Під такою збірною назвою в науці відомо кілька груп пам’яток права 11—15 ст. Це князівські чи такі, що мають вказівки на видачу їх від імені князя, устави та уставні грамоти митрополичим та єпископським кафедрам. Вони визначають обсяг їх юрисдикції та джерела матеріального забезпечення. Гол. завданням С.ц. було початкове встановлення юрид., адм. та фінансових прав рус. церкви та розмежування їх із прерогативами світської (князівської) влади. Найважливіші С.ц. традиція пов’язує з іменами київ. князів Володимира Святославича та Ярослава Мудрого. Хронологічно першим був, імовірно, т. зв. Устав князя Володимира про десятини, суди та людей церковних, який нині визнається за пам’ятку домонгол. часу. Він зберігся у величезній кількості спис-
ків 14—19 ст. та низці самостійних переробок. Виділяють 7 редакцій Уставу, створених упродовж 13—17 ст.: Оленінську, Синодальну, Варсонофієвську, Волинську, Печерську, Троїцьку та редакції Степенної книги (деякі редакції поділяють додатково на ряд ізводів). З укр. пам’яток варто відзначити Волин. редакцію Уставу, що бере початок від тексту Кормчої, переписаної на замовлення волин. кн. Володимира Васильковича 1286, а також Печерську редакцію, що міститься у складі Патерика Києво-Печерського, відредагованого архімандритом Йосифом Тризною (серед. 17 ст.). Устав князя Ярослава про церк. суди зберігся в численних списках 15—19 ст. Серед них виділяють 6 редакцій: Докладну, Коротку, Румянцевську, Тарновську, редакцію «Свитка Ярославля» та Устюзську. До числа С.ц. також зараховують комплекс уставних та жалуваних грамот Ростислава Мстиславича смоленській єпископії (1136); уставну грамоту новгород. кн. Святослава Ольговича 1136/37; новгород. устав про церк. суди, людей та міри торгівлі, виданий від імені кн. Всеволода Мстиславича; устав, виданий від імені галицького кн. Лева Даниловича кафедральній церкві Успіння в Галичі (давньому) 1301; жалувану та уставну грамоти Любарта соборній церкві Іоанна Богослова в Луцьку 1321 (автентичність двох останніх піддавалася сумніву в історіографії); уставну грамоту київ. князя Олелька Володимировича церкві Святої Софії в Києві та митрополиту Ісидору 1441. Попри складну текстуальну історію С.ц. є надзвичайно важливим та інформативним джерелом із соціальної історії домонгол. часу, а завдяки довгому побутуванню в якості актуальних юрид. пам’яток — і кількох наступних століть, відбиваючи особливості організації церкви та її взаємин зі світською владою у Великому князівстві Литовському, Великому князівстві Московському та на укр. землях Речі Посполитої. Вид.: Древнерусские княжеские уставы ХI—ХV вв. М., 1976. Літ.: Леонтович Ф.И. Краткие очерки истории русского права, I: Ис-
точники права земского периода. Одесса, 1889; Павлов А.С. Курс церковного права. Сергиев Посад, 1902; Николай (Ярушевич). Церковный суд в России до издания Соборного уложения Алексея Михайловича (1649 г.) Пг., 1917; Юшков С.В. Исследования по истории русского права, вып. 1: Устав князя Владимира (историкоюридическое исследование). Саратов, 1925; Лотоцький О. Українські джерела церковного права. Варшава, 1931; Щапов Я.Н. Княжеские уставы и церковь в Древней Руси: ХI—ХIV вв. М., 1972. О.П. Толочко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАТУТИ ЦЕРКОВНІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
