РУМЧЕРОД, Центральний виконавчий комітет рад Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеської області (на той час — Херсонська, Бессарабська, Таврійська, частина Подільської та Волинської губерній) — орган влади, що виник на території пд.-зх. України внаслідок Лютневої революції 1917 в Росії та розпаду імперії. Р. обраний на 1-му фронтовому та обласному з’їзді рад 23 травня — 9 червня (10—27 травня) 1917 в Одесі. Більшістю зі складу в 127 осіб були меншовики та есери (див. Партія соціалістів-революціонерів). Вони підтримували діяльність Тимчасового уряду Росії, блокували спроби більшовиків використати Р. для радикалізації настроїв солдатів і мешканців цієї території. Але наприкінці 1917 ситуація змінилася. Жовтневий переворот у Петрограді 1917, вороже зустрінутий більшістю Р., спричинився до посилення впливу більшовиків. За вказівкою РНК Росії Верховний головнокомандуючий Рос. армією М.Криленко та Військово-революц. к-т при Ставці Верховного головнокомандуючого 16 (3) грудня 1917 об’явили про розпуск Р. Місц. більшовикам запропонували утворити новий Р., який мав прийняти рад. владу. 23 (10) грудня 1917 в Одесі на 2-му з’їзді Р. було підтримано створення РНК на чолі з В.Леніним, схвалено її політику, заявлено про непокору Українській Центральній Раді та її представникам. Новий склад Р. (180 осіб) налічував 70 більшовиків, 55 лівих есерів, 23 представники сел. орг-цій, 32 представники ін.
партій. Головою Р. став більшовик В.Юдовський. Переобраний ЦВК Р. об’явив себе вищою рад. владою на Румунському фронті. Він видавав газ. «Голос революции». 28 (15) грудня 1917 в Кишиневі (нині столиця Молдови) розпочав діяльність Фронтвідділ Р., який мав сприяти зміцненню рад. влади в Бессарабії та запобігати стихійній демобілізації армій фронту. Оскільки на той час румун. війська увійшли на територію Бессарабії, 4 лютого (22 січня) 1918 ЦВК Р. постановив вважати себе у стані війни з Румунією. З армійських підрозділів, які відступали від румунів, ЦВК та Фронтвідділ Р. розпочали формувати Особливу армію (командарм — П.Лазарєв). Окремі частини, що визнавали владу Р., провели збройні зіткнення з австро-нім. підрозділами та частинами УЦР. Разом із Верховною автономною колегією РНК РСФРР з російсько-румун. справ Р. брав участь у дипломатичних переговорах із румун. урядом. Вони завершилися 5—9 березня 1918 договором щодо виводу у 2-місячний термін румун. військ із території Бессарабії, проте Румунія не виконала умови договору. У березні 1918 за умов просування австро-нім. військ територією України Р. евакуювався до Миколаєва, незабаром — до Ростова-на-Дону (нині місто в РФ), у квітні — до Єйська (нині місто Краснодарського краю, РФ). У травні 1918 Р. припинив діяльність. Літ.: Дыков И.Г. Румчерод и борьба за установление Советской власти на Румынском фронте. В кн.: Исторические записки, т. 57. М., 1956; Революционное движение в 1917 г. и установление Советской власти в Молдавии. Кишинев, 1964; Дещинський Л.Є. Революційні події на Південно-Західному, Румунському фронтах і Чорноморському флоті в 1917 — лютому 1918 р. Львів, 1982; Великий Жовтень і громадянська війна на Україні: Енциклопедичний довідник. К., 1987; Гарчев П.І., Кожекін А.Г. Румчерод у боротьбі з контрреволюцією та інтервентами у Бессарабії (кінець грудня 1917 р. — березень 1918 р.). «УІЖ», 1988, № 11; Малахов В.П., Степаненко Б.А. Одесса, 1900—1920. Одесса, 2004. В.Ю. Васильєв.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУМЧЕРОД» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
