САКСАГАНСЬКИЙ Панас Карпович (справжнє прізв. — Тобілевич; 15(03).05.1859—17.09.1940) — актор, режисер, драматург. Нар. артист УСРР (1925), нар. арт. СРСР (1939). Брат І.КарпенкаКарого, М.К.Садовського, М.Садовської. Н. в с. Кам’яно-Костувате Бобринецького пов. (нині село Братського р-ну Миколаїв. обл.) в сім’ї збіднілого дворянина, управителя панського маєтку. Мати його, уроджена Садовська, за походженням була кріпачкою. Початкову освіту здобув у Бобринецькій початковій школі та Єлизаветградському реальному уч-щі, яке закінчив 1877. Вступив на військ. службу, був направлений до Одес. юнкерської школи (1878—80). Служив у 58-му Празькому піх. полку, розташованому в Миколаєві. Почав виступати на сцені в аматорських виставах, ще навчаючись у старших класах. Із 1883 розпочав професійне творче життя на сцені Миколаїв. театру в трупі під кер-вом М.Л.Кропивницького та М.Старицького, зігравши роль Возного в «Наталці Полтавці». 1890 очолив власну трупу «Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.Саксаганського» (див. Товариство російсько-малоросійських артистів), яка проіснувала окремо до 1898. Із 1900 трупа С. ввійшла до об’єднаного театрального колективу «Малоросійська трупа М.Кропивницького, під керівництвом П.Саксаганського і М.Садовського за участю М.Заньковецької». У подальші роки С. гастролював у складі різних театральних труп. 1915 вступив до «Товариства українських акторів під орудою І.Мар’яненка». 1918 запрошений на посаду директора, режисера й актора в держ. Нар. театр у Києві, який проіснував до 1922, коли на його базі було створено Укр. драм. театр ім. М.Заньковецької (нині Нац. укр. драм. театр ім. М.Заньковецької у Львові). За своє творче життя зіграв бл. 100 осн. ролей як комедійного, так і драм. репертуару, а також багато епізодичних ролей:
Пеньонжка («Мартин Боруля»), Копач («Сто тисяч»), Харко Ледачий («Паливода ХVIII ст.»), Цокуль («Наймичка»), Феноген («Хазяїн»), Іван («Суєта»), Потоцький, Гнат Голий («Сава Чалий»), Тарас («Бондарівна»), Гнат («Безталанна»), Юліан («Лиха іскра…») — І.КарпенкаКарого; Богун («Богдан Хмельницький»), Шпонка («Як ковбаса та чарка…»), Кабиця («Чорноморці»), Голохвостий («За двома зайцями») — М.Старицького; Іван Непокритий («Дай серцю волю…» М.Кропивницького), Стецько («Сватання на Гончарівці» Г.Квітки-Основ’яненка), Карась («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Возний, Виборний («Наталка Полтавка» І.Котляревського), Франц Моор («Розбійники» Ф.Шіллера). І кожна з них — вершина акторського мист-ва. Створені ним сценічні образи стали класичними зразками акторської техніки й майстерності перевтілення. С. відомий і як талановитий режисер, він першим на укр. сцені став створювати партитури ролей і вистав, тобто започаткував власну систему попередньої роботи над роллю. Автор комедій «Лицеміри» (1908) і «Шантрапа» (1913). Свої думки про створення сценічного образу виклав у статті «Моя робота над роллю» (1937). П. у м. Київ, похований на Новобайковому цвинтарі. Літ.: Тобілевич С. Корифеї українського театру: Портрети. Спогади. К., 1947; Чаговець В. П.К. Саксаганський: Життя і творчість. К., 1951; Ревуцький В. П’ять великих акторів української сцени. Париж, 1955; Коваленко П.Т. Незабутнє: Спогади старого актора. К., 1962; Саксаганський Панас Карпович. В кн.: Корифеї українського театру: Матеріали про діяльність театру корифеїв. К., 1982. О.Л. Вільшанська.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САКСАГАНСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
