СТАЛІНІЗМ вважається, як правило, сукупністю теор. поглядів Й.Сталіна і практичних дій з їх реалізації методом масового терору. Визнаючи теор. погляди покійного керівника партії і д-ви безпомилковими, ХХ з’їзд КПРС (лютий 1956) водночас легітимізував припинення масового терору. Критиці С. була надана форма боротьби з культом особи. ХХII з’їзд КПРС (жовтень 1961) продовжив лінію на поверхову десталінізацію, що виявилося, зокрема, у тотальному перейменуванні міст, вулиць, установ тощо, названих іменем Й.Сталіна за його життя. На Заході, однак, для визначення органічних вад рад. способу життя в добу Й.Сталіна (відсутність демократії, безправність і свавілля, масові репресії та ін.) знайшли більш придатний термін, ніж культ особи, — «сталінізм». У СРСР він прищепився під час «перебудови», коли розгорнулася друга, радикальна, хвиля десталінізації. Політологи пострад. доби формулюють визначення С., які часом суперечать одне одному. Здебільшого вони розглядають С. як різновид тоталітаризму і ставлять його на одну дошку з фашизмом і націонал-соціалізмом (див. Нацизм). Зокрема, у «Політологічному енциклопедичному словнику» (К., 2004) С. визначається як рад. різновид тоталітаризму і радикальна форма реалізації комуніст. вчення за допомогою монопарт. політ. системи, що існувала до кінця 1980-х рр., практики поліцейського терору
та безконтрольної диктатури вождя партії, якому підпорядковувалася законодавча, виконавча і суд. влада в централізованій д-ві. У «Політичному словнику» (slovari-online.ru) С. характеризується як сукупність поглядів і практичних дій Й.Сталіна та його оточення, що панувала в рад. сусп-ві з кінця 1920-х рр. до 1953, у результаті чого в країні був зруйнований загальнолюдський механізм прогресу, створені неефективна мобілізаційна економіка і лад казарменого псевдосоціалізму, які перебували поза розвитком цивілізації. Серед істориків теж нема єдності в поглядах на С. Берлінський історик Й.Баберовскі в книзі «Червоний терор: Історія сталінізму» ототожнює два позначені в заголовку явища. Професор Стенфордського ун-ту Н.Наймарк у книзі «Сталінські геноциди» солідаризується з ним, хоч уточнює, що С. явив світу своє обличчя кривавими ексцесами під Царициним (нині м. Волгоград, РФ) ще в ході громадян. війни 1918—22. Будучи противником тоталітарної моделі у вивченні сусп-в 20 ст., професор Каліфорнійського ун-ту в Берклі М.Маля не знаходив спільних рис між С. в СРСР і Сх. Європі, з одного боку, і фашизмом та нацизмом, з другого. На його думку, рад. система влади від 1917 і до кінця існування відрізнялася за типологією від будь-яких попередніх систем. Щоб підкреслити унікальну природу системи влади в СРСР і після Другої світової війни — у Сх. Європі, цей переконаний прибічник ревізіоністської школи ототожнив С. із поняттям, яким ревізіоністи не користувалися, — тоталітаризмом. Відділяючи сусп-во від д-ви, яка йому протистояла, М.Маля вважав тоталітарною структурою тільки д-ву. Дискусія навколо природи С., яка точилася серед науковців упродовж кількох десятиліть, загострилася після втручання політиків. 3 липня 2009 парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі з ініціативи представників Словенії і Литви прийняла резолюцію «Про возз’єднання розділеної Європи», в якій пропонувала зробити дату підписання пакту Молото-
ва-Ріббентропа — 23 серпня — Днем пам’яті жертв нацизму і С. В резолюції підкреслювалося, що нацизм і С. характеризувалися геноцидом, порушенням прав і свобод людини, воєнними злочинами та злочинами проти людства. Встановлення пам’ятного дня мало на меті перешкодити сакралізації нацистського і сталінського минулого. Ототожнюючи владу і народ, глава рос. делегації в парламентській асамблеї ОБСЄ О.Козловський вказав, що урівнювання нацистського і сталінського режимів є наругою над історією, тому що СРСР вніс вирішальний вклад у розгром фашизму. Більш зважено до проблеми підійшов Патріарх Московський і всія Русі Кирило, виступаючи в прямому ефірі укр. телебачення 29 липня 2009. «Засуджуючи репресивні режими, — вказав він, — ми повинні все ж таки відрізняти режим репресивний від режиму людиноненависницького. Для мене нацизм — це режим людиноненависницький. Сталінізм — це репресивний режим і якоюсь мірою режим злочинний». Таке розрізнення варто взяти до уваги, але треба пам’ятати, що жертвам було байдуже, чи гинули вони, щоб утворити «життєвий простір» для арійських переселенців, чи показували своєю смертю, яка доля чекатиме тих, хто не буде коритися владі. Відмовляючись ставити на одну дошку нацизм і С., професор Єльського ун-ту Т.Снайдер перевів проблему в ін. площину: обидва режими несли людям смерть, але гітлерівський — гол. чин. громадянам ін. країн під час війни, а сталінський — переважно власним громадянам у мирний час. Президент РФ Д.Медведєв заявив в інтерв’ю газ. «Известия» 7 травня 2010: «Злочинам Сталіна проти власного народу нема прощення». Термін «сталінізм» народився в середовищі лівої інтелігенції Заходу і прищепився в СРСР під час горбачовської десталінізації, щоб протипоставити «доброго» В.Леніна «поганому» Й.Сталіну й тим самим врятувати мрію про комуніст. майбутнє людства. Однак глухий кут, в який зайшла дискусія про тотожність або відмінність нацизму (фашизму) і С., змушує замислитися над тим, чи
не занадто широким є визначення С. як сукупності теор. поглядів Й.Сталіна із практичними діями з їх реалізації. За життя Й.Сталіна чи не найпопулярнішим символом епохи був транспарант з чотирма профілями класиків — К.Маркса — Ф.Енгельса — В.Леніна— Й.Сталіна. Л.Каганович зробив навіть невдалу спробу «збагатити» марксизм-ленінізм терміном «сталінізм» в його позитивному значенні. Однак популяризаторська, а не творча роль генсека в питаннях теорії є аж надто очевидною. Тому з формули С. доцільно виключити теор. складову, за яку відповідали К.Маркс (марксизм) і В.Ленін (ленінізм). Щоб реальний вклад Й.Сталіна в історію і страхітливі форми його реалізації стали зрозумілими, треба з’ясувати, чому його попередники без зайвого галасу відмовлялися від наміру (К.Маркс і Ф.Енгельс) або від спроб (В.Ленін) втілити в життя ідею комунізму. Суть комунізму, як стверджувалося в «Маніфесті Комуністичної партії» (1848) К.Маркса і Ф.Енгельса, полягала в ліквідації приватної власності. Вважалося, що «експропріація експропріаторів» приведе до утворення колективної власності на засоби вир-ва, унаслідок чого людство потрапить у принципово відмінну від попередньої істор. реальність. Пізніше основоположники марксизму зрозуміли, мабуть, що колективна власність може проявитися тільки як власність кожної людини на всю сукупність нагромаджених людством засобів вир-ва і матеріальних ресурсів. Будь-які декрети про націоналізацію або усуспільнення засобів вир-ва за відсутності об’єктивних передумов для існування такої форми власності означали лише експропріацію конкретного власника, а власність його переходила до тієї фізичної або юрид. особи, яка ініціювала відповідний декрет. Отже, комунізм, скільки б його не називали науковим, залишався утопічним і для 19 ст., і для 20 ст., і на всю дальшу перспективу, вимірювану сотнями, якщо не тисячами років. У своїй осн. праці «Капітал» К.Маркс занотував: «Суспільство не може ні перескочити через природні фази розвитку, ні скасувати їх декрета-
789 СТАЛІНІЗМ
790 СТАЛІНСЬКА
ми». Унаслідок цього комуністи перетворилися після революцій в Європі 1848—1849 на соціал-демократів. Разом із партіями, які представляли інтереси капіталу, вони створили в Зх. Європі лад, що мав бути названий соціалізмом, якби цей термін не «приватизували» В.Ленін і А.Гітлер. В.Ленін під час Лютневої революції 1917 в Росії висунув перед своїми прибічниками завдання завоювати політ. владу з тим, щоб побудувати державу-комуну. Однак здійснений ним 1918—20 комуніст. штурм призвів до колапсу націоналізованої економіки та війни створеної ним д-ви з усім селянством. Після цього він змушений був проголосити курс на нову економічну політику і заявити навесні 1921 з метою врятувати комуніст. ідею та засновану на ній партію, що попередня політика була нав’язана громадян. війною та іноз. воєнною інтервенцією (див. «Воєнний комунізм»). У продиктованих ним із грудня 1922 до березня 1923 листах і статтях, які мали характер політ. заповіту, В.Ленін закликав «визнати докорінну зміну всієї точки зору нашої на соціалізм» (див. «Кооперативного соціалізму» концепція). Найближче оточення засновника партії і д-ви не прислухалося до його заповіту, за винятком діячів, репресованих як прихильники правого ухилу у ВКП(б). Після тривалої боротьби у вищих ешелонах влади переможцем виявився Й.Сталін. Користуючись створеною В.Леніним компартійно-радянською системою державної влади і спираючись на створену ним же програму РКП(б) 1919, Й.Сталін за допомогою страхітливого терору створив суспільно-екон. лад, цивілізаційно відмінний від усіх інших — традиційного, демократичного, тоталітарного (якщо дотримуватися загальноприйнятого на пострад. просторі погляду на фашист. Італію і нацистську Німеччину як на тоталітарні країни). Реалізовану Й.Сталіним утопію назвали не комунізмом, а соціалізмом, тому що термін «комунізм» ще в часи невдалого ленінського штурму було вирішено використовувати як синонім «світлого майбутнього», коли всі
матеріальні та культ. блага розподілятимуться між громадянами за потребами. Рад. соціалізм характеризувався максимальною концентрацією політ. і екон. влади на вершині компартійнорад. ієрархії, тобто в політбюро ЦК КПРС. Невеликі острівці приватної власності, які залишилися у громадян (присадибні ділянки, дачі та ін. нерухомість, автомашини тощо), були оголошені особистою власністю, щоб не псувати картину нібито побудованого соціалізму. Якщо в ленінській моделі соціалізму було зроблено невдалу спробу управління націоналізованою власністю з єдиного центру (див. «Главкізм»), то в сталінській моделі постійно зростаюча централізація управління сполучалася з використанням в урізаному вигляді товарно-грошових відносин (госпрозрахунок) і залученням до управлінських функцій сотень тисяч людей із числа тих, хто працював на вир-ві (через масову партію, профспілки, комсомол, громад. орг-ції). Кожен працівник мав гарантований, хоч і низький, рівень матеріального забезпечення. Через це СРСР становив державу, яка майже злилася із суспільством в єдине ціле — своєрідне державосуспільство. На початку 1990-х рр. воно розсипалося, тому що вичерпало свій істор. ресурс. Але серед громадян, які звикли до держ. патерналізму і не змогли вписатися в нормальне сусп-во, відчувається ностальгія за минулим. У певної їх частки це почуття породжує співчутливе ставлення до Й.Сталіна і сталінізму.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СТАЛІНІЗМ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
