У разі, якщо позичальник не в змозі виконати свої зо-бов’язання у передбачені кредитним договором строки, кредитор може задовольнити свої вимоги за рахунок кредитного забезпе-чення. Саме тому наявність у позичальника достатнього кредит-ного забезпечення є складовим елементом його економічної кре-дитоспроможності. До основних видів забезпечення кредиту належать: а) застава (майна, майнових прав, цінних паперів тощо); б) гарантії (банків, підтверджені фінансами чи майном третьої особи); в) інші види забезпечення (поручительство, свідоцтво страхо-вої організації). Застава як спосіб кредитного забезпечення Правовідносини, пов’язані із заставою, регулюються Законом України «Про заставу». Застава означає, що в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов’язання кошти, одер-жані від реалізації заставленого майна, спрямовуються передусім на задоволення вимог заставодержателя. Заставодавцем може бу-ти як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Предметом застави є майно (рухоме і нерухоме) та майнові права, які можуть бути відчужені та на які може бути звернено стягнення. Використання застави того чи іншого майна як забез-печення кредиту залежить від ряду чинників: • по-перше, визначається, наскільки легко реалізувати дане майно і чи це взагалі можливо; • по-друге, чи є можливість встановити точну ціну і чи ця ціна постійна. Крім того, оцінюються ймовірні додаткові накладні витрати, збитки та перешкоди у разі відчуження. Згідно з вітчизняним законодавством у разі, якщо в кредитно-му договорі як предмет застави передбачено нерухоме майно, транспортні засоби, товари в обороті або переробці, то цей дого-вір повинен бути нотаріально посвідчений. У противному разі умови договору щодо застави слід вважати недійсними. Згідно із загальним правилом застава може бути здійснена як у вигляді передачі майна кредитору чи третій особі (застава), так і шляхом передачі прав на заставлене майно (однак із залишен-ням даного майна у розпорядженні заставодавця). За договором банківської позички, як правило, право застави виникає лише пі-сля фактичного одержання суми позички боржником. Закон передбачає можливість подальших застав деяких об’єктів уже заставленого майна (якщо інше не передбачено попере-дніми договорами застави). Задоволення вимог заставодержате-ля, в якого право застави виникло пізніше, здійснюється лише після повного задоволення вимог попередніх заставодержателів, а також заставодержателів зареєстрованої застави рухомого май-на. У зв’язку з цим заставодавець зобов’язаний повідомити кож-ного із заставодержателів про всі попередні застави, а також про характер і розмір забезпечених цими заставами зобов’язань. На практиці з метою зменшення кредитних ризиків банк може вимагати страхування застави, яке здійснюється, як правило, на суму, що не перевищує суми кредиту та процентів за ним. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рі-шенням суду, а також на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Кредитне забезпечення у вигляді рухомого майна. Найпо-ширенішими предметами застави рухомості є транспортні засо-би, обладнання, товари в обороті та переробці, сировина, готова продукція. Слід мати на увазі, що транспортні засоби дуже легко оцінити і на них існує, як правило, стійкий попит. У той же час у разі невиконання кредитних зобов’язань чи банкрутства підпри-ємства найважче продати обладнання та запаси неліквідної про-дукції. Як правило, таке майно продають на аукціоні за частину його першопочаткової вартості. Товари в обороті або переробці сильно диференційовані в ціні, і можливість їх реалізації зале-жить від попиту та їх стану. При цьому реалізовані заставодав-цем товари перестають бути предметом застави, а набуті стають предметом застави з моменту виникнення на них прав власності. До документів, які підтверджують право власності на рухоме майно належать: договори купівлі-продажу; платіжні документи; накладні; акти введення в експлуатацію; митні декларації; техні-чні паспорти; свідоцтво про реєстрацію (для автотранспорту); інші документи. Застава рухомого майна (здебільшого транспортні засоби: ав-томобілі, причепи, катери, судна, літаки тощо) може бути зареєс-трована в Державному реєстрі шляхом внесення відповідного за-пису. Підставою внесення запису до Державного реєстру є заява заставодержателя або заставодавця. Юридичне значення реєст-рації застави рухомого майна полягає в тому, що заставодержа-тель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєс-трованих застав і заставодержателями застав, зареєстрованих пі-зніше. Будь-яка фізична та юридична особа шляхом подання від-повідного запиту може одержати витяг з Державного реєстру, який свідчитиме про наявність або відсутність у ньому запису про заставлене рухоме майно. На практиці розмір кредиту під заставу окремих предметів ру-хомого майна сильно коливається і становить у середньому: по транспортних засобах — 25—50 %; офісному обладнанню — 10—20; виробничому обладнанню — 10—30; запасах (сирови-ні) — 20—50; незавершеному виробництву — 0—20; готовій продукції — 10—50 % їх вартості. Майнові права як предмет застави. Заставодавець може скласти договір застави як щодо належних йому на момент укла-дення договору прав вимоги по зобов’язаннях, в яких він є кре-дитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У дого-ворі застави прав, які не мають грошової оцінки, вартість предмета застави визначається угодою сторін. Найпоширенішим ви-дом застави майнових прав є застава дебіторської заборгованості. Цінність даної форми кредитного забезпечення залежить від пла-тоспроможності клієнтів підприємства. Якщо дебіторів багато, то існує велика ймовірність того, що більшість з них виконає свої зобов’язання. Але якщо у підприємства кілька крупних дебіторів, які не здійснюють платежі тривалий час, то цінність таких дебі-торів, а отже, і забезпечення досить сумнівна. У зарубіжній прак-тиці індекс вартості забезпечення у вигляді дебіторської заборго-ваності становить від 50 до 75 %. В Україні ця величина, враховуючи хронічні неплатежі в народному господарстві та недосконалість законодавства, коливається від 0 до 50 %. Кредити під заставу нерухомості (іпотечні кредити). Іпо-текою визнається застава землі, нерухомого майна, за якої пред-мет застави залишається у заставодавця або третьої особи. Пред-метом іпотеки можуть бути: • земельна ділянка; • жилий будинок, квартира, частина будинку; • дачний будинок, гараж та будь-яке інше приміщення госпо-дарського призначення; • підприємство або його структурний підрозділ. При іпотеці будівлі чи споруди предметом застави разом з нею стає також право на користування земельною ділянкою, на якій розташовані дані об’єкти. Однак у разі іпотеки земе-льної ділянки право застави не поширюється на будівлі та споруди, що знаходяться на даній ділянці. У разі звернення стягнення на дану ділянку (чи її продажу) до нового власника переходять права та обов’язки, які мав стосовно власника бу-дівлі заставодавець. Істотною умовою надання іпотечного кредиту є те, що одно-часно з нотаріальним посвідченням договору накладається забо-рона на відчуження предмета іпотеки. Застава нерухомого майна підлягає державній реєстрації у порядку, передбаченому законом. Майно, що є предметом іпотеки, не має бути у заставі за іншою угодою. Крім того, на період фактичної дії договору іпотеки за-ставодавець повинен за свій рахунок страхувати предмет іпотеки на користь заставодержателя, а у разі загибелі майна надавати аналогічне за вартістю або незалежно від настання терміну вико-нати свої зобов’язання. В той же час суттєвим є право іпотечного заставодавця володіти та користуватись предметом застави від-повідно до його призначення, а також, за письмовою згодою за-ставодержателя, реалізувати дану нерухомість з переведенням на набувача основного боргу, забезпеченого заставою, або переда-вати предмет застави в оренду. Як правило, індекс вартості за-безпечення у вигляді нерухомості становить 60—75 %. Надійним засобом забезпечення кредитів може бути заклад (застава) цінних паперів. Однак у зв’язку з недостатньою розви-нутістю вітчизняного фондового ринку та недоліками при прове-денні приватизації в даний час в Україні цей вид забезпечення зо-бов’язань ще не набув достатнього поширення. За загальним правилом застава фондових цінностей, тобто цінних паперів, що мають вільний обіг на біржовому ринку, повинна бути зареєстро-вана в депозитарію або відповідному реєстрі. Якщо акція чи інший вид цінних паперів можуть бути продані лише акціонерам чи спів-робітникам підприємства, то це суттєво обмежує можливості ви-користання даних цінних паперів як інструменту застави. Крім то-го, слід мати на увазі, що вартість цінних паперів залежить від тенденцій на фондовому ринку, а середній індекс вартості даного виду забезпечення становить 50—60 % їх курсової вартості. В Україні досить популярними є кредити під заставу вексе-лів. Прийняття векселів у заставу банк здійснює на підставі укла-деного з векселедержателем-позичальником договору застави, в якому також встановлюється місце зберігання заставлених вексе-лів. Як правило, в заставу приймаються векселі, строк платежу за якими є віддаленішим у часі, ніж термін дії позички. Якщо векселі прийняті банком до розгляду, то пред’явнику надається розписка про одержання векселів та призначається орі-єнтовний термін кредитування або день, коли він має забрати не-прийняті в заставу векселі. Після прийняття банком позитивного рішення про прийняття в заставу всіх або окремих векселів ви-значається оціночна вартість кожного векселя і сума кредиту, що надається, а з позичальником укладається договір застави. Вексель може бути переданий у заставу згідно з відповідним до-говором шляхом: 1) здійснення заставного індосаменту і передачею його заста-водержателю; 2) здійснення іменного індосаменту на користь заставодержа-теля чи бланкового індосаменту та передачею векселя на збері-гання у депозит державної нотаріальної контори, приватного но-таріуса чи банку; 3) здійснення іменного чи бланкового індосаменту і переда-чею векселя заставодержателю; 4) простої передачі векселя на зберігання в депозит державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса чи банку без вчинен-ня на користь заставодержателя будь-якого індосаменту; 5) простої передачі векселя на зберігання заставодержателю без вчинення на його користь будь-якого індосаменту. Банку надається право вимагати, щоб позичальник вчинив са-ме передатний індосамент. За заставним індосаментом банку пе-редаються такі права: 1) на пред’явлення до платежу та одержання суми боргу за ве-кселем; 2) на здійснення протесту в разі неоплати чи часткової оплати векселя; 3) на звернення з позовом про стягнення належної суми пла-тежу до зобов’язаних за векселем осіб. Договір надання кредиту під заставу векселів може містити положення, що стосуються специфіки застави, зокрема такі: • право банку при потребі звертати на погашення боргу суми, що надходять в оплату прийнятих у заставу векселів; • право банку дозволяти позичальникові за його ініціативою замінювати одні векселі до строку їх оплати іншими. Банк може згідно з договором застави одержати від позичаль-ника право перезастави та інкасування заставлених векселів. У разі одержання банком платежу за векселем до настання строку погашення заборгованості за кредитом банк може зараху-вати суму платежу як виконання позичальником його зо-бов’язання, якщо це передбачено угодою сторін. Різниця між су-мою платежу за векселем і заборгованістю позичальника, якщо така виявиться, підлягає поверненню останньому. Гарантії та поручительства Виконання зобов’язань з повернення кредиту може бути за-безпечено також поручительством і гарантією. За деякими оцін-ками, на ці форми кредитного забезпечення припадає близько 30 % усіх кредитів. Поручительство являє собою додаткове (акцесорне ) зо-бов’язання стосовно кредитора, оформлене договором між кре-дитором за основним зобов’язанням і поручителем для забезпе-чення виконання основного зобов’язання (як правило, укладається тристороння угода). Відповідно до такого договору поручитель бере на себе зобов’язання перед кредитором третьої особи (боржника) відповідати за виконання зобов’язання цієї особи цілком або частково. Кількість поручителів за договором не обмежується, і всі вони відповідають перед кредитором солі-дарно, якщо інше не передбачено договором поруки. Кредитор може одночасно пред’явити позов і до боржника, і до поручителя. При цьому поручитель відповідає за боржника по всіх зобов’язаннях, у т. ч. за сплату неустойки і процентів, від-шкодування збитків, якщо договором поруки не передбачене ін-ше. Якщо поручитель зобов’язався відповідати за виконання час-тини зобов’язання, він відповідає перед кредитором лише за цю частину. Поручитель може пред’явити до кредитора всі запере-чення, які випливають з основного договору між кредитором і позичальником. У разі якщо поручитель виконав за боржника зобов’язання, всі права кредитора щодо стягнення заборгованості переходять до нього. Поручитель має право зворотної вимоги до боржника в розмірі сплаченої за нього суми. Кредитор, стосовно якого пору-читель виконав зобов’язання за боржника, повинен вручити по-ручителю документи, що засвідчують вимоги до боржника, і пе-редати права, що забезпечують ці вимоги. У вітчизняній практиці досить поширеним є майнове пору-чительство, за якого заставодавцем є не лише боржник за за-безпеченим заставою зобов’язанням, а й третя особа (майновий поручитель). Оскільки така особа не є боржником за основним договором, її зобов’язання перед заставодержателем не можуть перевищувати суму, виручену від реалізації заставленого майна, якщо інше не передбачено законом або договором. Гарантія характеризує зобов’язання третьої особи задоволь-нити вимоги кредитора у разі настання певних, заздалегідь обу-мовлених гарантійних випадків. На відміну від поручительства, гарантія не має акцесорного характеру, тобто безпосередньо не пов’язана з умовами договору між кредитором і боржником. Га-рант, який виконав зобов’язання боржника, не вправі жадати від боржника відшкодування, якщо інше не обумовлено в умовах ви-дачі гарантії. Крім того, якщо поручитель зобов’язаний відпові-дати в тому ж обсязі, що і боржник (тобто сплачувати неустойку, проценти, відшкодовувати збитки), то гарант у договорі може обмежити розмір своєї відповідальності виконанням основної вимоги. Гарантія відрізняється від звичайного договору поруки тим, що оформляється у формі гарантійного листа. Гарантійний лист має юридичне значення за умови, що буде прийнятий кредито-ром, і останній у письмовій формі повідомить гаранту про при-йняття гарантійного листа. Гарантійний лист можна вважати прийнятим кредитором, якщо в кредитному договорі з позичаль-ником є посилання на цей гарантійний лист з зазначенням номе-ра, дати і того, хто є гарантом. Якщо в кредитному договорі таке посилання на гарантійний лист відсутнє, вважається, що креди-тор не прийняв гарантію в забезпечення кредитного договору. Гарантійний лист повинен містити такі відомості: • за яким кредитним договором він виданий; • термін, протягом якого діє гарантія; • сума, яка гарантується. У вітчизняній практиці найвідомішими є два види гарантій: державна гарантія та банківська. Державні гарантії тривалий час були досить поширеними при отриманні вітчизняними підприємствами кредитів від нерезидентів. Держава брала на себе зобов’язання погасити борги підприємств у разі настання гарантійних випадків. Банківські гарантії здебільшого вико-ристовуються як інструмент забезпечення договірних зо-бов’язань при здійсненні міжнародних комерційних операцій (експорт-імпорт). Особливістю договорів поруки і гарантії при розрахунках між резидентами України є те, що вони втрачають силу автоматично, якщо протягом трьох місяців з моменту настання терміну вико-нання зобов’язання боржником (або протягом року з моменту укладення договору поручительства) кредитор не пред’явив по-зов поручителю (гаранту). Цей термін не може бути змінений угодою сторін або відновлений господарським судом. При здійс-ненні зовнішньоекономічних операцій порядок використання га-рантій (поручительств) регламентується нормами міжнародних конвенцій і договорів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Кредитне забезпечення» з дисципліни «Фінансова діяльність субєктів господарювання»
