СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА — істор. місцевість у Києві. У широкому значенні — те саме, що й Верхнє місто (Старий Київ, літописна Гора), одна з двох найдавніших частин міста (другою є Поділ). Являє собою плато (висота найвищої точки відносно рівня Дніпра — бл. 100 м), яке панує над Подолом. У вузькому значенні — пн. виступ згаданого вище плато, на якому зосереджені археол. пам’ятки, найвідоміші з яких пов’язані з виникненням міста та його розквітом у 10— 13 ст. Вигідне розташування між долинами Дніпра та його прит. Либеді зумовило давнє заселення Верхнього міста, переважно по краях плато. Тут виявлено палеолітичну стоянку, кілька поселень
трипільської культури, пам’ятки доби бронзи і скіф. часу. На С.г. відомі поселення зарубинецької культури та могильник черняхівської культури (найбільш північний у Середньому Подніпров’ї), а також окремі знахідки і скарби рим. монет 1-ї пол. 1 тис., зокрема один із найбільших на теренах України скарб, знайдений 1875 біля сучасної Львівської площі, що налічував понад 4 тис. монет. До 3-ї чв. 1 тис. належать протокиїв. пам’ятки, виявлені на кількох ділянках гори. Серед них 2 поселення — по вул. Володимирській (садиба Національного музею історії України) та Великій Житомирській (біля г. Дитинка), знахідки окремих прикрас із бронзи та срібла — зооморфної та пальчастої фібул, кількох брас-
819 СТАРОКИЇВСЬКА
820 СТАРОКИЇВСЬКА
Старокиївська гора. Вид із Замкової гори. Фото І.Шафригіна. 2004.
летів з потовщеними кінцями. У 8—9 ст. на С.г. сформувалося поселення, яке не пізніше поч. 10 ст. перетворилося на Старокиївське городище. Синхронно з ним у різних частинах гори функціонували кілька курганних могильників. Згідно з «Повістю временних літ» у серед. 10 ст. на «Горі» були 2 князівські двори, один з яких належав кн. Ользі («двор теремный вне града»), а також капище Перуна — «Перунов холм». За Володимира Святославича укріплення Старокиїв. городища знесли, і в пн. частині С.г. виник новий міськ. центр, відомий під наук. назвою «місто Володимира» (див. Володимира місто). За Ярослава Мудрого велика територія на пд. від «міста Володимира» була оточена потужними укріпленнями та забудована (див. Місто Ярослава, Золоті ворота); її центр. спорудою став Софійський собор. Після монголо-татарської навали (1240) С.г. втратила роль міської твердині й осередку влади, а після нападу на Київ Менглі-Гірея I (1482) майже повністю спорожніла. Проте продовжували діяти Софійський собор і Київський Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Наприкінці 16 ст. навколо Софійського собору (див. також Софійський монастир) виникло поселення — Софійська слобода. 1654 почалося спорудження Старокиївської фортеці, завдяки чому С.г. повернула собі роль військово-адм. центру, яка була втрачена знову на поч. 18 ст., коли на Печерську заснували нову Київську фортецю. Незважаючи на новий період занепаду, який у 18 — 1-й третині 19 ст. переживало Верхнє місто, тут з’явилося кілька значних мурованих споруд, у т. ч. Андріївська церква і Олександрівський костьол (1817—38). У 1830-х рр. почали зносити земля-
ні укріплення і прокладати нові вулиці, у т. ч. головну — Володимирську. При цьому збереглася середньовічна планувальна схема, прикметна особливість якої — вулиці, що віялами розходяться від двох майданів (сучасні майдан Незалежності та Львівська площа), де колись існували міські брами. На терасі пн.-сх. схилу гори 1853 встановили пам’ятник київському кн. Володимиру Святославичу (скульптори В.Демут-Малиновський і П.Клодт, архіт. О.Тон), навколо якого пізніше утворився парк «Володимирська гірка». Між Софійським собором та Свято-Михайлівським Золотоверхим монастирем утворився величезний простір, який після спорудження в 1850-ті рр. будинку губернських Присутствених місць був розділений на два майдани — Софійський та Михайлівський. На першому з них було встановлено пам’ятник Б.Хмельницькому (1888, скульп. М.Микешин, архіт. В.Ніколаєв), на другому — княгині Ользі (1911, скульптори І.Кавалерідзе та ін.; перший об’єкт із нереалізованого задуму створити історико-мистецький комплекс «Історичний шлях»). У 1880-х — 1910-х рр. С.г. була забудована багатоповерховими прибутковими будинками. Після перенесення столиці УСРР до Києва (1934) у Верхньому місті планували розмістити урядовий центр. Щоб вивільнити для нього місце, знесли Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир і Трьохсвятительську церкву — пам’ятку 12 ст. (Також у 1930-ті рр. знесли Стрітенську, Свято-Георгіївську та Нову Десятинну церкви.) Із запроектованого комплексу був споруджений тільки будинок ЦК КП(б)У (1936—39, архіт. Й.Лангбард; нині МЗС України). Серед ін. будівель рад. часу слід відзначити розташов. у межах Старокиїв. городища будинок Худож. школи
(1939, архіт. Й.Каракіс), який 1944 був переданий Істор. музею УРСР (нині Національний музей історії України). У 1980-ті рр. було впорядковано його садибу, позначено на місцевості рештки стародавніх споруд, відбудовано Золоті ворота, облаштовано «Пейзажну алею». Наприкінці 1990-х рр. відтворено Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир. Із 1970-х рр. Верхнє місто має режим археол. охоронної зони й архіт. охоронної зони, а окремі ділянки — статус архіт. та/або археол. заповідника. Незважаючи на це, з 2-ї пол. 20 ст. тут споруджують будівлі, які порушують цілісність істор. середовища (25-поверховий Будинок торгівлі, 1968—81, архіт. В.Єжов; бізнес-центр «Міленіум», 2000, архіт. С.Бабушкін; готель «Хайят Рідженсі», 2007, архіт. Я.Віг). Літ.: Київ: Провідник. К., 1930; Алферова Г., Харламов В. Киев во второй половине XVII века. К., 1982; Килиевич С.Р. Детинец Киева IX — первой половины XIII веков. К., 1982; Толочко П.П. Древний Киев. К., 1983; Милецкий А., Толочко П. Парк-музей «Древний Киев». К., 1989; Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва XIII — середини XVI ст. К., 1996; Кальницкий М. Верхний город: Путеводитель. К., 1998; Володимирська: Культурологічний путівник. К., 1999; Звід пам’яток історії та культури України: Київ, кн. 1, ч. 1. К., 1999; Климовський С.І. Соціальна топографія Києва XVI — середини XVII ст. К., 2002; Ерофалов-Пилипчак Б. Архитектура советского Киева. К., 2010; Прорізна. Ярославів Вал: Культурологічний путівник. К., 2010; Андреевский спуск: Культурологический путеводитель. К., 2011. Д.Я. Вортман, В.К. Козюба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАРОКИЇВСЬКА ГОРА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
