Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фінансовий стан позичальника
Ліквідність балансу можна визначити як засіб покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення в гро-ші яких відповідає строку погашення зобов’язань. Аналіз ліквідності балансу клієнта дає можливість оцінити здатність і вірогідність повернення взятих у борг коштів відповідно до умов кредитного договору. Аналіз полягає у зіставленні коштів, за активом згрупованих за ступенем їх ліквідності і розміщених у порядку убування лік-відності, із зобов’язаннями за пасивом, згрупованими за строка-ми їх погашення і розташованих у порядку збільшення строків. Активи підприємства залежно від ступеня ліквідності поділя-ються на чотири групи. 1. Найбільш ліквідні активи — всі статті грошових коштів клі-єнта і короткострокові фінансові вкладення. Сюди відносяться: каса, поточний рахунок, валютний рахунок, інші грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення. 2. Активи, що реалізуються швидко — дебіторська заборгова-ність та інші активи. Сюди відносяться: розрахунки з дебіторами за товари, роботи і послуги, строк оплати яких не настав; розра-хунки з дебіторами за векселями отриманими; розрахунки з бю-джетом; розрахунки з персоналом за іншими операціями; розра-хунки з дебіторами за авансами виданими; розрахунки з дочірніми підприємствами; розрахунки з іншими дебіторами; інші оборотні активи. 3. Активи, що реалізуються повільно — вкладання у виробни-чі запаси і витрати. Величина цієї групи активів визначається як підсумок усіх за-пасів та витрат і довгострокових фінансових вкладень; розрахун-ків з учасниками за мінусом витрат майбутніх періодів. 4. Активи, що реалізуються важко — вкладання в основні засоби. Для розрахунку величини таких активів необхідно від основ-них засобів та інших позаоборотних активів відняти довгостро-кові фінансові вкладення; розрахунки з учасниками та прибавити внески в статутний фонд інших підприємств. Пасиви підприємства залежно від ступеня терміну їх оплати поділяються також на чотири групи. 1. Невідкладені зобов’язання — кредиторська заборгованість та позички (довгострокові та короткострокові), не погашені в строк. 2. Короткострокові пасиви — короткострокові кредити і запо-зичені кошти. 3. Довгострокові пасиви — довгострокові кредити і запозичені кошти, а також розрахунки за майно. 4. Стійкі пасиви — це джерела власних коштів, за винятком розрахунків за майно. Величина цієї групи пасивів визначається як різниця джерел власних та прирівнених до них коштів і розрахунків з персоналом за іншими операціями і витрат майбутніх періодів. Баланс вважається абсолютно ліквідним: — якщо найбільш ліквідні активи більше або рівні невідклад-ним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву); — активи, що реалізуються швидко, більше або рівні коротко-строковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву); — активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довго-строковим пасивам (група 3 активу ≥ групи 3 пасиву); — активи, що реалізуються важко, більше або рівні стійким пасивам (група 4 активу ≥ групи 4 пасиву). Баланс ліквідний, якщо: — найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву); — активи, що реалізуються швидко, більше або рівні коротко-строковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву); — активи, що реалізуються повільно, більше або рівні довго-строковим пасивам (група 3 активу ≥ групи 3 пасиву); — активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву). Баланс вважається достатньо ліквідним, якщо: — найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладним зобов’язанням (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву); — активи, що реалізуються швидко, більше або рівні коротко-строковим пасивам (група 2 активу ≥ групи 2 пасиву); — активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву); — активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву). Баланс неліквідний, якщо: — найбільш ліквідні активи більше або рівні невідкладних зобов’язань (група 1 активу ≥ групи 1 пасиву); — активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву); — активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву); — активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву). Баланс абсолютно неліквідний, якщо: — найбільш ліквідні активи менше невідкладних зобов’язань (група 1 активу < групи 1 пасиву); — активи, що реалізуються швидко, менше короткострокових пасивів (група 2 активу < групи 2 пасиву); — активи, що реалізуються повільно, менше довгострокових пасивів (група 3 активу < групи 3 пасиву); — активи, що реалізуються важко, менше стійких пасивів (група 4 активу < групи 4 пасиву). При аналізі ліквідності балансу клієнта найбільшу цікавість для банку, з погляду повернення виданого кредиту, мають перші дві гру-пи активів — найбільш ліквідні та активи, що реалізуються швидко. У банківській практиці використовують ряд показників, що ха-рактеризують фінансовий стан позичальника. Критерії оцінки фі-нансового стану позичальника встановлюється кожним банком са-мостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних (кредитних) операцій та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника з урахуванням вимог Положення НБУ. Банки самостійно встановлюють нормативні значення та від-повідні бали для кожного показника залежно від його вагомості серед інших показників. Для здійснення оцінки фінансового стану позичальника — юридичної особи банк повинен враховувати такі основні еконо-мічні показники його діяльності як: — платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та за-гальної ліквідності); — фінансова стійкість (коефіцієнти маневреності власних ко-штів, співвідношення залучених і власних коштів); — обсяг реалізації; — обороти за рахунками (співвідношення надходжень на ра-хунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів — у динаміці); — склад та динаміка дебіторсько-кредиторської заборгованос-ті (за останній звітний та поточний роки); — собівартість продукції (у динаміці); — прибутки та збитки (у динаміці); — рентабельність (у динаміці); — кредитна історія (погашення кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів). Платоспроможність позичальника визначається за такими по-казниками: — коефіцієнт миттєвої ліквідності, що характеризує як швид-ко короткострокові зобов’язання можуть бути погашені високо-ліквідними активами:
де Ав — високоліквідні активи, до яких належать грошові ко-шти, їх еквіваленти та поточні фінансові інвестиції; Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення показника КЛ1 — не менше ніж 0,2; — коефіцієнт поточної ліквідності (КЛ2), що характеризує можливість погашення короткострокових зобов’язань в обумов-лені строки:
де Ал — ліквідні активи, що складаються з високоліквідних активів, дебіторської заборгованості, векселів одержаних; Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення показника КЛ2 — не менше ніж 0,5; — коефіцієнт загальної ліквідності (КП), що характеризує те, наскільки обсяг короткострокових зобов’язань і розрахунків мо-жна погасити за рахунок усіх ліквідних активів: , де Ао — оборотні активи; Зn — поточні (короткострокові) зобов’язання, що складаються з короткострокових кредитів і розрахунків з кредиторами. Оптимальне теоретичне значення показника КП — не менше ніж 2,0. Фінансова стійкість позичальника визначається за такими по-казниками: — коефіцієнт маневреності власних коштів (КМ), що характеризує ступінь мобільності використання власних коштів: , де Вк — власний капітал підприємства; Ан — необоротні активи. Оптимальне теоретичне значення показника КМ — не менше ніж 0,5; — коефіцієнт незалежності (КН), що характеризує ступінь фі-нансового ризику: , де Зк — залучені кошти (довгострокові та поточні зобов’язання); Вк — власний капітал. Оптимальне теоретичне значення показника КН — не більше ніж 1,0.
Аналіз грошових коштів позичальника
Вирішуючи питання про надання кредиту, рекомендується розглянути питання про наявність та якість складання клієнтом бюджету надходження та витрат грошових коштів (надалі — бю-джету грошових коштів), який є документом про надходження та витрату грошових коштів у певний період часу. Аналіз бюджету грошових коштів дає можливість оцінити якість фінансового планування, скласти загальне уявлення про майбутнє фінансове положення клієнта, а також виявити можли-вості отримання ним коштів, достатніх для погашення позики. Такий документ як правило сприймається як нереальний прогноз. У більшості випадків клієнт надає банку або бізнес-план, або фі-нансовий план (розділ бізнес-плану). Однак слід враховувати, що клієнт може отримати прибуток, але не мати коштів на рахунку і, як наслідок, — можливості погасити кредит. У зв’язку з постійними змінами економічних умов слід прово-дити аналіз змінюючого (неперервного) скоригованого бюджету грошових коштів. Перевага змінюючого бюджету полягає в без-перервному послідовному фінансовому плануванні: складається бюджет на січень—грудень, у січні — на лютий—січень і т. д. При цьому клієнт щомісячно вносить корективи в наявний бю-джет, враховуючи звітні дані за минулий період. Аналіз скориго-ваного бюджету фірми дасть можливість банкіру оцінити потен-ціальні можливості клієнта щодо погашення позики. Бюджет грошових коштів має віддзеркалювати реальну ситу-ацію та викликати почуття довіри. Кожен банк може запропону-вати свою форму бюджету грошових коштів, обов’язкову для за-повнення всіма клієнтами. Як правило, аналіз грошового потоку передбачає зіставлення притоку та відтоку коштів протягом періоду кредитування, що дає змогу оцінити здатність позичальника повернути позику. Пе-ревищення суми притоку коштів над їх відтоком означає пога-шення боргових зобов’язань у процесі кругообігу фондів. Елементами притоку коштів за період є: — прибуток, отриманий у даному періоді; — амортизація, нарахована за період; — вивільнення коштів із запасів, дебіторської заборгованості, основних фондів, інших активів; — збільшення кредиторської заборгованості; — зростання інших запасів; — збільшення акціонерного капіталу; — залучення нових позик. Елементами відтоку коштів за період є: — сплата податків, процентів, дивідендів, штрафів і пені; — додаткові вкладення коштів у запаси, дебіторську заборго-ваність, інші активи, основні фонди; — скорочення кредиторської заборгованості; — зменшення інших пасивів; — відтік акціонерного капіталу; — погашення позик. Різниця між притоком і відтоком коштів визначає величину загального грошового потоку. Якщо позичальник має стійке пе-ревищення притоку над відтоком коштів, то це свідчить про його стабільне фінансове становище і платоспроможність. Коливання величини загального грошового потоку вказує на низьку платоспроможність клієнта. Систематичне ж перевищен-ня відтоку над притоком коштів швидше за все свідчить про не-платоспроможність потенційного позичальника щодо повернення позичених коштів. Середня додатна величина загального грошового потоку (пе-ревищення притоку над відтоком коштів) показує, в якому розмі-рі позичальник може погашати боргові зобов’язання. На основі співвідношення величини загального грошового потоку і розміру боргових зобов’язань клієнта визначається клас платоспромож-ності позичальника: . Нормативні рівні цього співвідношення: 0,75; 2 клас — 0,50; 3 клас — 0,30; 4 клас — 0,25; 5 клас — 0,20. Аналіз грошових потоків позичальника має здійснюватися з урахуванням такого показника: — співвідношення чистих надходжень на всі рахунки пози-чальника (в тому числі відкриті в інших банках) до суми осно-вного боргу за кредитною операцією та відсотків за нею з ура-хуванням строку дії кредитної угоди (для короткострокових кредитів): , де Нсм — середньомісячні надходження на рахунки позичальника впродовж 3-х останніх місяців (за винятком кредитних коштів); Ск — сума кредиту та відсотки за ним; n — кількість місяців дії кредитної угоди; Зм — щомісячні умовно-постійні зобов’язання позичальника (адміністративно-господарські витрати тощо); Зі — податкові платежі та сума інших зобов’язань перед кре-диторами, що мають бути сплачені з рахунку позичальника, крім сум зобов’язань, строк погашення яких перевищує строк дії кре-дитної угоди (за даними останнього балансу). Для підприємств із сезонним характером виробництва, серед-ньомісячна сума надходжень визначається за 12 місяців. Оптимальне теоретичне значення показника К не менше ніж 1,5. При аналізі показників оцінки фінансового стану позичальни-ка, яка здійснюється на підставі даних офіційної форми звітності позичальника (бухгалтерський баланс підприємства, звіт про фі-нансові результати діяльності та інформації з пакета документів, що надає позичальник при отриманні кредиту) використовується також аналіз дебіторсько-кредиторської заборгованості. При цьому визначається склад, структура та оборотність цієї заборгованості. Оборотність дебіторської заборгованості (Одз) розраховується за даними звіту позичальника: . Середня дебіторська заборгованість визначається як середнє арифметичне суми цієї заборгованості на початок і на кінець звітного періоду. Показник Одз оцінюється шляхом порівняння його значення з попереднім періодом. Оборотність кредиторської заборгованості (Окз) розраховуєть-ся й оцінюється аналогічно Одз:
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Ліквідність балансу позичальника. Показники, що характеризують фінансовий стан позичальника» з дисципліни «Гроші та кредит»
