Член-співробітник Рос. геогр. т-ва (1860). Капітан Генштабу Рос. імперії (1861). Н. в с. Лісове Луцького пов. Волин. губ. (нині село Маневицького р-ну Волин. обл.). 1843 закінчивши Житомир. г-зію, займався репетиторством. 1845 вступив на мат. відділення філос. ф-ту Петерб. ун-ту, надалі перейшов до «розряду камеральних наук». Зажив репутації студентського ватажка. 1848 заарештований у Почаєві за підозрою щодо його наміру нелегально перетнути межі Австрійс. імперії. Імп. Миколою I покараний видаленням до Окремого Оренбурзького корпусу, служив рядовим, а від 1852 — унтер-офіцером; перебував у Новопетровському укріпленні (нині м. Форт-Шевченко), Уральську (нині обидва міста в Казахстані), Оренбурзі (нині місто в РФ), Ак-Мечеті (нині м. Кизилорда, Казахстан). Заприязнився з багатьма засланцями, у т. ч. Б.Залєським і Т.Шевченком, якого в листуванні першим символічно назвав «батьком». Опанував кілька романогерманських та тюркських мов. 1856 номінований прапорщиком. Фактично довівши імп. Олександру II потребу анулювання застосованих проти нього санкцій, домігся прикомандирування до Зразкового кавалерійс. полку, дислокованого в м. Павловськ поблизу Санкт-Петербурга. Систематично друкувався в ж. «Современник», хоч і наражався на суворі цензурні утиски. Спілкуючись, назвався «українцем з правого берега Дніпра». Сприяв амністуванню Т.Шевченка. 1857 переведений до штабу Окремого гвард. корпусу. Досліджував історію екзекуцій у різних арміях Європи, водночас з І.Вернадським делегований від Росії на Міжнар. стат. конгрес (Лондон, 1860). Зустрічався з політ. діячами, серед них — Ф.Смолькою, Й.Лелевелем, Дж.Гарібальді, Дж. Мадзіні, О.Герценом, М.Бакуніним (див. Бакунізм). Од 1861 вважався «зарахованим до Генштабу капітаном Малоросійського драгунського полку». Ініціював ліквідацію тілесних покарань та реформу пенітенціарних закладів, заради чого з Я.Станевичем підготував фахові матеріали, поча-
З. Сєраковський.
сти оприлюднені часописами «Морской сборник», «Военный сборник». 1859 входив до ред. к-ту газ. «S»owo» («Слово»), яку тепло привітали Т.Шевченко і П.Куліш та швидко заборонив Олександр II. Товаришував із М.Костомаровим, котрого підтримав у полеміці з М.Погодіним. Співпрацював з «Основою». Створив нелегальну організацію, згуртувавши когорту соратників — Я.Домбровського, А.Потебню, Я.Савицького, З.Падлевського, С.Бобровського, М.Гейденрейха-де-Генінга, Л.Звірждовського та ін. Як її керівник навідував Київ, Вільно (нині м. Вільнюс), Варшаву, Краків, Познань (нині місто в Польщі), Відень та ще низку європ. міст. Скориставшись черговим дозволом виїхати за кордон, навесні 1863 під псевдонімом «Доленга» очолив повстанський рух у Литві та Білорусі (за координації з провідниками тамтешніх визвол. змагань А.Мацкявічюсом і К.Калиновським), по ним контрольованих регіонах усував царську адміністрацію, скасовував поміщицьку власність на землю. 8 травня (26 квітня) 1863 тяжко пораненим у бою з рос. регулярним з’єднанням утрапив до полону. В ув’язненні засуджений на смерть. Страчений на віленському майдані. М.Чернишевський змалював С. в образі героя роману «Пролог» Б.Соколовського. Тв.: Заграничные известия. «Современник», 1856, № 11—12; 1857, № 1, 3—5, 7; Взгляд на внутренние
отношения Соединенных Штатов. Там само, 1857, № 4; Отчет о диспуте гг. Погодина и Костомарова 19-го марта 1860 года. «Санкт-Петербургские ведомости», 1860, 25 марта; Извлечение из писем о военно-уголовных законодательствах и о военных учреждениях главнейших европейских государств. «Морской сборник», 1862, № 1—4; «Если б к Российской империи…». В кн.: Русско-польские революционные связи, т. 1. М., 1963. Літ. [Герцен А.И.] Сигизмунд Сераковский. «Колокол», 1863, 1 августа; Dybowski B. Pami“ci Zygmunta Sierakowskiego. Lw\w, 1906; Marciniak Z. Zygmunt Sierakowski. Warszawa, 1956; Кушаков А.В. Сигизмунд Сераковский — сотрудник «Современника». «Русская литература», 1958, № 3; Смирнов А.Ф. Сигизмунд Сераковский. М., 1959; Дьяков В.А. Материалы к биографии Сигизмунда Сераковского. В кн.: Восстание 1863 г. и русско-польские связи 60-х годов. М., 1960; Новые материалы для биографии Зыгмунта Сераковского. В кн.: К столетию героической борьбы «за нашу и вашу свободу». М., 1964; Марахов Г.І. Видатний польський революціонер-демократ. «УІЖ», 1965, № 3; Усенко П.Г. Неизвестный автограф польского революционера З. Сераковского. «Советские архивы», 1980, № 2; Його ж. К вопросу о сотрудничестве З. Сераковского в «Современнике». «Советское славяноведение», 1981, № 1; Спогади про Тараса Шевченка. К., 1982; Усенко П.Г. Натхненний Сигізмунд. Львів, 1990; Його ж. Українські сторінки біографії З. Сераковського. В кн.: Україна і Польща в період феодалізму. К., 1991; Usenko P. Zygmunt Sierakowski — сz»onek Rosyjskiego Towarzystwa Geograficznego. «Kwartalnik Historii Nauki і Techniki», 1994, nr. 2; Усенко П.Г. Зигмунт Сєраковський — польський син України. «Історія України», 2000, № 38; Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів, т. 5—6. К., 2003; Усенко П. «Дякую тобі за твоє ласкаве, сердечне українське слово...» (зі спадщини Шевченкового сподвижника З. Сєраковського). «Слово і Час», 2009, № 3. П.Г. Усенко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЄРАКОВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
