«СІЧ» — офіційно — протипожежно-гімнастична, фактично — парамілітарна орг-ція, яка діяла в Галичині з 1900. Першу «С.» заснував К.Трильовський 5 травня 1900 в с. Завалля (нині село Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.). Її кошовим отаманом став М.Неделько, осавулом — Т.Семака. «С.» стала структурою Русько-української радикальної партії. «Січі» отримали особливе поширення на Покутті. Невдовзі зі Снятинщини «С.» поширилася на Коломийський і Городенківський повіти, на Гуцульщину, далі — на Буковину. Опосередковано до поширення «Січей» спричинилася й «Просвіта» — ідея січового т-ва ґрунтувалася на відновленні традицій козацтва українського, в популяризації якого орг-ція мала особливі заслуги. Першу «С.» на Гуцульщині засновано 1 січня 1903 в с. Жаб’є (нині смт Верховина). На Буковині першу «С.» засновано 1903 в м. Кіцмань з ініціативи С.Яричевського та Остапа Поповича. Із 1904 централею буковинських січовиків став «Союз січей» у Чернівцях. На поч. 1914 заг. кількість «Січей» у Галичині становила понад 900, у т. ч. 8 — на Лемківщині, до січового руху було залучено понад 80 тис. учасників. На Буковині число «Січей» сягнуло 112, заг. кількість учасників — майже 10 тис. осіб. Зовн. виявом діяльності «Січей» стали проведення січових свят. Перше крайове січове свято відбулося 6 червня 1902 в Коломиї, де були представлені делегати всіх тодішніх «Січей». У святкуванні взяли участь М.В.Левитський з Наддніпрянщини, гості із сіл і міст Галичини та Буковини. Найбільший за участю «Соколів», «Пласту», «Січових стрільців» січово-сокільський здвиг був присвячений 100-річчю від дня народження Т.Шевченка. Він відбувся 27—28 червня 1914 у Львові за участю понад 12 тис. учасників, що представляли здебільшого всі повіти Галичини.
У грудні 1912 виник Укр. січовий союз, на чолі якого стояла ген. старшина (ген. отаман — К.Трильовський та ін.). Із весни 1913 при Укр. січовому союзі було утворено стрілецьку секцію (керівник — Д.Катамай). До крайової січової ради входили повітові отамани та ген. старшина. Осідок Укр. січового союзу — Львів. Збори крайової січової ради у Львові відбувалися щороку восени. Керівним органом у кожному повіті була повітова січ, роботою якої керувала повітова січова рада. До повітової січової ради входили і січові, і стрілецькі т-ва. Один раз на 3 роки скликався з’їзд — збори делегатів усіх «січей» і т-в «Українських січових стрільців». Під опікою Укр. січового союзу гуртувалися т-ва Укр. січових стрільців. 1913 К.Трильовський домігся затвердження статуту т-ва в намісництві. 1924 польс. влада заборонила «С.» Остання «С.» проіснувала в с. Горбачі (нині село Пустомитівського р-ну Львів. обл.) до 1930 та була знищена під час пацифікації. 1920 К.Трильовський заснував Січовий к-т в Ужгороді. Січові осередки 1920-х рр. стали основою для створення Карпатської Січі (1938—39). Від 1915 «Січі» існували в США і Канаді. 1920 вони об’єднували у своїх лавах майже 3 тис. осіб. Серед кіл укр. еміграції в Європі перша «С.» виникла в Гамбурзі (Німеччина) 1912. Укр. січовики брали участь у міжнар. робітн. олімпіадах у Празі (Чехословаччина; 1927) і Відні (1931). Засновник «С.» надавав великого значення зовн. атрибутиці. Поряд з істор. рангами січової старшини — кошовий, осавул, писар, скарбник, обозний — запроваджено широкі кольорові стрічки (т. зв. ленти), які січовики носили через праве плече. Кожен січовий кіш мав прапор малинового кольору з нашитим на кожному з них портретом держ. чи громад. діяча — Б.Хмельницького, І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепи, Т.Шевченка, М.Драгоманова, Ю.Федьковича та ін. Портрети для січових прапорів створив укр. худож. Я.Пстрак (1878—1916).
Ви переглядаєте статтю (реферат): ««СІЧ»» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
