РЯБКОВ Павло Захарович (29.06. 1848—28.12.1926) — етнограф і громад. діяч. Н. в м. Херсон. За участь у революц. діяльності народників був засланий до Якутії (1879—84). Перебуваючи в політ. еміграції (1901—04), вчився в Рос. вищій школі сусп. наук у Парижі (Франція). Брав участь в етногр. експедиції до Галичини та Буковини під кер-вом І.Франка і Ф.Вовка (1904). Після еміграції працював землеміром в Єлизаветграді (нині м. Кіровоград). Автор праць «Рыболовство в Херсонской губернии» (Херсон, 1896), «Музейна справа у Зінов’євську» (Кіровоград, 1992) і неопублікованої 5-томної монографії «Чумацтво в Новоросії». Ін., неопубл., рукописи Р., присвячені суспільно-політ. питанням, зберігаються в Держ. архіві Одес. обл. (ф. 173, оп. 1): «Из воспоминаний боцмана с броненосца “Князь-Потемкин-Таврический” Н.А. Богдановича-Мур-
410 РЯБОВОЛ
М.С. Рябовол.
зака» (1921, 22 сторінки); «Исторический очерк Елисаветградского общества распространения грамотности и ремесел» (частина 1, 1923, 152 сторінки). Був одним із фундаторів Кіровоградського краєзнавчого музею. Відіграв величезну роль у збагаченні етногр. колекцій багатьох музеїв, передусім Етногр. відділу Рос. музею ім. Олександра II (згодом Держ. музей етнографії народів СРСР), Музею Наукового товариства імені Шевченка у Львові та істор. музею в Києві. Лише до Петерб. музею 1908—11 він передав 364 об’єкти к-ри, серед яких — всесвітньо відомий чумацький віз. Р. багато зробив у справі збереження культ. спадщини, особливо археол. пам’яток Чортомлицької Січі та Нової Січі. П. у м. Зінов’євськ (нині м. Кіровоград). Літ.: Розуменко Ю.Г. Етнографічна діяльність П.З. Рябкова. «Народна творчість та етнографія», 1988, № 2; Наулко В.І. Листування Павла Рябкова з Федором Вовком. «Записки Науково-дослідної лабораторії історії Південної України Запорізького державного університету: Південна Україна ХVII—ХIХ ст.», 2001, № 6; Печериця Т.В. Рябков — етнограф і краєзнавець півдня України. В кн.: Спеціальні історичні дисципліни і питання теорії та методики: Збірник наукових праць, ч. 1. К., 2001. В.І. Наулко.
ди. Один з ініціаторів проголошення незалежної Кубанської Народної Республіки (16 лютого 1918). У травні 1918 очолював делегацію Кубанської законодавчої ради до Української Держави, під час переговорів була укладена таємна домовленість про возз’єднання Кубані та України. Був обраний головою Кубанської крайової ради (24 жовтня 1918). Під його кер-вом була ухвалена нова Конституція Кубанської Нар. Республіки (4 грудня 1918). Виступав проти рос. великодерж. шовінізму. На противагу ідеології Білого руху запропонував на конференції Дону, Кубані, Тереку і Добровольчої армії (Ростов-наДону; нині місто в РФ) створити воєнний союз новопосталих незалежних д-в (Дону, Кубані, України, Грузії та ін.) для боротьби з більшовиками (13 червня 1919). У той же день був застрелений у м. Ростов-на-Дону агентом денікінської контррозвідки. Вважається нац. героєм українців Кубані. Збереглася присвячена йому нар. пісня «Плач, Кубане, край наш рідний...» Літ.: Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані, т. 1. Прага, 1925; Іванис В. Стежками життя, кн. 1—4. Новий Ульм, 1958—62; Його ж. Боротьба Кубані за незалежність. Мюнхен, 1968; Білий Д.Д. Малиновий клин: Нариси з історії українського населення Кубані. К., 1994; Польовий Р. Кубанська Україна. К., 2002; Білий Д.Д. Українці Кубані в 1792—1921 роках. Еволюція соціальних ідентичностей. Львів—Донецьк, 2009. Д.Д. Білий.
нує паперові грошові знаки, що вийшли з обігу. Працював над їхньою каталогізацією (1-ше вид. — 1990, понад 20 тис. одиниць). Каталог Р. — найповніший на території колиш. СРСР, ним користуються колекціонери всього світу. 3-тє видання включає майже 50 тис. одиниць паперових знаків. Бони України розписано в 2-му т. (К., 1999, 11 103 одиниці). Поділяються на два розділи: загальнодержавні й місцеві випуски, а також приватні й госпрозрахункові. Описові статті включають дані: назва, номінал, рік випуску, емітент. На підставі зібраних джерел написав численні історико-фінансові, а також дослідницькі й науково-популярні статті з історії боністики і опублікував їх у журналах «Вісник Національного банку України», «Мир денег» (обидва — Київ), «Эгоист» (Москва), «Лавка коллекционера» (Самара, РФ).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЯБКОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
