САВИЦЬКІ — козацько-старшинський, згодом — дворянсь-
кий рід, що походить від Романа Савицького (середина — 2-га пол. 17 ст.), пресвітера с. Ждани Сенчанської сотні Лубенського полку (нині село Лубенського р-ну Полтав. обл.). Пресвітером жданівським і хрестовим намісником (1710) був його син — Василь Романович (2-га пол. 17 — поч. 18 ст.), а онуки — Степан Васильович, лубенський полковий писар, історик і перекладач (див. С.Савицький; 1684—1751), та Василь Васильович (1-ша пол. 18 ст.), протопіп роменський (1724—32). Із цього роду походили: Григорій Степанович (бл. 1732 — після 1816), лубенський полковий осавул (1773—82); Василь Федорович (бл. 1740 — після 1792), лубенський полковий писар (1779—81); Олексій Олексійович старший (бл. 1751 — р. с. невід.), малорос. сотник (1781—83); Дмитро Васильович (1829—99), таврійський губернський архітектор (1861—62), старший міський архітектор у Ростові-на-Дону (нині місто в РФ; 1862—66), черніг. губернський інженер (1866— 99); Андрій Лукич (1811—84), громад. і літ. діяч, один із редакторів петерб. газ. «Народное богатство» (1860-ті рр.), друкувався в «Русском инвалиде» та «Голосе», автор екон. і релігійно-філос. праць; Петро Лукич (1818—93), черніг. громад. діяч, статський радник (1893), кролевецький повітовий і черніг. губернський гласний; Нил Петрович (1860 — р. с. невід.), громад. діяч, філантроп, літератор, дійсний статський радник (1908), кролевецький повітовий і черніг. губернський гласний (із 1895); Микола Петрович (1867—1941), громад. діяч, дійсний статський радник (1911), кролевецький повітовий і черніг. губернський гласний (1892—95), член Держ. ради Рос. імперії (із 1906), голова Черніг. губернської земської управи (1906—18), губернський староста (1918) і товариш (заст.) міністра внутр. справ Української Держави (1918); Петро Миколайович (1895—1968), економіст, філософ, педагог, учень П.Струве, ідеолог євразійства, автор фундаментальних праць («На путях: Утверждение евразийцев», 1922; «Россия и латинство», 1923; та ін.), поет
(псевд. — П.Востоков), громад. і політ. діяч, учасник Білого руху, член уряду Півдня Росії, із 1920 — в еміграції, де продовжував наук., пед., громад. діяльність: був секретарем П.Струве, зав. кафедри економіки Рос. вільного ун-ту, доцентом Рос. юрид. ф-ту, співробітником Рос. істор. т-ва, Рос. закордонного істор. архіву, співредактором паризької газ. «Свершения» (1934), одним із видавців «Евразийского временника» (Берлін, 1923—25; Париж, 1927) та «Евразийской хроники» (Прага, Париж, 1925—37), 1935— 41 викладав рос. та укр. мови й русистику в празькому Нім. унті, директор рос. г-зії у Празі (нині столиця Чехії; 1940—44). 1945 був заарештований рад. органами держ. безпеки та засуджений на 10 років таборів, після відбування терміну виїхав до Чехословаччини. Рід внесений до 1-ї, 2-ї та 3-ї частин Родовідної книги Черніг. губ., а герб — до 12-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Існує багато однойменних родів ін. походження.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «САВИЦЬКІ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
