СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ
Поняття валюти широко застосовується в економіч-ній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньо- економічні відносини. На її основі функціонує валют-ний ринок, що є елементом грошового ринку, форму-ються такі високоефективні регулятивні інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні резерви тощо. Валюта обслуговує функціонування сві-тової економіки та інтеграцію до неї національних еко-номік окремих країн. Незважаючи на широке застосування, сутність ва-люти не знайшла однозначного трактування в літера-турі. Більшість авторів, що пишуть про валюту, визна-чають її як грошову одиницю певної країни . Проте дехто з них уточнює це визначення валюти, пов’язуючи використання грошової одиниці як валюти з функ- цією світових грошей, тобто як міжнародної розрахункової оди-ниці, засобу обігу і платежу , або ж для вимірювання величини вартості товару . Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх цих визначеннях у кращому випадку не коректне, оскільки грошова одиниця — це лише одна незначна складова явища гро-шей, пов’язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові гроші. Тим більше недопустимо ототожнювати валюту з грошовою одиницею взагалі, бо при цьому зникають будь-які відмінності між грошима і валютою, остання втрачає свої специфічні ознаки. У цьому зв’язку більш правомірно пов’язувати валюту з міжна-родною сферою використання грошової одиниці . Проте і ця прив’язка не повинна бути надто прямолінійною, коли валюта зводиться лише до міжнародної грошової одиниці чи засобу обігу і платежу. Це занадто звужує сферу застосування валюти. Адже міжнародним засобом обігу і платежу може бути тільки вільно конвертована валюта, а тому неконвертована валюта в таке ви-значення не вписується. Враховуючи сказане, найбільш прийнятним є визначення ва-люти як будь-яких грошових коштів, формування та викори-стання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньо- економічними відносинами. При цьому не обов’язково, щоб ці гроші виконували всю гаму функцій світових грошей. Напри- клад, український імпортер купує на ринку за національні гроші (гривню) певну суму доларів США, з допомогою яких оплачує куплені в Польщі товари. Польський експортер одержану дола-рову виручку конвертує в польські злоті, частину яких зберіга-тиме на строковому депозиті як накопичення. Ця зовнішньоеко-номічна операція обслуговується трьома видами грошей: гривнею, доларом і злотим. І хоч як міжнародний засіб обігу використано лише долар США, усі три види грошових коштів набувають статусу валюти. Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюта вклю-чає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готів-ки) чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, які справді мо-жуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності — платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви тощо), фондові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також ана-логічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи перехо-дять у власність нерезидентів усередині країни . Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емітентська належність валюти. За цим критерієм виділяють: національну валюту, яка виражена в грошах, що еміту-ються національною банківською системою. Для України це бу-дуть кошти, номіновані в гривні, для Росії — в рублях, для США — у доларах тощо; іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються бан-ківськими системами інших країн. Для України це будуть кош-ти, номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні; колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними уго-дами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти — СДР, що запрова-джена в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в міжнародний оборот 11 країнами Західної Європи. За режимом використання валюти поділяються на: неконвертовані; конвертовані. Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну і фі-нансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і націо-нальна валюта України — гривня. Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валю-ти інших країн за курсом, що формується у встановленому по-рядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертова-ність — надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти. Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнен-ня товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання тощо. Ці зусилля повинні створити такі передумови запровадження конвертованості валюти: зниження інфляції до помірного рівня, за якого національні гроші починають задовільно виконувати всі функції, особливо функцію накопичення вартості. Інакше резиденти будуть постій-но переводити свої заощадження у вільно конвертовану іноземну валюту, що провокуватиме надмірний попит на цю валюту і зне-цінення національної; формування ринкового механізму ціноутворення, за якого ціни будуть вільно реагувати на зміни в попиті і пропозиції; лібералізація зовнішньоекономічних відносин; накопичення достатнього золотовалютного резерву; відмова від широкомасштабного дотування цін на товари та послуги, створення рівних конкурентних умов на ринку для всіх економічних суб’єктів. У міру забезпечення вказаних передумов уряд країни створює відповідний організаційно-правовий механізм для конвертації на-ціональної валюти та оголошує про приєднання до статті VIII Ста-туту МВФ, яка вимагає від країн — членів Фонду запровадження конвертованості валюти за поточними операціями. Україна оголо-сила про своє приєднання до цієї статті на підтвердження поточної конвертованості гривні в 1997 р. Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями: 1. За повнотою конвертації: повна конвертованість; часткова конвертованість. 2. За видами суб’єктів: зовнішня; внутрішня. 3. За характером економічних операцій, що обслуговуються конвертованою валютою: за поточними операціями; за переміщенням капіталу. Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всі-ма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами). На початок 2002 р. більше як 20 валют були вільно конверто-ваними чи впритул наблизились до цього статусу: австралійські долари, англійські фунти стерлінгів, голландські гульдени, гре-цькі драхми, датські крони, долари США, ісландські крони, ка-надські долари, норвезькі крони, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, євро, СДР. Проте не всі ці валюти користуються однаковою довірою на світовому ринку і мають однакову сферу застосування в міжна-родних розрахунках. Найбільшу довіру і найширше застосування мають валюти країн з найвищими економічними потенціалами: долар США, євро, японська єна, англійський фунт стерлінгів. Ці валюти не тільки вільно використовуються у міжнародних пла-тежах, а й вільно накопичуються в резервах міжнародної ліквід-ності, за що вони дістали назву резервних валют. Найавторитет-нішою резервною валютою є долар США. В останні роки він вийшов на перше місце в структурі державних золотовалютних резервів країн світу і обслуговує близько 2/3 всіх міжнародних розрахунків по зовнішній торгівлі. Використання вільно конвертованої валюти як резервної надає їй чимало переваг. Насамперед це виявляється у зростанні на неї попиту на світовому ринку, що дає можливість уряду відповідної країни розширювати емісію своєї валюти, збільшуючи сеньйораж як джерело фінансування національної економіки, підвищуючи її конкурентоспроможність на світовому ринку. Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Напри-клад, для одних осіб її обмін дозволений, а для інших — ні, так само для одних видів операцій обмін дозволений, для інших — ні тощо. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для ре-зидентів — внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу — капітальною. Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти відбува-ється через часткову конвертацію, насамперед за поточними опе-раціями. Ця конвертація може бути або зовнішньою, або внутрі-шньою, або і першою, і другою одночасно. Поточна конвертація для резидентів і нерезидентів дає поштовх до розвитку зовнішньої торгівлі, відкриває шлях для посилення конкуренції між націона-льними й іноземними товаровиробниками, сприяє вирівнюванню національних і світових цін, розширенню споживання за рахунок збільшення імпорту тощо. Після досягнення певних успіхів на цих напрямах зовнішньоекономічної діяльності країна може переходи-ти до більш високого рівня конвертації своєї валюти. По такому шляху розвиває конвертованість своєї валюти Україна. Використання валюти для обслуговування зовнішньоекономі-чних відносин надає останнім специфічної форми валютних від-носин. Характерними особливостями валютних відносин є такі: вони складаються між економічними суб’єктами різних країн, які мусять дотримуватися вимог національного законодав-ства цих країн; ці відносини реалізуються в складі відповідних сегментів світового ринку і тому зазнають впливу традицій, нормативних вимог, правил, передбачених міжнародними угодами та іншими регулятивними документами міжнародного характеру; оскільки вони обслуговуються кількома валютами (нерідко трьома — національною валютою імпортера, валютою міжнародно-го платежу і національною валютою експортера), то істотний вплив на них справляють чинники, пов’язані з валютними ризиками; у них переплітаються і вступають у суперечність економі-чні інтереси різних держав. Нерідко ці суперечності зачіпають національні інтереси в цілому, що надає валютним відносинам особливого значення в економічних системах відповідних країн. Зазначені особливості роблять валютні відносини надзвичайно складними і такими, які важко регулювати. Водночас управління ни-ми — надзвичайно актуальна проблема. Тому в більшості країн світу прийняті спеціальні закони, що регламентують механізм державного регулювання валютних відносин, щоб захистити національні інтере-си від неправомірних дій їх внутрішніх і зовнішніх учасників. Отже, за своїм економічним змістом валютні відносини — це су-купність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн і обслуговуються валютою. Вони тісно переплітаються з внут-рішніми грошовими відносинами, є їх продовженням, коли вони пе-реходять межі національних митних кордонів. У цей момент націо-нальні гроші набувають форми валюти. Тому національний валютний ринок кожної країни є складовою її грошового ринку, валютне законодавство тісно кореспондує з грошовим законодавством. Залежно від економічного призначення валютних платежів у валютних відносинах можна виділити такі складові: міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями; одержання і погашення різних видів міжнародних позичок; переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій; переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги; операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому і зов-нішніх валютних ринках.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ» з дисципліни «Гроші та кредит»
