-ські кредити. Другу групу становлять кредити, які надає банк своїм клієнтам. Їх можна класифікувати за багатьма ознаками.
За укрупненими об’єктами кредитування банківський кре-дит поділяється на три групи:
1) кредит в основний капітал (на технічне переозброєння, ре-конструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво но-вих підприємств, у тому числі шляхом проведення самим бан-ком лізингових операцій);
2) кредит в оборотний капітал (на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат вироб-ництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків);
3) кредит на споживчі потреби (на індивідуальне і коопера-тивне житлове будівництво та придбання житла, будівництво да-чних будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо).
Кошти, необхідні для погашення цих кредитів, формуються по-різному. Так, кредити в основний і оборотний капітал пога-шаються з грошей, які вивільнилися з процесу кругообігу капіта-лу (надходження виручки від реалізації продукції) чи завершення окремих стадій цього кругообігу. Тому цей кредит може погаша-тися частинами або відразу його повна сума.
Джерелом погашення кредиту на відшкодування зношених об’єктів основного капіталу є амортизаційні відрахування, які здійснюються щомісячно протягом усього терміну служби засо-бів праці. А тому погашатись такий кредит може частинами про-тягом тривалого часу. Джерелом погашення кредиту на накопи-чення засобів праці (на розширення діючих і будівництво нових підприємств) є прибуток у тій частині, яка спрямовується у фонд нагромадження. Тому й погашатись цей кредит має в міру отри-мання прибутку від прокредитованих капітальних вкладень. Джерелами погашення кредитів на споживчі потреби є доходи пози-чальників, через що погашення кредиту здійснюється у міру їх формування.
У взаємозв’язку з джерелами погашення за характером пове-рнення розрізняють кредити: 1) з одноразовим поверненням, коли заборгованість за позичкою погашається у визначений у кредит-ній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника; 2) з погашенням у розстрочку, тобто окре-мими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий ра-хунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;
3) з регресією платежів, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов’язання третьої особи.
За термінами користування банківський кредит поділяється на короткостроковий (умовно до одного року), середньостроко-вий (від одного до трьох років) і довгостроковий (понад три ро-ки). В інших країнах ці терміни можуть бути іншими. На форму-вання оборотного капіталу переважно використовується короткостроковий кредит, а на капітальні вкладення — довгостроковий. Масштаби надання банками середньо- і довгострокових кредитів залежать від попиту на них та наявності кредитних ресурсів, за-лучених на такі самі строки.
За сферами суспільного відтворення розрізняють кредити у сферу виробництва, у сферу обігу та у сферу споживання. Відпо-відно вони сприяють розвитку тієї чи іншої сфери. Для сучасних українських умов досить актуальною проблемою є необхідність збільшення кредитів, котрі б спрямовувались у сфери виробницт-ва та споживання.
За порядком надання кредит поділяється на прямий і непря-мий. Непрямим є кредит, коли між кредитором і позичальником є якийсь посередник. Наприклад, продавець продав товар покупце-ві в кредит з оформленням операції векселем. А оскільки продав-цю для продовження своєї діяльності потрібні кошти, то під цей вексель він може отримати кредит у банку. У цьому разі кінце-вим позичальником буде покупець товару, а кінцевим кредито-ром — банк. Продавець у такому випадку є посередником.
За методом надання розрізняють кредити, які позичальники отримують одноразово, перманентно або гарантовано. Одноразо-ві кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієн-там, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку. Перма-нентні позички переважно надаються клієнтам, які мають постій-ні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачуються розрахункові документи (платіжні доручення, платіж-ні вимоги-доручення, чеки тощо) в межах установленого кредит-ним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними доку-ментами. Гарантійний кредит надається тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов’язання надати клієнту в разі потреби позич-ку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кре-дит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад від-сутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом).
За схемою надання розрізняють кредити, що надаються від-повідно до кредитної лінії, револьверні, контокорентні та оверд-рафт. Кредитна лінія дає змогу позичальнику використовувати кредит поступово в межах обумовленої кредитним договором суми та терміну. Маючи гарантію отримання кредиту, позичаль-ник водночас не переплачує на процентах (стягуються лише ко-місійні за необхідність резервування банком певної суми кредит-них ресурсів). Револьверні — це кредити, які автоматично поновлюються в межах обумовленого кредитним договором роз-міру. При контокорентному кредиті банк відкриває клієнту кон-токорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних до-кументів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за по-зичкою. Через технічні причини українськими банками контоко-рентні рахунки не відкриваються. Овердрафт вважають різнови-дом контокоренту. Окрім поточного рахунку, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.
За формою залучення кредиторів до кредитних операцій ба-нківський кредит буває двосторонній, консорціумний (синдикат-ний), паралельний (багатосторонній). У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливо-сті надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду і надає кредит, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму. За виконання таких функцій банк-менеджер отримує від інших учасників консорціу-му комісійну винагороду. При паралельному кредиті кожен з ба-нків на свою частку в загальній сумі кредиту, який надається од-ному позичальнику, укладає з останнім кредитний договір. У деяких країнах (наприклад у США) застосовується так званий спільний кредит, коли його надає банк разом з кредитною уста-новою небанківського типу (страховою компанією, пенсійним фондом тощо) на досить тривалий строк. При цьому в перші ро-ки, як правило, погашається заборгованість перед банком, а вже потім — перед іншими кредиторами.
За забезпеченістю повернення кредити бувають забезпечені та незабезпечені (бланкові). Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручитель-ство третьої особи, страховий поліс, відступлення на користь ба-нку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Проведення земельної реформи та прийняття у 2001 р. Верховною Радою України Земельного кодек-су України робить цей вид забезпечення найбільш поширеним. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надава-тись в обмежених нормативними актами розмірах інсайдерам — особам, тісно пов’язаним з банком певними інтересами.
За ступенем ризику кредити поділяються на дві групи — стандартні та з підвищеним ризиком. Перші надаються позича-льникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за по-зичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До других належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійким фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові у минулому.
За строками повернення розрізняють кредити строкові, до запитання, відстрочені (пролонговані) та прострочені. Строкові — це кредити, строк погашення яких ще не настав. Кредити стро-ком до запитання видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієн-та. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимо-гою банку. Відстроченими є кредити, погашення яких на прохан-ня клієнта банк переніс на пізніший термін. Простроченими вважаються кредити, які не погашені клієнтом у передбачений кредитним договором термін.
Є ще ряд інших різновидів кредиту. Причому якоїсь єдиної їх класифікації поки що не існує.
Звичайно, при кредитуванні банки повинні враховувати особ-ливості кожного з перелічених різновидів кредиту. Але обов’язково банківський кредит надається з дотриманням загальновизнаних принципів кредитування, які розглянуті в підрозділі 8.4.
Державний кредит — це кредит, одним із учасників якого (позичальником чи кредитором) є держава в особі уряду або міс-цевих органів самоврядування. Переважно вони виступають у ролі позичальників, хоч у деяких випадках можуть бути й креди-торами. На відміну від банківського кредиту, державний кредит, як правило, не має конкретного цільового призначення. Він ви-користовується для вирішення загальнодержавних або місцевих проблем (покриття дефіциту державного бюджету, надання кре-дитної допомоги окремим суб’єктам господарювання чи катего-ріям населення тощо). Куди саме спрямувати позичені кошти, у кожному конкретному випадку вирішує позичальник. Якщо бан-ківський кредит переважно є первинною формою перерозподілу вартості, то державний кредит — вторинною формою такого пе-рерозподілу.
Державний кредит може бути внутрішнім і зовнішнім. Його суб’єктами є держава або органи місцевого самоврядування, з одного боку, та внутрішні (резиденти даної країни) або зовнішні кредитори — з іншого. Останніми можуть бути фізичні чи юри-дичні особи або уряди інших держав, а також міжнародні та регі-ональні валютно-фінансові інституції.
Внутрішній державний кредит в Україні, як і в більшості кра-їн світу, відіграє дуже важливу роль у грошово-кредитному регу-люванні економіки центральним банком країни, який проводить операції з державними цінними паперами (купівля чи продаж їх через банки другого рівня банківської системи) на так званому відкритому ринку. У такий спосіб він збільшує або зменшує мо-жливості цих банків кредитувати реальну економіку.
Державний кредит реалізується такими способами:
• випуск облігацій внутрішніх чи зовнішніх державних або муніципальних позик;
• оформлення казначейських зобов’язань.
Як правило, державний кредит надається у грошовій (валютній) формі. Але в період якихось потрясінь, хаосу чи розладу грошової системи країни він може надаватися й у товарній формі. Наприклад, у період Другої світової війни США надали Радянському Союзу за угодою про ленд-ліз (надання у позичку та оренду) товарний кредит військовою технікою, зброєю, продовольством, одягом тощо на за-гальну суму 9800 млн дол. США в цінах тих років.
За станом на 30 червня 2001 р. прямий державний борг України становив 62,6 млрд грн (11,64 млрд дол. США), у тому числі внут-рішній — 20,93 млрд грн (3,89 млрд дол. США), зовнішній — 47,71 млрд грн (7,75 млрд дол. США).
Споживчий кредит — кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як бан-ками (про що йшлося вище при характеристиці банківського кре-диту), так і кредитними установами небанківського типу, а та-кож юридичними і фізичними особами. В Україні кредитними установами небанківського типу, що надають споживчий кредит, є ломбарди (надають кредит під рухоме майно — дорогоцінності, антикваріат, одяг тощо), кредитні спілки, підприємства зв’язку (телеграми і телефонні розмови в кредит), торговельні організації (продаж товарів з розстрочкою платежу). Кредити своїм праців-никам можуть надавати суб’єкти господарювання за рахунок спеціальних фондів, які вони створюють у результаті розподілу прибутку, що залишається в їх розпорядженні. Фізичні особи од-на одній також можуть надавати кредит на споживчі цілі.
Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціа-льних потреб населення. Він сприяє отриманню речей чи послуг значно раніше, ніж будуть накопичені заощадження для їх при-дбання, тобто дає можливість отримувати те, чого без цього кре-диту довелось би ще довго чекати або що без кредиту взагалі бу-ло б недоступне.
Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у стимулюванні людей до праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розраховуватись з кредитором. Значна його роль також у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулю-вати грошовий обіг у країні.
Проте споживчий кредит може викликати й негативні явища. Так, в окремих осіб він створює оману багатства і це призводить до марнотратства, а згодом, коли борги досягають значних обся-гів, виникають серйозні труднощі з їх погашенням. Слід також мати на увазі, що купівля в кредит обходиться дорожче, ніж при оплаті товарів готівкою. Це пояснюється тим, що при купівлі то-вару в кредит ціна на товар дещо вища, ніж при оплаті готівкою, а також до неї слід додати процент за користування кредитом.
Міжнародний кредит — це переміщення позичкового капі-талу з однієї країни в іншу. Його суб’єкти ті ж самі, що й при на-ціональному (внутрішньоекономічному) кредиті — банки, під-приємства, держава, населення. Проте ознакою цього кредиту є належність кредитора і позичальника до різних країн.
Міжнародний кредит функціонує у різних формах. Так, зале-жно від того, хто є кредитором, розрізняють фірмовий, банківсь-кий та урядовий кредити.
Фірмовий кредит — це, власне, комерційний кредит на між-народному рівні, коли іноземний експортер продає товар вітчиз-няному імпортерові в кредит. Цей кредит є ризикованим для екс-портера, а тому він вимагає належних гарантій його погашення, що робить кредит дорогим. Імпортер, якби в нього були вільні ресурси, може й зміг би купити товар на вигідніших умовах, але через відсутність коштів змушений його купувати в тієї фірми, яка продає товар з відстрочкою платежу.
Більш гнучким у міжнародних відносинах є банківський кре-дит, коли однією зі сторін кредитних відносин є банк. В Україні міжнародні банківські кредити в основному отримують комер-ційні банки та спільні з іноземним інвестором підприємства.
З появою довіри іноземних банків до українських підприємств можливе отримання останніми таких кредитів.
Урядовий кредит може надаватись урядом однієї країни уряду іншої країни в межах укладеної між ними угоди, а також шляхом розміщення урядом своїх цінних паперів на зарубіжних фінансо-вих ринках. До міжнародних можна віднести й кредити, які нада-ються країнам міжнародними валютно-фінансовими організація-ми — Міжнародним валютним фондом, Міжнародним банком ре-конструкції та розвитку, Європейським банком реконструкції та розвитку та іншими подібними організаціями. Зокрема, їх креди-тами широко користується Україна на потреби свого економічного розвитку та для підтримки стабільності національної валюти.
Міжнародний кредит також поділяється на фінансовий, який надається у грошовій (валютній) формі, та комерційний, що на-дається в товарній формі.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ КРЕДИТУ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: Факторинг
Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери п...
Збір за право використання місцевої символіки
Особливості вживання деяких відмінкових закінчень іменників
Технічні засоби для організації локальних мереж типу ARCNET; прав...


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 2827 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП