НЕОБХІДНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ІНСТИТУТУ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ
З моменту виникнення приватної власності закони ніколи не були милосердними до неспроможних боржників. Так, у Київсь-кій Русі злісний банкрут прирівнювався до злодія (татя), креди-тори могли продати неспроможного боржника разом з усім його майном. У середньовіччі гарантом забезпечення повернення бор-гу було не стільки майно, скільки сама особа боржника: його життя, особиста свобода та недоторканність. У Франції, напри-клад, у середньовіччі діяв указ, згідно з яким винних у банкрутс-тві належало піддавати покаранню, надіти нашийник і помістити біля ганебного стовпа . Розвиток капіталістичних відносин потребував інших засобів боротьби з явищем банкрутства. Поступово в цивільному та то-рговельному законодавстві більшості країн було запроваджено норми, спрямовані не на тілесне покарання банкрута, а на стяг-нення його майна з метою задовольнити позови та претензії кредиторів. Вид покарання неспроможного боржника тепер значною мірою залежить від того, з яких причин боржник став банкрутом. Якщо банкрутство настало внаслідок дії об’єктивних обставин, то покарання є мінімальним, а якщо воно є ре-зультатом шахрайства, недбалості чи халатності, то винні в цьому особи підлягають адміністративним та кримінальним по-каранням. У результаті еволюції законодавства про банкрутство підприємств до нього дедалі більше вносилося норм, спрямова-них не стільки на ліквідацію боржника, скільки на його фінан-сове оздоровлення. Загалом законодавство про банкрутство має виконувати три основні функції: 1) запобігати непродуктивному використанню активів підпри-ємств; 2) реабілітувати підприємства, які опинилися на межі банк-рутства, маючи значні резерви для успішної фінансово-господарської діяльності в майбутньому. Як правило, така реабілітація передбачає фінансову санацію (реорганізацію); 3) сприяти якнайповнішому задоволенню претензій креди-торів. Головне у провадженні справи про банкрутство підпри-ємства — якомога повніше задовольнити вимоги креди- торів, які пред’явлені до боржника. Цього можна досяг- ти так: а) у процесі ліквідаційної процедури продати майно боржника й розподілити виручені кошти між кредиторами; б) втілити в життя план санації (реорганізації) боржника, що передбачає його збереження. Арбітражний суд може застосовувати до боржника такі типи процедур: а) ліквідаційні; б) реорганізаційні; в) санаційні. До прийняття нового законодавства про банкрутство в Укра-їні домінував перший метод. Проте в багатьох економічно роз-винених країнах пріоритетною є санація, а не ліквідація підпри-ємства-боржника. У ФРН, наприклад, у центрі уваги введеного в дію з 01.01.99 оновленого закону про банкрутство перебуває можливість задоволення претензій кредиторів згідно з планом санації (реорганізації). Аналогічні положення можна знайти і в законодавствах США, Франції та інших економічно розвинених країн. У вітчизняному законодавстві про банкрутство, яке діяло до 2000 року, також передбачалася можливість санації підпри-ємства у процесі провадження справи про банкрутство, проте це питання було не достатньо врегульованим. Новий закон перед-бачає більше можливостей для відновлення платоспроможності боржника до і після порушення справи про банкрутство. Сутність банкрутства випливає з визначень, наведених у зако-нодавстві про банкрутство. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про банкрутство» від 1992 року під банкрутством розуміють пов’язану з недостатністю активів у ліквідній формі неспро-можність юридичної особи задовольнити в установлений для цього строк виставлені до нього кредиторами вимоги і виконати зобов’язання перед бюджетом . У червні 1999 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнан-ня його банкрутом», який вводиться в дію з 01.01.2000 року. Цей Закон є революційним у сфері банкрутства та санації підприємств. Він дає таке визначення банкрутства: банкрут-ство — це визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задо- вольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого ви- конати свої грошові зобов’язання встановлена арбітражним судом. Суб’єктами банкрутства можуть бути лише зареєстровані у встановленому порядку як суб’єкти підприємницької діяль-ності юридичні особи, зокрема державні підприємства, підприємства з часткою державної власності у статутному фо-нді. Не можуть бути суб’єктами банкрутства відособле- ні підрозділи юридичних осіб (філії, представництва, відді-лення). За своєю суттю інституція банкрутства є одним зі спосо- бів добору (селекції) суб’єктів господарювання. Саме цим і зумовлена необхідність такої інституції. У ринковій еко- номіці банкрутство підприємств — нормальне явище. Із кож-них 100 новостворених підприємств на ринку залишається 20—30. Позовних заяв щодо оголошення підприємств банкрутами 1999 року було в Україні 20 000. Як свідчить статистика, лише 35–45% підприємств, на які подано позови, оголошуються банкру-тами (табл. 9.1). В Україні близько 10—15% всіх поданих позовів про бан-крутство стосуються підприємств з державною формою вла-сності. Поширеною є думка, що в перехідний до ринкової економіки період положення Закону «Про банкрутство» що- до державних підприємств мають бути поблажливішими, щоб запобігти лавині банкрутств таких підприємств. По- ширення лояльного підходу на приватний сектор (зокрема на приватизовані підприємства) не вважається доцільним, оскільки тут криється певна небезпека. Якщо приватні під-приємці не будуть повною мірою обмежені дією закону про банкрутство, то може суттєво постраждати фінансова дисци-пліна. Таблиця .1 ПЕРЕБІГ ПОРУШЕНИХ СПРАВ ПРО БАНКРУТСТВО В УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 1996–1998 років Показники 1996 1997 1998 1999 Подано до арбітражного суду заяв стосовно порушення справ про банкрутство 9478 12314 16080 20000 Порушено справ про банкрутство неспро-можних підприємств 6552 9645 12281 12618 Винесено постанов про визнання боржників банкрутами 1691 4107 4525 6244 Закінчено справ затвердженням ліквідацій-ного балансу 855 2320 2896 4345 Не закінчено справ на кінець року 4138 6702 10909 13989 Припинено провадження в результаті за-твердження умов фінансової санації 33 32 9 21 Схарактеризуємо докладніше послідовність дій зацікавле-них сторін щодо оголошення підприємства банкрутом чи його санації, яка передбачена новим Законом України «Про віднов-лення платоспроможності боржника або визнання його банк-рутом». 1. Підстави та порядок подання заяви про порушення справи про банкрутство боржника. Справа про банкрутство підприємства порушується за пись-мовою заявою будь-кого з кредиторів боржника, органів держав-ної податкової служби або контрольно-ревізійної служби, пра-цівників підприємства до арбітражного суду за наявності відповідних підстав (формальних ознак фінансової неспроможності). Кредитори мають право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Боржник мо-же звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи за його фінансової неспроможності або загрози такої неспроможності. Згідно зі статтею 15 АПК та статтею 6 Закону «Про віднов-лення платоспроможності боржника або визнання його банкру-том» справи про банкрутство розглядаються арбітражними суда-ми за місцем перебування боржника. Справа про банкрутство порушується арбітражним су-дом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до борж-ника становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. Зауважимо, що згідно з положеннями колишнього Закону, кредитор міг звернутися із заявою щодо оголошення боржника банкрутом, якщо останній не міг задовольнити протягом одного місяця визнані ним претензійні вимоги. Отже, до основних ново-введень у частині порушення справи слід віднести такі: • запроваджено положення щодо мінімальних розмірів вимог кредиторів, не задоволених боржником; • змінено строк, після закінчення якого у кредитора виникає право на звернення в арбітражний суд із заявою про порушення справи; • змінено характер події, від якої відраховується строк, після закінчення якого кредитор може звернутися із заявою (3 місяці з дня, установленого для виконання зобов’язань, замість одного місяця після визнання претензійних вимог). Справа про банкрутство порушується за наявності формаль-них ознак фінансової неспроможності боржника. Вітчизняне за-конодавство виділяє дві такі ознаки: 1. Неплатоспроможність. Боржник вважається неплатоспро-можним, якщо він неспроможний виконати свої платіжні зо-бов’язання, строк оплати яких настав. Зовнішньою ознакою не-платоспроможності боржника є припинення ним будь-яких платежів. 2. Загроза неплатоспроможності. Боржник перебуває під за-грозою неплатоспроможності, якщо він передбачає свою неспро-можність виконати платіжні зобов’язання в разі настання строку їх погашення. З формального боку, загроза неплатоспроможності виявляється на основі оперативного фінансового плану боржника. У законодавстві про банкрутство переважної більшості країн виокремлюють ще одну, третю ознаку фінансової неспромож-ності, яка може бути підставою для порушення справи про банк-рутство боржника — це перевищення заборгованості підприємс-тва над його активами (майном). Неплатоспроможність такого підприємства настає з настанням строків виконання зобов’язань. У першому випадку маємо справу із зовнішньою ознакою фінан-сової неспроможності (фактична неплатоспроможність). У другому та третьому — із припущенням (прогноз неплатоспроможності). Зрозуміло, що кредитор може звернутися із заявою про по-рушення справи лише в разі неплатоспроможності боржника, оскільки загрозу неплатоспроможності може виявити лише сам боржник. Кредиторами, які мають право порушувати справу про банкрутство, можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, котрі мають підтверджені належними документами майнові ви-моги до боржника, крім кредиторів, чиї майнові вимоги повністю забезпечені заставою. Кредитор, чия вимога забезпечена заставою, може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство стосовно ви-мог, не забезпечених заставою, або якщо вартість предмета за-стави недостатня для повного задоволення його вимоги. В дано-му разі, кредитор має навести докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забез-печеної заставою. Боржник у разі неплатоспроможності або загрози неплато-спроможності та за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, може звернутися до арбітражного суду з власної ініціативи із заявою про порушення справи про своє банкрутство за таких умов: • якщо задоволення вимог одного чи кількох кредиторів уне-можливить виконання грошових зобов’язань перед іншими кре-диторами; • якщо в разі ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства боржник не має змоги задовольнити грошові вимоги кредиторів у повному обсязі; • за наявності ефективної концепції санації та відсутності не-обхідного часу для її реалізації (необхідних відстрочок платежів можна досягти, уклавши мирову угоду під час провадження справи про банкрутство). Реквізити заяв кредиторів та боржника до арбітражного суду з приводу порушення справи про банкрутство, а також перелік не-обхідних документів, які додаються до заяви, наведено в табл. .2 Таблиця .2 ЗМІСТ ЗАЯВИ ТА ДОКУМЕНТИ ЩОДО ПОРУШЕННЯ СПРАВИ ПРО БАНКРУТСТВО Реквізити заяви Документи, які додаються Стандартні — назва арбітражного суду, до якого подається заява; — ім’я боржника, його поштова адре-са; — ім’я кредитора, його поштова адре-са; номер (код), що ідентифікує креди-тора як платника податків і зборів; — виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із за-значенням суми боргових вимог кре-диторів, строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про спи-сання коштів з банківського рахунку боржника, а також дати його прийнят-тя банківською установою боржника до виконання; — докази того, що сума підтверджених вимог перевищує суму в триста міні-мальних розмірів заробітної плати; — перелік документів, що додаються до заяви Кредиторами: — рішення суду, арбітражного суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; — копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до зако-нодавства списуються кошти з рахун-ків боржника; — підтвердження банківською устано-вою боржника про прийняття зазначе-ного документа до виконання (зане-сення до картотеки) із зазначенням дати прийняття; — виконавчі чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; — докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повно- го задоволення вимоги, забезпеченої заставою (якщо єдина підтвердже- на вимога кредитора, котрий подає заяву, забезпечена активами борж-ника); — документ, який підтверджує сплату державного мита Додаткові до заяви боржника: — сума вимог кредиторів за грошови-ми зобов’язаннями в розмірі, який не заперечується боржником; — розмір заборгованості з податків і зборів (обов’язкових платежів); Боржником: — рішення власника майна боржника про звернення його до арбітражного суду з заявою; — бухгалтерський баланс на останню звітну дату; Закінчення табл. 9.2 Реквізити заяви Документи, які додаються — розмір заборгованості з відшкодуван-ня шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплати заробітної плати та вихідної до-помоги працівникам боржника, виплати авторської винагороди; — відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум, і дебіторської заборгованості; — назви банків, які здійснюють розра-хунково-касове і кредитне обслугову-вання боржника — перелік і повний опис заставленого майна із зазначенням його місцезнахо-дження та вартості на момент виник-нення права застави; — висновок аудиторської перевірки, який підтверджує неплатоспромож-ність боржника; — повний перелік кредиторів із зазна-ченням їх реквізитів та суми боргу (ре-єстр кредиторів); — розшифрування дебіторської забор-гованості; — план санації чи проект мирової уго-ди (за наявності відповідних умов); — інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника
2. Ухвала про порушення справи про банкрутство. Суддя, прийнявши заяву стосовно порушення справи про бан-крутство, не пізніш ніж на п’ятий день від дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення справи про банкрутство. В ухвалі має йтися про таке: • прийняття заяви до розгляду; • упровадження процедури розпоряджання майном боржника; • призначення розпорядника майна; • заходи, спрямовані на забезпечення грошових вимог креди-торів; • упровадження мораторію на задоволення вимог кредиторів; • дату проведення підготовчого засідання суду. Арбітражний суд в ухвалі стосовно порушення справи про ба-нкрутство може зобов’язати боржника подати аудиторський ви-сновок або провести аудит. Якщо в боржника немає для цього коштів, арбітражний суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора лише за згодою останнього. З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів в ух-валі арбітражного суду про порушення провадження у справі про банкрутство або в ухвалі, прийнятій на підготовчому засі-данні, зазначається про впровадження процедури розпоря-джання майном боржника і призначається розпорядник майна. Згідно із Законом «Про банкрутство» від 1992 року функції розпорядника майна могли покладатися на такі інституції: а) банк, що здійснює розрахунково-касове обслуговування бо-ржника; б) агентство з питань банкрутства; в) фонд державного (комунального) майна, якщо боржник — державне підприємство; г) інша особа за пропозицією боржника чи кредитора. На кого ж можуть бути покладені повноваження розпорядника майна згідно з новим законодавством про банкрутство? Розпорядник майна призначається арбітражним судом із числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, відомості про яких надаються в установле-ному порядку Вищому арбітражному суду України. Розпорядни-ком майна може бути призначено фізичну особу — суб’єкта під-приємницької діяльності — з вищою юридичною чи економічною освітою (зокрема, в галузі фінансового менеджменту), котра не є зацікавленою стосовно боржника та кредиторів і має ліцензію арбітражного керуючого. Кредитор у справі про банкрутство ні за яких умов не може призначатися розпорядником майна боржника. Проте на практиці доволі часто справа про банкрутство порушується за заявою по-даткового органу, який є до того ж єдиним кредитором боржни-ка. У такому разі арбітражні суди призначають розпорядниками майна податкові органи, які є одночасно і кредиторами у справі про банкрутство. Розпорядник майна призначається на строк не більш ніж 6 мі-сяців. Цей строк може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів чи самого розпорядника майна або власника боржника. Повноваження арбітражного ке-руючого як розпорядника майна припиняються від дня затвер-дження арбітражним судом мирової угоди чи призначення керу-ючого санацією або ліквідатора. Права розпорядника майна: • скликання зборів кредиторів та участь у них із правом дора-дчого голосу; • аналіз фінансового стану боржника та вироблення рекомен-дацій щодо фінансового його оздоровлення; • залучення для забезпечення виконання своїх повноважень на договірній основі спеціалістів з оплатою їхньої діяльності з кош-тів боржника. Розпорядник майна не має права втручатися в оперативно-господарську діяльність боржника. Його призначення не є під-ставою для припинення повноважень керівника чи органу управ-ління боржника. Повноваження керівництва боржника можуть бути припинені в разі, якщо воно не вживає заходів щодо забез-печення збереження майна боржника, створює перешкоди діям розпорядника майна чи припускається інших порушень законо-давства. У такому разі за клопотанням комітету кредиторів вико-нання обов’язків керівника боржника ухвалою арбітражного суду тимчасово покладається на розпорядника майна до призначення нового керівництва. З дня винесення арбітражним судом ухвали про припинення повноважень керівника боржника або органів управління борж-ника розпоряднику майна протягом трьох днів передаються бух-галтерська та інша документація боржника, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності. Розпорядник майна зобов’язаний: • розглядати разом з посадовими особами боржника заяви кредиторів про грошові вимоги до нього, які надійшли до арбітражного суду у зв’язку з порушенням справи про банк-рутство; • реєструвати вимоги кредиторів; • повідомляти кредиторів про результати розгляду їхніх вимог боржником, а також включення цих вимог до реєстру вимог кре-диторів або про відмову боржника визнати вимоги; • вживати заходів щодо захисту майна боржника; • аналізувати фінансову, господарську та інвестиційну діяль-ність боржника, його становище на товарних ринках; • виявляти ознаки фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; • скликати збори кредиторів; • подавати до арбітражного суду та комітету кредиторів звіт про свою діяльність, відомості про фінансове становище борж-ника, пропозиції щодо можливості відновлення платоспромож-ності боржника. Після призначення розпорядника майна органи управління боржника не мають права приймати рішення про таке: а) реорганізацію (злиття, приєднання, поділ, виокремлення, перетворення) і ліквідацію боржника; б) створення юридичних осіб або участь в інших юридичних особах; створення філій та представництв; в) виплату дивідендів; г) проведення боржником емісії цінних паперів; д) вихід зі складу учасників боржника юридичної особи, при-дбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. Орган управління боржника виключно за погодженням з роз-порядником майна може укладати угоди стосовно: • передання нерухомого майна в оренду, заставу, використан-ня майна як внеску до статутного фонду господарського товарис-тва або розпоряджання таким майном іншим чином; • одержання та видачі позик (кредитів), поручительств і гаран-тій, поступлення вимогою, переведення боргу, а також передачі в довірче управління майна; • розпоряджання іншим майном боржника, балансова вартість якого становить понад один відсоток балансової вартості активів боржника. 3. Підготовче засідання До дати проведення підготовчого засідання боржник зо-бов’язаний подати до арбітражного суду та заявникові відгук про заяву стосовно порушення справи про банкрутство. Такий відгук має відбивати: • наявні в боржника заперечення щодо вимог заявника; • загальну суму заборгованості боржника перед кредиторами, у тому числі із заробітної плати працівникам боржника, а також щодо податків і зборів (обов’язкових платежів); • відомості про наявне у боржника майно, у тому числі й кош-ти, які перебувають на його рахунках у банках або інших фінан-сово-кредитних установах, поштові адреси банків чи інших фі-нансово-кредитних установ. Зрозуміло, що коли заявником є боржник, то він не подає від-гуку про власну заяву. Основні відомості, які є у відгуку, пода-ються ним разом із заявою про порушення справи. На підготовчому засіданні, яке має відбутися не пізніш ніж на 30-й день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, суддя оцінює подані документи, заслуховує пояс-нення сторін, розглядає обгрунтованість заперечень боржника та обгрунтованість заяви кредитора про наявність і безпереч-ність боргу і неплатоспроможність боржника. У разі звернення до суду самого боржника на підготовчому засіданні встанов-люються ознаки його реальної або потенційної неплатоспро- можності. За результатами розгляду заяви кредитора та відгуком борж-ника на підготовчому засіданні приймається ухвала, в якій ви-значаються: • розмір вимог кредиторів, які подали заяву стосовно пору-шення справи про банкрутство; • дата складання розпорядником майна реєстру вимог креди-торів (має бути поданий до арбітражного суду на затвердження не пізніш як через 2 місяці та 10 днів після дати проведення під-готовчого засідання суду); • дата попереднього засідання суду, яке має відбутися не піз-ніш як через 3 місяці після дати проведення підготовчого засі-дання суду; • дата скликання перших загальних зборів кредиторів, які ма-ють відбутися не пізніш як через 3 місяці і 10 днів після дати проведення підготовчого засідання суду; • дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про са-націю боржника (визнання боржника банкрутом і відкриття лік-відаційної процедури) або припинення провадження справи про банкрутство. Виявлення всіх кредиторів та санаторів. Щоб виявити всіх кредиторів та осіб, які мають намір узяти участь у санації бо-ржника, суддя на підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов’язує заявника подати за свій рахунок до офіційно-го друкованого органу Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України (газети «Голос України» чи «Урядовий кур’єр») оголошення стосовно порушення справи про банкрутство. Мета зазначеного оголошення — виявити всіх креди- торів і можливих санаторів. Заявник зобов’язаний подати арбітражному суду примірник газети з надрукованим оголо-шенням. Кредитори в місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про бан-крутство подають до арбітражного суду письмові заяви про гро-шові вимоги до боржника, а також документи, що їх підтвер-джують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Заяви з майновими вимогами до боржника можуть подавати всі кредитори незалежно від на-стання термінів виконання зобов’язань. Наприклад, банки мо-жуть подавати заяви про повернення кредитів, навіть якщо тер-мін їх повернення за договором кредиту не настав. Боржник разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і арбітражний суд. Визнані боржником гро-шові вимоги включаються розпорядником майна до реєстру ви-мог кредиторів. Працівники підприємства-боржника, які припинили трудо- ві відносини до порушення провадження у справі про банкрут-ство, також мають право звертатися з вимогами про по- гашення виниклої з трудових відносин заборгованості. Ана- логічні вимоги працівників підприємства-боржника, які не припинили трудових відносин, мають бути задоволені насам- перед. Кредитор, за заявою якого порушено справу про банкрутство, вправі заявити додаткові вимоги до боржника в межах місячного терміну, навіть якщо ці вимоги спірні. Кредитори, чиї майнові вимоги забезпечені заставою, мають право висунути до боржника вимоги на суму, не забезпечену заставою, або на суму різниці між розміром повної вимоги і фактичної виручки від реалізації предмета застави. Ставка державного збору для заяв кредиторів стосовно пору-шення справи про банкрутство, а також заяв кредиторів, що звер-таються із майновими вимогами до боржника після опублікуван-ня оголошення про порушення справи про банкрутство, встановлена в розмірі п’яти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Заяви боржників та санаторів державним митом не об-кладаються. Коли здійснюється процедура розпоряджання майном, борж-ник має право задовольнити тим часом вимоги кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів. Це дозволяється лише в тому разі, якщо одночасно задовольняються вимоги всіх кредиторів згідно з відповідним реєстром, за згодою кредиторів та за погодженням з розпорядником майна. Заяви кредиторів про грошові вимоги, щодо яких є заперечен-ня боржника, розглядаються арбітражним судом під час прова-дження справи про банкрутство. Громадяни та юридичні особи, які мають намір узяти участь у санації боржника, у той самий строк, що й кредитори, мають по-дати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов’язанням про переведення на них боргу, а також зазначити умови санації юри-дичної особи — боржника. 4. Попереднє засідання арбітражного суду. Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не піз-ніш як через 3 місяці після проведення підготовчого засідання суду. На попередньому засіданні арбітражний суд: • розглядає реєстр вимог кредиторів; • вивчає вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення бор-жника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів; • виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, що включаються розпорядником майна до ре-єстру вимог кредиторів (затвердження реєстру), та призначається дата проведення зборів кредиторів. Ухвала про затвердження реєстру вимог кредиторів є підста-вою для визначення кількості голосів, які належать кожному кре-диторові, коли приймається рішення на зборах (комітеті) креди-торів. Копію ухвали арбітражний суд надсилає сторонам та іншим учасникам провадження у справі про банкрутство, а також державному органу з питань банкрутства. Реєстр вимог кредиторів має містити: а) усі визнані судом вимоги кредиторів; б) відомості про кожного кредитора, в) розмір вимог за грошовими зобов’язаннями чи зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів щодо кожного кредитора; г) черговість задоволення кожної вимоги. 5. Проведення зборів кредиторів і утворення комітету кре-диторів. Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання арбітражного суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів і організовує їх прове-дення. Збори кредиторів вважаються повноважними незалежно від кількості голосів кредиторів, які беруть участь у зборах, якщо всі кредитори отримали письмове повідомлення про час і місце про-ведення зборів. Кредитори мають на зборах кількість голосів, пропорційну до суми їхніх вимог, включених до реєстру вимог кредиторів, та кратну 1000 грн. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього висловилась більшість голосів кредиторів, присут-ніх на зборах. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішен-ня про вибори членів комітету кредиторів; кількісний склад комі-тету кредиторів, його повноваження, дострокове припинення по-вноважень комітету кредиторів або окремих його членів і т.ін. На час процедури банкрутства збори кредиторів обирають комітет кредиторів у складі не більш як семи осіб. Створення комітету є обов’язковим, якщо кількість кредиторів перевищує 10 осіб. Повноваження комітету визначаються зборами креди-торів. У роботі комітету з правом дорадчого голосу може брати участь арбітражний керуючий, представник працівників борж-ника, а в разі потреби — представник органу уповноваженого управляти майном боржника, представник органу місцевого са-моврядування. До компетенції комітету кредиторів належить прийняття рі-шення про: • вибори голови комітету; • скликання зборів кредиторів; • підготовку та укладення мирової угоди; • внесення пропозицій арбітражному суду щодо продовження або скорочення строку процедур розпоряджання майном борж-ника чи санації боржника; • звернення до арбітражного суду з клопотанням про від-криття процедури санації, визнання боржника банкрутом і від-криття ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбі-тражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надан-ня згоди на укладення арбітражним керуючим зазначених угод боржника. 6. Визнання боржника банкрутом. За відсутності пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з її умовами, а також коли не досягнено до-мовленості про укладення мирової угоди, арбітражний суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру. Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти міся-ців. У деяких випадках арбітражний суд може продовжити цей строк на шість місяців. Постановою про визнання боржника бан-крутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів (ліквіда-ційну комісію). З моменту визнання боржника банкрутом: • припиняється підприємницька діяльність боржника; • до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута й усі його майнові права та обов’язки; • вважаються такими, що настали, строки всіх боргових зо-бов’язань банкрута; • припиняється нарахування пені та відсотків на всі види забо-ргованості банкрута; • відомості про фінансове становище банкрута втрачають конфіденційність і не становлять комерційної таємниці. Після визнання боржника банкрутом, за рішенням арбітраж-ного суду, власників або в інших передбачених законодавством випадках відкривається ліквідаційна процедура. Ліквідаційна процедура — це сукупність заходів щодо підприємства, відносно якого прийнято рішення про банкрутство чи ліквідацію, спрямо-ваних на задоволення вимог кредиторів продажем майна борж-ника та ліквідацією його як юридичної особи. Ліквідаційні процедури здійснюються ліквідатором під час виконання ним своїх функцій. Зауважимо, що ліквідаційні захо-ди, які застосовуються під час провадження справи про банкрут-ство, багато в чому ідентичні з тими, які здійснюються в разі лік-відації підприємств за межами провадження справи про банкрутство, наприклад у разі ліквідації підприємства за рішенням його власників. Далі заходи з ліквідації підприємств схарактери-зовано докладніше.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «НЕОБХІДНІСТЬ, ФУНКЦІЇ ТА ЗАВДАННЯ ІНСТИТУТУ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ» з дисципліни «Фінансова санація та банкрутство підприємств»
