«СОЮЗ БЛАГОДЕНСТВА» — таємна політ. орг-ція декабристів у Росії, що діяла протягом 1818— 21 і продовжила пропаганду й пошуки втілення радикальних ідей програми «Союзу порятунку». Перехідною орг-цією від «Союзу порятунку» було «Військове товариство». Статут/програма «С.б.», т. зв. Зелена книга, був переробкою статуту прусського «Союзу доброчинності» («Tugendbund»). Легальна, перша, частина «Зеленої книги» не містила завдань боротьби із самодержавством або впровадження конституції, бо саме ці положення входили до таємної частини програми, яка існувала в чорновому варіанті й не була прийнята членами Корінної управи (думи), а була відома обмеженому колу членів «С.б.» Однак члени Корінної думи кн. С.Трубецькой та П.Пестель на слідстві називали метою союзу донести «незнаючим», що таке конституційне правління, та переконати сусп-во в необхідності звільнення селян із кріпосного стану, у перевагах представницького правління і конституції для Росії, які й були центральними питаннями в обговоренні протягом 1817—19. М.Лунін визнавав, що «С.б.» мав завдання «видиме — поширення освіти і доброчинності — та сокровенне — запровадження конституційного устрою».
І.М. Сошенко.
Могила та пам'ятник І.М. Сошенку в м. КорсуньШевченківський. Скульптор Е. Кунцевич.
734 СОЮЗ
Союз визволення України. Печатка. Відбиток.
«С.б.» був суворо централізованою орг-цією. Керувала ним Корінна управа у складі 30 осіб. 6 засновників («блюстителів») здійснювали щоденне кер-во союзом. Кожен із членів Корінної управи мав увійти до окремої управи з 10—20-ма членами. Таким чином, у союзі мало бути не менше 300 осіб, але точне число членів не відоме; за свідченнями декабристів, було прийнято 200 осіб. У члени «С.б.», згідно з правилами «Зеленої книги», приймали православних, не дивлячись на різницю станів, — дворян, купців, міщан і вільних людей, які поділяли його програму та досягли 18 років. Фактично ж союз залишився майже дворянською орг-цією, члени якої мріяли здійснити переворот мирним шляхом через зміну в престолонаслідуванні. Запрошений до «С.б.» давав дві підписки: першу — до знайомства із програмою союзу, вона зобов’язувала не розголошувати про існування орг-ції, навіть якщо той не згодиться вступати до неї, а другу — якщо згоджувався з таємною частиною програми. Обидві вони спалювалися таємно від вступників. Приймати нових членів мали право лише окремі особи, які наділялися таким повноваженням. Членські внески становили 4 % від доходів. Практична діяльність членів «С.б.» проявлялася у формуванні громад. думки щодо засудження кріпосного права (декабристами анонімно надіслано кілька «записок» на ім’я рос. імп. Олександра I), у звільненні кількох кріпаків, зокрема О.Никитенка, майбутнього цензора й мемуариста. «С.б.» визначив чотири «галузі», напрями діяльності: впроваджувати гуманність, освіту, правосуддя і громад. госп-во. Кожен член союзу повинен був зарахувати себе до однієї із цих «галузей» для практичної роботи. Стосовно першої «галузі» він мав або вступати до вже діючих філантропічних орг-цій, або створювати власні, щоб допомагати бідним, безробітним тощо. Під наглядом членів союзу з «галузі освіти» мали бути діючі заклади, де працюючі в них члени т-ва поширювали б нові знання «серед
усіх станів народу»; передбачалося «відвертати батьків від виховання дітей у чужих краях», займатися виданням журналів, писати самим наук. праці, перекладати кращі іноз. праці з усіх галузей знань. «Галузь правосуддя» передбачала, аби члени союзу входженням у різні діючі держ. установи боролися за справедливість і викорінювали зловживання. Остання галузь — «громадське господарство» — ставила за мету організовувати вільні т-ва для вдосконалення хліборобства, видання праць з економіки. Таким чином, охоплене діяльністю членів союзу населення мало б підтримати виконання таємної частини програми щодо ліквідації кріпосного права, самодержавства і впровадження конституції. «С.б.» виключав кріпаків зі складу осіб, яких можна було залучати до активного перетворення Росії. Плани й методи діяльності союзу, незважаючи на їхнє антисамодержавне спрямування, були утопічними, а подальша радикалізація програмних завдань і методів діяльності призвела до необхідності нової реорганізації союзу і створення Південного, а згодом — і Північного т-в декабристів. Дж.: Трубецкой С. Записки. СПб., 1906; Восстание декабристов, т. 1—4. М., 1925; Лунин М.С. Письма из Сибири. М., 1987. Літ.: Пыпин А.И. Исторические очерки: Общественное движение в России при Александре I. СПб., 1885; Довнар-Запольский М.В. Тайное общество декабристов. М., 1906; Семевский В.И. Политические и общественные идеи декабристов. М., 1909; Нечкина М.В. Движение декабристов, т. 1. М., 1955. І.І. Глизь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««СОЮЗ БЛАГОДЕНСТВА»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
