ДИПЛОМНІ КУРСОВІ РЕФЕРАТИ


ИЦ OSVITA-PLAZA

Реферати статті публікації

Пошук по сайту

 

Пошук по сайту

Головна » Реферати та статті » Фінанси » Гроші та кредит

ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ
Проблема інфляції має для України не стільки теоретичне, скільки суто практичне значення. Уже в 1991 р. — році проголо-шення курсу на незалежність — Україну охопила глибока інфля-ція, з якої вона остаточно не вийшла за 10 років. Українська дій-сність дала багатий інфляційний матеріал, на базі якого можна перевірити та уточнити розглянуті вище теоретичні положення щодо сутності, форм прояву, причин та наслідків інфляції, а та-кож виявити особливості перебігу інфляційного процесу в наших специфічних умовах.
Перш ніж розглянути особливості інфляційного процесу
в Україні, слід визначити основні специфічні риси економічного і соціального життя суспільства в цей період. Найбільш загальною, специфічною рисою цього періоду в Україні є те, що він був пе-рехідним, коли ринкові методи й елементи тісно перепліталися з командно-адміністративними не тільки в економічному житті, а й у свідомості творців економічної політики. Більш конкретно спе-цифіку цього періоду можна звести до такого:
— Україна дістала у спадок від СРСР високозатратну, неефек-тивну, високомонополізовану, з неринковою структурою (надмі-рно високою питомою вагою важкої промисловості) економіку, переважна частина якої не спроможна була працювати на засадах самофінансування і потребувала бюджетного дотування, що про-вокувало зростання бюджетного дефіциту;
— разом з такою — інфляційно орієнтованою — економікою Україна дістала в спадок і великий «інфляційний навіс» у вигляді 117,0 млрд крб. вкладів населення в банках, насамперед в Ощад-ному, переважна частина яких була вимушеною, спричиненою дефіцитністю широкого асортименту споживчих товарів і гото-вою «згвинтити» ціни за першої спроби їх лібералізації;
— Україна не розробила чіткої, розміченої в часі програми ка-рдинальної ринкової трансформації економіки та інших сфер су-спільства, а проводила свої реформи скоріше шляхом «спроб і помилок», за якого «спроби» зводилися переважно до підтримки будь-якою ціною «на плаву» старого виробничого потенціалу, а «помилки» — до неймовірного роздування бюджетних витрат на ці цілі. Чим довше утримувалась така ситуація в економіці, тим могутнішим генератором інфляції вона ставала.
На цьому фоні зростання цін в Україні набуло високих темпів і мало всі ознаки класичної інфляції, про що свідчать дані, наве-дені в табл. 5.1.
Таблиця 5.1
РОЗВИТОК ІНФЛЯЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ В 1991—2001 рр.
Рік Темпи зростання роз-дрібних цін,% Темпи зростання маси грошей (М3), % Відношення (2 : 3), %
1 2 3 4
1991 390,0 240,0 162,5
1992 2100,0 1100,0 191,0
1993 10256,0 1930,0 531,0
1994 501,0 700,0 71,6
1995 282,0 213,0 132,4
1996 140,0 135,0 103,5
1997 110,0 134,0 82,2
1998 120,0 125,0 96,0
1999 119,0 141,0 84,5
2000 126,0 145,0 86,7
2001 106,0 142,0 74,7
З наведених даних видно, що в 1992—1993 рр. інфляція в Україні досягла гіпервисокого рівня (2100,0% та 10256,0% відпо-відно), що є найбільш вражаючою особливістю інфляційного процесу в Україні. Такої високої інфляції не зазнавала жодна з країн за мирних умов. Так, у Росії в перші роки перехідного пері-оду найвищою інфляція була в 1992 р. — 2609,0%, що майже в 4 рази нижче, ніж в Україні в 1993 р. У Білорусі найвища інфляція в цей період була в 1994 р. — 2321%, що в 4,4 раза нижче, ніж в Україні в 1993 р. Серед країн далекого зарубіжжя сучасними «чемпіонами» з інфляції вважаються Аргентина, Перу, Заїр та ін. Проте жодна з них поки що не перевищила «рекорд» України 1993 р. Аргентина найвищу інфляцію мала в 1989 р. — 3389,6%, Перу в 1990 р. — 7481,6%, Заїр у 1992 р. — 3860%. Таку надто високу гіперінфляцію в Україні в 1991—1993 рр. можна поясни-ти двома групами причин:
1) обвалом «інфляційного навісу», одержаного Україною в спадок з радянських часів унаслідок лібералізації цін у 1991—1992 рр., що спровокувало зростання платоспроможного попиту і цін за цей період більше ніж у 2 рази. Під впливом цього чинника роздрібні ціни в 1991—1992 рр. зростали значно швидше, ніж зростала грошова маса — в 1,6 і 1,9 раза відповідно. Цей розрив був спровокований не тільки прямою трансформацією вимуше-них заощаджень у платоспроможний попит, а й генеруванням
цією трансформацією інфляційних очікувань та прискоренням швидкості грошей, особливо в 1992 р., коли одержані доходи в основному негайно витрачалися і купувалися товари не стільки для поточного споживання, скільки для зберігання, у тому числі для майбутнього перепродажу. Про це свідчить надзвичайно ви-сока питома вага «поточної каси» (М1) у загальній масі грошей у 1992 р. — 82%. Більш високого рівня не було в жодному іншому році цього періоду;
2) надто ліберальною монетарною політикою, яку проводили уряд та центральний банк України. Досить сказати, що в 1991 р. дефіцит державного бюджету становив 14% від ВВП, у 1992 р. він зріс удвічі і становив 29% від ВВП. Органи монетарної полі-тики, насамперед НБУ, без особливого супротиву монетизували цей величезний дефіцит шляхом прямого кредитування бюджет-них потреб, оскільки ніякі інші джерела коштів у ті роки були для нього ще недоступними. Піти ж на скорочення бюджетних витрат заради оздоровлення грошей у владних структур не виста-чило ні політичної волі, ні глибокого розуміння серйозної загрози майбутньому України від гіпервисокої інфляції. Більше того, уряд, Президент та Верховна Рада поперемінно приймали протя-гом 1992—1993 рр. додаткові рішення щодо істотного підвищен-ня цін та проведення непланових фінансових витрат, мотивуючи їх гострою економічною чи соціальною необхідністю. Пов’язані з цим додаткові потреби в грошах догідливо задовольнялися НБУ за рахунок нарощування емісії грошей (у формі так званої кредитної емісії). НБУ, по суті, повністю втратив у ці роки статус само-стійного, незалежного органу монетарної політики і слухняно проводив інфляційну політику, що диктувалася владними струк-турами переважно з політичних міркувань.
Другою особливістю інфляційного процесу в Україні була чіт-ка, однозначна реакція динаміки цін на ужорсточення монетарної політики, переорієнтацію її на антиінфляційну ціль з другої по-ловини 1993 р. Уже в 1994 р. темп інфляції знизився порівняно з 1993 р. у 20,4 раза. Уперше за чотири роки темпи зростання цін значно відстали від темпів зростання маси грошей (М3), що істо-тно підвищило реальне значення сеньйоражу та його роль у по-ліпшенні стану державних фінансів, позитивно вплинуло на реальне забезпечення економіки грошовою масою. Це можна пояснити тим, що економічні суб’єкти, передусім населення, по-вірили творцям нової монетарної політики, «пригнітили» свої ін-фляційні очікування, що спричинило уповільнення обігу грошей.
Третьою особливістю інфляційного процесу в Україні було те, що форсоване нарощування маси грошей та пов’язане з ним ще більше зростання рівня цін не тільки не сприяли економічно-му зростанню, а навпаки, поглиблювали економічний спад та зростання безробіття. Чим далі нові емісійні хвилі відштовхували криву попиту (див. рис. 5.2) вправо і вгору, тим далі вліво і вгору зміщувалася крива пропозиції і зростав рівень цін. Про це крас-номовно свідчать дані про темпи падіння реального ВВП у період розкручування гіперінфляції: у 1991 р. — 8,7%, у 1992 р. — 9,9%, у 1993 р. — 14,2%, у 1994 р. — 23,0%.
Ураховуючи певний часовий лаг між зростанням маси грошей та інфляції і зміною ситуації в реальній економіці, слід визнати, що найбільше падіння обсягу ВВП у 1994 р. є наслідком найви-щої інфляції в 1993 р.
І лише після того, як інфляційний процес у 1994 р. був «пере-ламаний» завдяки переорієнтації монетарної політики і пішов на спад, почали поступово зменшуватися і темпи падіння ВВП: з 12,2% у 1995 р. до 3 у 1997 р. і 0,4% у 1999 р.
Четверта особливість інфляційного процесу в Україні поля-гає в тому, що досить успішне приборкання інфляції в 1996 р. і виведення її на прийнятний рівень навіть з позицій розвинутих країн (10,1% в 1997, 20% в 1998 р.) не дало так давно очікува-ного пожвавлення виробництва, яке продовжувало скорочува-тися (–10,0% у 1996 р.; –3,0% у 1997 р.). З огляду на ці обставини наша практика явно не вписувалася в канони монетаристського трактування інфляційного процесу, що дало привід деяким еко-номістам стверджувати, що в Україні монетаристські концепції не виправдалися, а жорстка монетарна політика НБУ не спрацю-вала. Проте справа не в монетарній теорії чи політиці. Коріння цього явища слід шукати в структурі української економіки, яка і після переходу до антиінфляційної політики залишилася майже такою, якою була в 1990—1991 рр., тобто не адекватною ринко-вим механізмам, не чутливою до тих стимулюючих імпульсів, які подаються по каналах нової монетарної політики. Така невідпо-відність між застарілим якісним станом структури економіки й антиінфляційною монетарною політикою зумовлена надто пові-льними темпами ринкових реформ в Україні.
П’ята особливість проявилася уже на стадії проведення антиін-фляційної політики і полягає в тому, що в умовах хронічного дефі-циту державного бюджету і вкрай повільних темпів ринкової рест-руктуризації виробництва різко погасити інфляцію не вдається. Уже більш як вісім років органи державного управління сповідують ан-тиінфляційну політику, а рівень інфляції тільки один раз (у 2001 р.) знизився нижче 10% за рік, а в інші роки підвищувався до 20,0 і бі-льше відсотків. Слід звернути увагу на два аспекти цього явища.
З одного боку, високі темпи інфляції після 1994 р. є свідченням того, що економіка України все ще залишається високозатратною, малоефективною і потребує істотної фінансової підтримки з боку держави, що неминуче штовхає вгору попит і ціни на товарних ринках. А з іншого боку, така тривала потреба економіки в інфля-ційній підтримці з боку держави свідчить про неспроможність іс-нуючого виробничого потенціалу до функціонування на ринкових засадах самофінансування і вимагає додаткових фінансових вли-вань ззовні. Це пояснюється значною застарілістю основного капі-талу, втратою внаслідок гіперінфляції обігового капіталу та неаде-кватністю ринковим умовам самої структури виробництва.
Значна частина великих і середніх підприємств все ще зали-шається у державній власності і працює тільки за прямої чи опо-середкованої (податкові пільги тощо) фінансової підтримки дер-жави. А ті, що такої підтримки не одержують, як правило, зупиняють виробництво. Не набагато краще становище і на при-ватизованих великих і середніх підприємствах. Більшість із них не спроможні самостійно профінансувати реструктуризацію ви-робництва стосовно ринкових вимог і теж чекають допомоги від держави чи довго шукають іноземних інвесторів. Для всіх таких підприємств антиінфляційна політика вкрай не бажана, позбавляє їх останньої надії на зовнішню фінансову підтримку.
Єдиною формою господарювання, яка могла б швидко при-стосуватися до умов низької інфляції, є мале і середнє підприєм-ництво, організоване на приватних і колективних засадах. Знач-ний прошарок цього підприємництва істотно розширив би попит на гроші, що дозволило б підвищити монетизацію економіки, на-копичити достатній фінансовий капітал всередині країни, за ра-хунок якого можна було б неінфляційним шляхом профінансува-ти реструктуризацію існуючих великих і середніх підприємств. На жаль, після 1993 р. розвиток малого і середнього підприємни-цтва в Україні був повністю заблокований. Як наслідок, Україна після переходу до антиінфляційної політики потрапила в смугу затяжної стагфляції, коли тривале зростання цін відбувається на фоні хронічного скорочення виробництва ВВП.
Безпосередньо з попередньою особливістю інфляції в Україні пов’язана ще одна — розвиток на фоні хронічної інфляції глибокої кризи неплатежів. Взаємна заборгованість господарюючих суб’єктів досягла до 2000 р. розміру, що перевищує річний обсяг ВВП. Постійно зростали неплатежі державного бюджету установам та працівникам бюджетної сфери, заборгованість перед бюджетом платників податків тощо. Це можна пояснити тим, що ужорсто-чення монетарної політики не супроводжувалося відповідними змінами у сфері реальної економіки та бюджетній сфері: знижен-ням витрат виробництва і збитковості, підвищенням платежів до бюджету, скороченням бюджетних витрат і дефіциту тощо.
Підводячи підсумок, слід зазначити, що перебіг інфляційного процесу в Україні в 90-ті роки в цілому відповідає схемі, що ви-значається монетаристським трактуванням сутності та причин ін-фляції. Разом з тим в інфляційному процесі в Україні мали місце і помітні відмінності від монетаристської схеми, зумовлені перехід-ним характером нашої економіки та особливостями процесу її ри-нкової трансформації. Ці відмінності можна сформулювати так:
1) надмірне затягування інфляційного процесу на досить ви-сокому рівні (близько 20% за рік) без відчутного стимулюючого впливу на економічне зростання, внаслідок чого інфляція набула форми стагфляції;
2) антиінфляційна державна політика супроводжувалася поглиб-ленням платіжної кризи, яка перетворилася в самостійний чинник руйнівного впливу на економіку і примушувала органи монетарної політики систематично вносити в неї відповідні корективи, що робило антиінфляційну політику недостатньо послідовною та ефективною.

Ви переглядаєте статтю (реферат): «ОСОБЛИВОСТІ ІНФЛЯЦІЇ В УКРАЇНІ» з дисципліни «Гроші та кредит»

Заказать диплом курсовую реферат
Реферати та публікації на інші теми: БАНКІВСЬКА СИСТЕМА: СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ ТА ФУНКЦІЇ. ОСОБЛ...
Відмінність між балансовим прибутком і грошовим потоком
Умови виникнення кредитної угоди
Сервіс WWW
СВІТОВИЙ БАНК


Категорія: Гроші та кредит | Додав: koljan (21.02.2011)
Переглядів: 2782 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

Онлайн замовлення

Заказать диплом курсовую реферат

Інші проекти




Діяльність здійснюється на основі свідоцтва про держреєстрацію ФОП