РУСАНІВСЬКИЙ Віталій Макарович (25.06.1931—29.01.2007) — мовознавець-україніст і славіст, організатор науки. Дійсний член АН УРСР (1982; із 1991 — АН України, з 1994 — НАН України). Д-р філол. н. (1970), професор (1977). Н. в м. Харків. 1954 закінчив Київ. ун-т, 1957 — аспірантуру на кафедрі укр. мови Київ. ун-ту (наук. керівник — П.Тимошенко). 1957—2007 працював в Ін-ті мовознавства ім. О.Потебні АН УРСР/НАН України молодшим (1957—61), старшим наук. співробітником (1961— 64), 1964—81 — заст. директора, 1981—96 — директором, 1996— 2007 — радником дирекції цього ін-ту; 1978—93 — академік-секретар відділення літератури, мови і мистецтвознавства АН УРСР/ України, 1982—87 — голова К-ту наук. термінології АН УРСР, 1982—2005 — голова Укр. к-ту славістів; сприяв створенню Міжнародної асоціації україністів (МАУ) та проведенню 1-го (уста-
новчого) конгресу МАУ (1990), президент МАУ (1989—90). На формування філол. зацікавлень Р. вплинули родина (батько — відомий у 1930-х рр. літературознавець М.Русанівський, якого було репресовано, і мати — шевченкознавець-музейник Л.Середа) та мовознавці Київ. ун-ту. Як україніст Р. досліджував проблеми граматики, історії української мови, теорії мовознавства, термінознавства, кодифікації літ. стандарту й правопису, лексикографії, стилістики (особливо — мови Т.Шевченка), міжслов’ян. мовних і культ. взаємин; підготував до друку й опублікував низку пам’яток укр. мови; створив посібники з укр. мови для середньої школи та історії укр. к-ри; автор популярних мовознавчих видань про укр. мову, її історію та сучасне функціонування; як славіст зосереджував увагу на проблемах полоністики, богемістики, міжслов’ян. мовних впливів, організаційно сприяв розвиткові славістики в Україні. У галузі граматики літ. мови докладно вивчав категорії дієслова, підготував розділ про цю частину мови для академічного видання «Сучасна українська літературна мова» (у 5-ти кн.; керував підготовкою тому «Морфологія» цієї фундаментальної праці) та окрему монографію «Структура українського дієслова» (1971); досліджував взаємодію різних структурних рівнів мови, співвідношення лексичного і граматичного значень у мові. Ініціював і взяв участь у створенні курсу укр. граматики для російськомовних читачів, що сприяло розширенню кола користувачів укр. мовою та її дослідників. Вивчення сучасного стану укр. мови Р. поєднував із з’ясуванням її історії: досліджував різночасові зміни формальної структури (у межах академічного проекту «Історія української мови» в 4-х кн.), складні питання укр. глотогенезу, джерел формування і розвитку рис укр. мови, співвідношення і взаємодії на різних часових зрізах у мовному просторі України генетично питомих (давньоруської/староукраїнської) і привнесених (старослов’ян., польс., латинської та
ін.) мов; відстоював пріоритетність питомих джерел у розвитку укр. мови. Багаторічні спостереження над формуванням і динамікою в часі укр. писемної/літ. мови виклав у посібнику з історії укр. літ. мови для ун-тів. Важливого значення надавав дослідженню історії укр. мови у зв’язках з ін. слов’ян. мовами, насамперед польс., чеською, церковнослов’ян., російською, що відбито в низці фундаментальних студій. У розвиткові укр. мовознавчого джерелознавства помітну роль відіграли підготовлені Р. (у співавт.) «Правила видання пам’яток української мови» (1961), якими тривалий час користувалися видавці та коментатори давніх текстів; підготував до друку укр. грамоти 15 ст. та взяв участь у підготовці до видання збірки актових документів з Волині і Наддніпрянщини 17 ст.; надавав великої ваги введенню в наук. обіг укр. писемних пам’яток із зарубіжних архів. зібрань. Вивчав сусп. функції укр. мови, вплив мови на наук. прогрес та розвиток к-ри; з’ясовував роль мови в дидактиці й виховному процесі. Розробляв проблеми лексикографії, зокрема засади створення російсько-укр. словника наук. термінології, орфоепічного словника укр. мови; співредактор 7-го тому «Словника української мови» (т. 1—11, 1970—80; Держ. премія СРСР, 1983); взяв участь у підготовці «Чесько-українського словника» (т. 1—2, 1988—89); запропонував низку теоретичних засад нового великого тлумачного словника укр. літ. мови та ін. Упродовж тривалого часу вивчав теоретичні й вирішував практичні питання кодифікації укр. літ. стандарту, удосконалення правописних норм літ. мови в 2-й пол. 20 ст.: брав участь у підготовці різних редакцій «Українського правопису» (1960, 1990, 1993) та «Орфографічного словника української мови» (1975, 1994, 1999); у низці довідників популяризував інновації укр. правопису. Обстоював тяглість правописної традиції, інколи — переоцінював її роль, що суперечило реальним змінам у мовній практиці, викликало дискусії. Через численні дидактичні та по-
371 РУСАНІВСЬКИЙ
В.М. Русанівський.
372 РУСИНИ
Русини. Жіночий селянський святковий одяг кінця 19 — початку 20 ст., типовий для Буковини. З фондів Чернівецького музею народної архітектури і побуту. Реконструкція О. Косміної.
пулярні видання впливав на поширення знань про укр. мову. Вивчення функціональностильової диференціації літ. мови зосередив на теор. питаннях стилю, взаємодії та наявності змінних і сталих рис стилів; досліджував мовну якість шкільних підручників і словників, творів для дітей. Спостереженнями охопив мовотворчість багатьох сучасних авторів (В.Винниченко, М.Бажан, І.Драч, Ю.Мушкетик); багато спец. праць присвятив Т.Шевченку, зокрема, витокам формування його мовного стилю та тропеїчної системи, особливостям мови епістолярію (листування, щоденники) в їхніх зв’язках із худож. творами. Місце Т.Шевченка в історії укр. мови традиційно визначав як ключове у творенні нової літ. мови та усталенні її загальноукр. норм; тісно пов’язував формування нової укр. літ. мови та особливості її розвитку зі зміною культ., естетичних течій в укр. літературі й мист-ві, з утвердженням реалізму з його невід’ємною увагою до нар. основ (народнорозмовне джерело у формуванні мови творів Т.Шевченка вважав визначальним на тлі народнопоетичного, церковнослов’янського та іншомовного складників). Поглибив погляди дослідників мови Т.Шевченка (О.Синявського, Л.Булаховського, М.Жовтобрюха, П.Тимошенка) щодо тісного зв’язку його мови з мовленням південної Київщини. Як дослідник і організатор науки Р. сприяв збереженню і розвитку славістичних традицій в Україні: досліджував південно- і західнослов’ян. мови, насамперед у зіставленні і зв’язках з укр. мовою та як окремий об’єкт студій (зокрема, роль польс. ділової мови 16—17 ст. у пізнанні її взаємин з укр. мовою; місце лексики чеського походження в староукр. перекладі Вісліцького і Краківсько-Вартського статутів та ін.); аналізував стан укр. мовознавства в зх. і пд. слов’ян. Праці: «Довідник з української орфографії і пунктуації» (1964, у співавт.), «Українські грамоти XV ст.» (1965, підготовка до друку, упорядкування, коментарі), «Порівняльно-типологічна характеристика дієслівного стану в сучасних слов’янських мовах»
(1968), «Сучасна українська літературна мова: Морфологія» (1969, у співавт.), «Структура українського дієслова» (1971), «Філософські питання мовознавства» (1972, у співавт.), «Довідник з українського правопису» (1973, 1984, 1986, у співавт.), «Дієслово — рух, дія, образ» (1977), «Мова і час» (1977, у співавт.), «Життя слова» (1978, у співавт.), «Історія української мови» (кн. 1—4, 1978—83, у співавт.), «Науковотехнічний прогрес і мова» (1978, у співавт.), «Українська мова: Посібник для середньої школи» (вид. 1—6, 1978—92, у співавт.), «Мова і процеси суспільного розвитку» (1980, у співавт.), «Складні питання сучасного українського правопису» (1980, у співавт.), «Розквітай же, слово» (1983, у співавт.), «Семантикосинтаксична структура речення» (1983, у співавт.), «Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов» (1985), «Мова і культура» (1986, у співавт.), «Украинская грамматика» (1986, у співавт.), «Структура лексичної і граматичної семантики» (1988), «Українсько-болгарські культурні взаємини ХХ ст.» (1988, у співавт.), «Жанри і стилі в історії української літературної мови» (1989, у співавт.), «Граматика чеської мови» (1992, у співавт.), «Російсько-український словник наукової термінології» (кн. 1—3, 1994—98, у співавт.), «Зіставне дослідження української, чеської та російської мов» (1997, у співавт.), «Історія української літературної мови» (2001; 2-ге вид. — 2002), «Орфоепічний словник української мови» (т. 1—2, 2001— 03, у співавт.), «У слові — вічність (мова творів Т.Г. Шевченка)» (2002). Лауреат Держ. премії СРСР (1983). П. у м. Київ.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУСАНІВСЬКИЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
