СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ (р. н. невід. — п. 972) — син кн. Ігоря та Ольги, князь Русі (945—72). За «Повістю временних літ» (Іпатіївським списком), С.І. народився 942. Ця дата, незважаючи на умовність усіх ранніх дат «Повісті временних літ», може бути вірогідною. На її користь свідчать згадки про Святослава в тексті русько-візант. договору 944 (див. Договори Київської Русі з Візантією), про його кормильця Асмунда у статті 945, а також те, що літописець наголошує на дитячому віці князя після смерті його батька. Про ранній період правління С.І. є також дані у творах візант. імп. Константина VII Багрянородного: в збірнику настанов «Про управління імперією» повідомляється, що С.І. княжив у Новгороді (див. Новгород Великий); згідно із «Книгою церемоній» 10 людей С.І. перебували у складі посольства русів під час першого із прийомів кн. Ольги в Константинополі. Попри початок відліку княжіння С.І. від 945 реальна влада над русами належала його матері Ользі, і така ситуація була зрозумілою для візант. сучасників. За «Повістю временних літ», «змужніння» С.І. припало на 964, коли він почав війни, які становитимуть idJe fixe його життя. 964 С.І. здійснив похід на в’ятичів, котрих йому довелося підко-
488 СВЯТОСЛАВ
Вторгнення київського князя Святослава Ігоровича у Болгарію. Мініатюра з Хроніки Костянтина Манассії. 14 ст.
рювати знову 966. 965 він переміг хозар (див. Хозарський каганат), а також північнокавказ. ясів і касогів. Позаяк Ібн Хаукаль описує розгром русами хозар. міст під 358 хіджри (листопад 968 — листопад 969), складно узгодити події війни С.І. з хозарами, залишаючись при хронології «Повісті временних літ». Після 966 візант. імп. Никифор II Фока звернувся до С.І. за допомогою у війні проти Болг. царства (див. Болгари дунайські). Прийнявши умови Никифора II Фоки, С.І. уже 967—68 здійснив переможний похід на Болгарію. Через загрозу для Києва з боку печенігів князь повернувся на Русь, де вислухав докори матері Ольги й киян. Усі джерела одностайні в тому, що завойовані землі на Дунаї припали до душі С.І. більше, аніж Середнє Подніпров’я. Саме вони були «серединою» його землі. Після смерті матері С.І., розділивши Русь між трьома синами (Ярополком Святославичем, Олегом Святославичем і Володимиром Святославичем), повернувся до своїх болг. земель. Його політика різко змінилася у зв’язку із вбивством імп. Никифора II Фоки 11 грудня 969: С.І. завоював центр. частину Болгарії, зайняв її столицю Преслав (біля сучасного м. Велікі-Преслав, Болгарія) і вже не мав наміру повертати ці землі новому візант. імп. Іоанну I Цимісхію. Позиції С.І. підкріплювалися повстанням Варди Фоки проти Іоанна I Цимісхія. Діючи у згоді із сім’єю покійного імператора, С.І. здійснив похід до Адріанополя (нині
м. Едірне, Туреччина), де й був зупинений візант. армією. Поразка Варди Фоки дала змогу Іоанну I Цимісхію навесні 971 перейти до кампанії проти С.І. Під владою князя залишалася більшість болг. земель, сам С.І. перебував у Доростолі (нині м. Силістра, Болгарія). Війна з Іоанном I Цимісхієм для С.І. із самого початку склалася невдало. Після втрати русами Преслава військо С.І. бл. 3-х місяців чинило опір візант. армії біля Доростола. Від С.І. відійшли його колишні союзники, угри й печеніги, а значну кількість болгар, яких він підозрював у зраді, було страчено. Попри те, що руси програвали більшість із боїв, їхніх сил було ще достатньо для знекровлення армії Іоанна I Цимісхія. Зважаючи на це, С.І. схилився до укладення миру з імператором. Згідно з договором війську С.І. дозволялося повернутися на батьківщину. Імовірно, руси зберегли привілеї в торгівлі відповідно до умов попереднього договору. Позаяк С.І. залишався в Болгарії до осені 971, його повернення на Русь опинилося під загрозою. З огляду на це князь прохав імператора домовитися з печенігами. Ці перемовини не зарадили С.І.: печеніги перекрили князю можливість повернення на Русь. С.І. був змушений зимувати в Білобережжі (імовірно узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману). Весною 972, піднявшись до дніпрових порогів, С.І. зазнав поразки від печенізького хана Курі, який наказав зробити чашу з черепа вбитого князя. Літ.: Leonis Diaconi Caloensis. Historiae libri decemi. Bonnae, 1829; Розен В.Р. Император Василий Болгаробойца: Извлечения из летописи Яхъи Антиохийского. СПб., 1883; Ioannis Scylitzae. Synopsis Historiarum. Berlin — New York, 1973; Иванов С.А. Византийско-болгарские отношения в 966— 969 гг. В кн.: Византийский временник, т. 42. М., 1981; Лев Диакон. История. М., 1988; Константин Багрянородный. Об управлении империей: Текст. Перевод. Комментарий. М., 1989; McGrath S. The Battles of Dorostolon (971): Rhetoric and Reality. В кн.: Peace and War in Byzantium: Essays in Honor of George T. Dennis. Washington, 1995 (передрук у «Byzantine Warfare» (Aldershot, Burlington), 2007, no. 16); Полное собрание русских летописей, т. 1: Лаврентьевская летопись.
М., 2001; Те саме, т. 2: Ипатьевская летопись. М., 2001; Поппе А. Святослав Славний і Візантія. В кн.: А се его сребро: Збірник праць на пошану М.Ф. Котляра. К., 2002. О.М. Филипчук.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
