СЕМЕН ОЛЕЛЬКОВИЧ (1420— 03.12.1470) — останній київ. удільний князь (1455—70) з литов. великокнязівського роду Ольгердовичів, син Олелька Володимировича. Продовжив батьків курс на відновлення укр. державності та зміцнення становища і впливів еліти земель України у Литовсько-Рус. д-ві. Двічі (1456 і 1461) висувався кандидатом на великокнязівський престол литов. сепаратистами, які домагалися повного розриву литовськопольс. унії та повернення до складу Великого князівства Литовського Зх. Поділля. 1456 король польс. і великий кн. литов. Казимир IV Ягеллончик залагодив цей конфлікт, надавши С.О. «в державу» Сх. Поділля (Брацлавщину), а 1461 сепаратисти змушені були відступити, не наважившись на збройний виступ. У часи правління С.О. Київське князівство об’єднало у своїх межах майже всю Центр. і Сх. Україну, ставши територіально-політ. і культ. осередком формування укр. народності на одному із завершальних етапів цього процесу. Наприкінці 1450-х рр. за наказом С.О. було здійснено «обвід» пд. кордонів Київ. князівства, які тяглися від р. Мурафа (прит. Дністра) вниз по Дністру до гирла Дністровського лиману, а звідти — повз Очаків до гирла Дніпра і Тавані, далі — Дніпром
і по річках Овеча Вода і Самара (прит. Дніпра) «аж до Дінця, і від Дінця до Тихої Сосни». За участю С.О. і киян була остаточно розгромлена (1455) орда Сеїд-Ахмеда, що з 1430-х рр. панувала у межиріччі Дніпра та Дону. Частина цієї території (лівобережжя Дніпра та Ворскли і майже до його гирла) відійшла до Київ. князівства. Провадив самостійну політику щодо Кримського ханату, Молдавського князівства і Великого князівства Московського. Протегував правосл. церкві, літ. заняттям вченого гуртка при Софійському соборі, його коштом було відбудовано Києво-Печерський монастир. Діяльність Олельковичів, С.О. і його батька, сприяла культурно-нац. піднесенню в Наддніпрянській Україні з притаманними йому ренесансними тенденціями й відкритістю впливам як греко-правосл. світу, так і катол. Зх. Європи. Здійснені в найближчому оточенні С.О. переклади зі староєврейс. і лат. мов низки творів філос. та науково-природничого змісту («Арістотелеві врата», «Шестокрил», «Космографія» та ін.), а також дві нові редакції Патерика Києво-Печерського (1460—62) засвідчують зростання нац. свідомості місц. еліти й освічених кіл, звернення їх до власної істор. традиції, зв’язок із державницькими аспіраціями Олельковичів, їхніми спробами повернути Києву роль значного політ. і культ. центру. С.О. був одружений із Марією, дочкою всевладного у 1440— 50-х рр. литов. магната Я.Гаштольда, від якої мав сина Василя, князя в Пінську (1471—95), і двох старших дочок. Одна з них, Софія, була одружена (1471) з вел. кн. тверським Михайлом Борисовичем. 1455 Казимир IV не визнав спадкоємні права Олельковичів на Київське князівство і формально звів С.О. до рангу свого намісника. По смерті С.О. воно остаточно було перетворене на воєводство: панирада ВКЛ відсторонила від володіння Києвом його сина Василя та брата Михайла Олельковича і попри опір киян призначила київ. намісником магната-католика Мартина Гаштовта.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СЕМЕН ОЛЕЛЬКОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
