СТЕФАНИК Василь Семенович (14.05.1871—07.12.1936) — письменник-новеліст, громад. і політ. діяч. Батько С.Стефаника і Ю.Стефаника. Н. в с. Русів (нині село Снятинського р-ну Івано-Франк. обл.) в сім’ї середньозаможних селян. Навч. в нар. школі в Русові, згодом — у Снятинській міській, Коломийській (1883—90) та Дрогобицькій (1890—92) г-зіях, на мед. ф-ті Краківського ун-ту (1892—1900). Втративши зацікавлення медициною, 1900 повернувся до рідного села. Під час університетських студій підтримував товариські взаємини з деякими польс. письменниками і митцями, зокрема В.Морачевським, С.Пшибишевським, В.Орканом. 1890 в час. «Народ» опублікував статтю «Жолудки наших робітних людей і читальні», що започаткувала його літ. діяльність. С. — неперевершений майстер психологічної новели, перші з яких («Синя книжечка», «Лист», «Виводили з села», «Стратився», «У корчмі», «Побожна», «Самасамісінька») були опубліковані в чернів. газ. «Праця» (1897). 1899 в Чернівцях опубл. перша збірка новел «Синя книжечка», яка була високо оцінена тогочасними літ. критиками. З не меншим захопленням громадськість зустрі-
ла ін. збірки худож. творів (новел) — «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). 1903 під час відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві С. особисто познайомився з Г.Хоткевичем, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та ін. відомими літ., театральними діячами. 1904—09 проживав у с. Стецев< (нині село Снятинського р-ну Івано-Франк. обл.), з 1910 до кінця свого життя — у с. Русів. З 1902 С. поринув у вир громад. і політ. життя. Двічі обирався послом (депутатом) до австрійс. парламенту від Української радикальної партії (1908, 1911). Під час Першої світової війни здебільшого перебував у Відні. Засновник читальні «Просвіти» у рідному селі, почесний член «Просвіти», голова Т-ва письменників і журналістів. У роки національно-визвол. змагань на західноукр. землях входив до Української національної ради ЗУНР, був обраний до складу делегації, яка брала участь у підписанні Акта злуки УНР і ЗУНР (див. Акт злуки). 1928 отримав від уряду УСРР персональну пенсію, від якої відмовився 1933, довідавшись про Голодомор 1932—1933 років в УСРР. 1916 повернувся до літературної діяльності. 1916—33 опублікував 23 новели, які увійшли до останньої збірки «Земля» (1926) та ювілейного видання «Твори» (1933). Залишив низку автобіографічних спогадів та багату епістолярну спадщину. Листувався з Л.Мартовичем, С.Шмігером, А.Шмігельським, М.Шухевичем, М.Заячківським. Новелам письменника притаманний особливий драматизм і психологізм, що відрізняє його від ін. представників цього напряму. С. вплинув на творчість Г.Косинки, Марка Черемшини, О.Гончара, Г.Тютюнника. Після важкої хвороби помер у с. Русів, похований на Старому цвинтарі (т. зв. Могилі). Час. «Діло» називав С. «найбільшим письменником Галицької Землі» (після І.Франка), «найдостойнішим представником європейського рівня нашої літератури». 1971 урочисто відзначе-
но столітній ювілей письменника: у рідному селі відкрито літературно-меморіальний музей; у Львові встановлено пам’ятник (скульптор В.Сколоздра, архіт. В.Вендзилович); Львів. наук. б-ці АН УРСР та Івано-Франк. пед. ін-ту присвоєно його ім’я. Літ.: Лепкий Б. Василь Стефаник: Літературна характеристика. Львів, 1903; Крижанівський С. Василь Стефаник: Критико-біографічний нарис. К., 1946; Кущ О. Василь Стефаник: Бібліографічний покажчик. К., 1961; Василь Стефаник у критиці і спогадах. К., 1970; Лесин В. Василь Стефаник — майстер новели. К., 1970; Стефаник Ю. Дещо про листування Василя Стефаника. В кн.: Українство: Національно-духовні виміри. ІваноФранківськ, 2005. І.Я. Соляр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Стефаник Василь Семенович» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
