САМОДЕРЖАВСТВО — 1) держ. лад Московії і Рос. імперії, що існував у період із 2-ї пол. 15 ст. до лютого 1917; 2) характеристика влади моск. великого князя, царя, згодом — рос. імператора. У широкому сенсі поняття самодержавства є синонімічним поняттю феодально-абсолютистської влади, уособленої монархом. Проте феод. абсолютизм мав різні істор. прояви за умов різних країн. У процесі формування централізованої феод. д-ви Московії відповідний термін «самодержавство» почали використовувати для позначення влади царя, а з утворенням Рос. імперії — як заг. визначення влади імператора. Прикметно, що титул царя був прийнятий у Московії практично одночасно із запровадженням в офіц. вжиток терміна «самодержавець» (рос. «самодержец»). Співвіднесене з такою практикою поняття самодержавства має вузький, конкретно-істор. сенс. Першим, хто офіційно прийняв іменування «самодержавець», був вел. кн. моск. Іван III Васильович. У такий спосіб прагнули довести те, що моск. великий князь (згодом — цар, імператор) виконував роль наступника і політ. спадкоємця візант. імператорів, або імператорів ромеїв. Важливим є те, що термін «самодержавець» є, по суті, відтворенням частини грецькомовного титулу візант. імператорів — автократор. На думку багатьох рос.
дослідників 19 — поч. 20 ст., прийняття моск. великими князями (царями) іменування «самодержавець» знаменувало звільнення від довготривалої політ. залежності від Золотої Орди. Активне використання терміна «самодержавство» і похідних від нього почалося за часів правління Петра I. Про С. йшлося в маніфесті Анни Іванівни, виданому з приводу її сходження на престол, а також у наказі Катерини II. У Зводі законів Російської імперії, виданому за часів правління Миколи I, самодерж. характер влади імператора був відображений у багатьох положеннях. Так, уже в першій статті констатувалося, що «Імператор Всеросійський є монархом самодержавним і необмеженим». Із кінця 19 ст. відповідні терміни набули широкого вжитку в політ., юрид. і побутовому лексиконах. Сам титул монарха, що був визначений в Осн. Законах, містив слова «Імператор і Самодержавець Всеросійський». Вважалося, що поняття самодержавства засвідчує особливі характеристики влади саме моск. великого князя, царя, імператора. Тому за цими характеристиками його відрізняли від ін. феод. монархів. У цьому контексті М.Палієнко відзначав, що «самодержавство означає не абсолютизм, необмежену владу, а ідею верховенства і повноту прав непохідної від когось влади монарха». За словами вченого, імператор був носієм «усіх верховних повноважень державної влади», а влада ін. суб’єктів виступала похідною від його волі. У зв’язку з викладеним самодерж. монарх характеризувався як носій «верховної влади» за власним правом, за фактично політ. «особистою потугою». Свідченням таких його якостей вважали, зокрема, те, що в процесі коронації всерос. імператор, на відміну від ін. монархів Європи, сам покладав на себе корону та брав регалії (скіпетр і державу). Відповідна потуга імператора розглядалася як одне із джерел його влади. Як на ін. джерело влади імператора вказували на Божу волю. Зокрема, в Осн. Законах всерос. імператор характеризувався як
«Монарх Божою ласкою». При цьому важливу роль визнавали за релігійно-моральним підґрунтям С. З одного боку, згідно з положеннями Осн. Законів імператор визначався «верховним захисником і охоронцем догматів панівної віри». З другого — сама правосл. церква до таких догматів відносила покірність владі імператора і, по суті, освячувала всі прояви самодержавства. Літ.: Романович-Славатинский А.В. Система русского государственного права в его историко-догматическом развитии, сравнительно с государственным правом Западной Европы, ч. 1. К., 1886; Палиенко Н.И. Основные Законы и форма правления в России. Х., 1910; Казанский П.Е. Власть Всероссийского Императора. М., 1999; Тихомиров Л.А. Монархическая государственность. М., 2006. В.М. Шаповал.
мою, праць з акушерства, перших у Росії підручників з акушерства і гінекології. Почесний член 12-ти закордонних академій. Започаткував санітарно-освітню пропаганду, з метою поширення мед. знань серед народу перекладав і видавав популярні праці про запобігання інфекційним захворюванням. П. у м. Миколаїв. Праці: Избранные произведения. М., 1952. Літ.: Список докторов медицины из малороссов, практиковавших в России в ХVIII в. «Киевская старина», 1896, № 3; Плющ В. Нариси з історії української медичної науки і освіти, кн. 1. Мюнхен, 1970; Бородій М.К. Данило Самійлович Самойлович. К., 1987. О.М. Дзюба.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САМОДЕРЖАВСТВО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
