РУМУНІЯ (Rom>nia) — д-ва у Пд.-Сх. Європі, у басейні нижнього Дунаю. Населення 21,549 млн осіб (2007). Віруючі — переважно православні християни. Офіц. мова — румунська. Площа 238,391 тис. км2. Адміністративно-територіальний поділ на 40 жудеців (повітів). Столиця — м. Бухарест, виділене в окрему адм.-тер. одиницю. Територія Р. з давніх часів була місцем побутування багатьох етносів, зокрема фракійців. У 1 ст. до н. е. — 3 ст. гетодакські племена, які проживали на землях сучасної Р., вели боротьбу з Римом Стародавнім. На поч. 2 ст. римляни підкорили область розселення даків та перетворили її на провінцію Дакія. Римляни залишили землі Р. наприкінці 3 ст. У 3—7 ст. через територію Р. рухалися та осідали племена готів, гунів, гепідів, аварів, а з 6—7 ст. — слов’яни (анти, склавини). Слов’яни, які проживали поряд із місц. романізованим гето-фракійським населенням на лівому березі Дунаю, були асимільовані, внаслідок чого в 9—10 ст. виникла східнороманська етнічна спільнота волохів, котрі вважаються предками румунів і молдован. В 11—12 ст. сх. частину сучасної Р. спустошували половці та торки, а в 13 ст. — монголи. У 14 ст. виникли д-ви
Волощина та Молдова (див. Молдавське князівство), які певний час перебували під зверхністю відповідно — Угорщини та Польщі, а в 1-й пол. 16 ст. опинилися у васальній залежності від Османської імперії. У добу середньовіччя та ранньомодерні часи на території сучасної Р. існували 3 державні утворення: 1) Молдова (Волощина) між Карпатами та р. Дністер, сх. частина якої відома як Бессарабія; 2) Велика Волощина (Мунтенія, Мультянія, Мунтянська земля та ін.; іменувалася також Волощиною, а з 19 ст. відома здебільшого як Валахія) — між Карпатами та р. Дунай на півдні Р.; 3) Семигород (Семигородщина, Семиграддя, Трансильванія) — на півночі Р. На короткий час на поч. 17 ст. господарю Волощини Михаю I Хороброму пощастило об’єднати всі три держ. утворення. Із кінця 17 ст. Трансильванія опинилася під австрійс. зверхністю. 1774 Австрія захопила пн.-зх. Буковинську землю з мішаним українсько-молдов. населенням. 1812 Рос. імперія анексувала Бессарабію. 1828 рос. війська ввійшли на територію підосман. князівств — Молдови та Валахії (Волощини) і за Адріанопольським мирним договором 1829 отримали права протекторату над ними. Після по-
разки Росії в Кримській війні 1853—1856 за умовами Паризького мирного договору 1856 рос. протекторат замінили гарантії 7-ми д-в, які визнали автономні права Дунайських князівств (Молдови та Валахії) під зверхністю Осман. імперії. 1858 в Парижі (Франція) укладено міжнар. конвенцію про устрій Дунайських князівств, яка передбачала створення спільних органів держ. управління. 1859— 61 Молдова об’єдналася з Валахією, що поклало початок Р. як д-ви. 1866 була прийнята Конституція Р. (див. Конституції Румунії). 1877—78 Р. стала незалежною д-вою, а з 1881 — королівством. У червні 1913 Р. взяла участь у 2-й Балканській війні супроти Болгарії (див. Балканські війни 1912—1913) і за Бухарестським мирним договором 1913 одержала Пд. Добруджу. Із 1916 вступила у Першу світову війну на боці Антанти і скористалася перемогою останньої, щоб придбати договорами або військ. силою Трансильванію, Буковину, Бессарабію та Добруджу. Румун. війська взяли участь в інтервенції до Угорщини (1919). У жовтні 1920 країни Антанти підписали Паризький протокол, який визнавав Бессарабію за Р. 1923 була
прийнята нова Конституція Р. 1924 румун. війська придушили селянське Татарбунарське повстання в Пд. Бессарабії, яке
спричинили наслідки аграрної реформи 1921 та голод 1924. 1938 в Р. був встановлений режим королів. диктатури Кароля II, який
був закріплений у конституції країни (лютий 1938). За умовами 2-го Віденського арбітражу (серпень 1940; див. Віденські арбітра-
365 РУМУНІЯ
366 РУМУНІЯ
Румунія. Бухарест. Палац парламенту. Фото початку 21 ст.
жі 1938 і 1940) під тиском гітлерівської Німеччини Р. передала Угорщині Пн. Трансильванію, а за Крайовською угодою (вересень 1940) з Болгарією поступилася Пд. Добруджею в кордонах 1913 на користь цієї д-ви. У червні 1940 Бессарабія та Буковина Північна були приєднані до СРСР. 1940 румун. престол здобув син Кароля II — Михай, а прем’єрміністром став ген. Й.Антонеску. Відтоді Р. проводила пронім. зовнішньополіт. курс. У листопаді 1940 Р. приєдналася до Берлінського пакту. 1941—44 мільйонна румун. армія (26 д-зій) взяла участь у німецько-рад. війні 1941—45 на боці гітлерівської Німеччини. 1941 території між річками Дністер і
Пд. Буг (більша частина Одес. обл., пд. райони Він. обл., зх. райони Миколаїв. обл. та сх. райони Молдав. РСР) були включені до адм.-тер. утворення Трансністрія із центром у Тирасполі (пізніше — в Одесі) під румун. контролем. Влітку 1944 рад. війська підійшли впритул до кордонів Р. Під загрозою рад. вторгнення кабінет Й.Антонеску був повалений. У серпні 1944 румун. армія перейшла на бік антигітлерівської коаліції. 16 румун. д-зій (понад 500 тис. осіб) воювали супроти німецько-фашист. військ. У вересні 1944 в Москві Р. уклала угоду з країнами антигітлерівської коаліції, яка передбачала скасування 2-го Віденського арбітражу 1940, виплату репарацій СРСР, визнання радянськорумун. кордону станом на 1 січня 1941 (без Пн. Буковини та Бессарабії) та ін. Передача Бессарабії та Пн. Буковини СРСР була легітимізована Паризьким мирним договором, який уклала Р. в лютому 1947 з Організацією Об’єднаних Націй. Із 1945 під тиском СРСР в Р. проводився активний процес радянізації: конфіскаційна аграрна реформа, націоналізація пром-сті, розпуск політ. партій, які звинувачувалися в підготовці заколоту, та ін. У грудні 1947 у Р. була лік-
відована монархія та проголошена нар. республіка, яка входила до т. зв. країн нар. демократії (пізніше їх почали називати д-вами соціаліст. табору). 1965—89 офіц. назва Р. — Соціаліст. Республіка Румунія. 1967 був укладений договір між СРСР та Румунією про міждерж. кордон. Згідно з Віденською конвенцією 1978 про правонаступництво д-в правонаступницею СРСР стосовно цієї міжнар. угоди є сучасна Україна. 1989 в результаті нар. повстання, відомого як Різдвяна революція, у Р. ліквідований режим тоталітарної диктатури Н.Чаушеску. У грудні 1991 в Р. ухвалена нова конституція. 1990—96, 2000—04 президентом Р. (3 терміни) був І.Ілієску, який проголосив курс інтеграції країни до Європейського Союзу. 2004 Р. стала членом НАТО, а 2007 — членом ЄС, а також — Спільного ринку. Від 2004 президентом Р. є Т.Бесеску, якого переобрали в грудні 2009. До виникнення Р. укр. землі мали досить тісні зв’язки з Молдовою. З ін. держ. утвореннями на території сучасної Р. контакти мали спорадичний характер. Укр. козаки входили до війська господаря Михая I Хороброго наприкінці 16 ст. Чимало румунів було в укр. козац. війську за доби Хмельниччини. Укр. духовенство сприяло поширенню друкарства в Молдові та Волощині. У КиєвоМогилянській академії навчалися вихідці з Валахії (Волощини) В.Мазаряну, У.Нестурел, М.Штефанеску та ін. Після приєднання Буковини до Австрії та проголошення її окремим «коронним краєм» (1861) між румунами та українцями точилася гостра боротьба на ґрунті національно-територіальної автономії, зокрема щодо поділу цієї адм.-тер. одиниці на укр. та румун. частини. У 19 — на поч. 20 ст. мали місце українсько-румун. літ., культ. та наук. взаємини. Укр. проблематику опрацьовували румун. вчені та письменники Г.Асакі, І.Біяну, Й.Богдан, О. і Б. Гаджеу, Н.Гане, К.Стаматі та ін. Румунсько-укр. відносини досліджували укр. вчені Ю.Венелин, О.Калужняцький, В.Милькович, А.Петрушевич, І.Шараневич та ін. За часів національно-визвол. змагань 1917—21 здійснювалися спроби встановити українсько-румун. диплома-
тичні стосунки та врегулювати конфлікти, які спричинили румун. окупація Буковини (1918), Бессарабії (1918), придушення Хотинського повстання 1919, захоплення галицького Покуття (1919) та ін. У міжвоєнну добу (1920—39) в Р., здебільшого в Бухаресті, перебувала частина укр. політ. еміграції. У 1921—23 в румун. таборах (Орадя-Маре, Фегераш, Джорджу та ін.) перебували інтерновані вояки Армії Української Народної Республіки. У вересні 1923 в Бухаресті відбулася перша Конференція укр. еміграції в Р., яка створила Громад. допомоговий к-т. Із поч. 1920-х рр. у Р. функціонували: Союз українокемігранток, Т-во бувших укр. вояків у Румунії, Союз укр. хліборобів, Філія укр. Т-ва прихильників Ліги Націй, ощадно-позичкове т-во «Згода», студентське т-во «Буковина» та ін. До румун. міст переселилася частина укр. інтелігентів і службовців з Буковини та Бессарабії. Остання хвиля укр. переселенців до Р. була 1940. У післявоєнний час протягом 2-ї пол. 1940-х — 1-ї пол. 1950-х рр. було досягнуто помітного поступу в розвитку укр. шкільництва та к-ри. Натомість упродовж 2-ї пол. 1950-х — 1980-х рр. румун. тоталітарний режим проводив асиміляторську політику стосовно нац. меншин, у т. ч. й стосовно українців (див. Румунізація). Наприкінці 1980-х — протягом 1990-х рр. у Р. активізувалося укр. національнокульт. та освітнє життя. 1989 створено громад. орг-цію Союз українців Румунії. Видається кілька укр. часописів, зокрема газ. «Вільне слово». У сучасній Р. українці мешкають, гол. чин., у Мараморощині (Марамуреський пов.) і Пд. Буковині (Сучавський пов.), а також у Банаті та Добруджі. 2009 міжнар. суд у Гаазі (Нідерланди) ухвалив компромісне рішення щодо розмежування континентального шельфу й виключних екон. зон України і Р. в пн.-зх. частині Чорного моря. Літ.: Палаузов С.Н. Румынские господарства Валахия и Молдавия в историко-политическом отношении. СПб., 1859; Голубинский Е.Е. Краткий очерк истории православных церквей болгарской, сербской и румынской или молдо-влахийской. М., 1871; Петрушевич А.С. Лингвистико-истори-
ческое исследование о начатках города Львова и окрестностей его с воззрением на предшествующие времена переселения славянских и румынских племён из придунайских стран в прикарпатскую землю, т. 1—3. Львов, 1893—97; Яцимирский А.И. Славянские и русские рукописи румынских библиотек. СПб., 1905; БорецкийБергфельд Н.П. История Румынии. СПб., 1909; Садовський П. Румунія та українці (справа меншин в парламенті). «Краківські вісті», 1940, № 39, 17 травня; Українці в Румунії. Там само, 1941, № 174, 9 серпня; М.К. Релігійні потреби українців в Румунії. «Життя» (Бухарест), 1941, 26 січня; Наріжний С. Українська еміграція: Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами: В 2-х т. Прага, 1942 [Т. 1]; К., 1999 [Т. 2]; Соколевич О. Українське питання у світлі румунської науки. «Визвольний шлях», 1956, № 9—12; Семенова Л.Е. Из истории румынско-русских связей в конце XVII — начале XVIII вв. «Вестник Московского университета: Серия: История», 1958, № 3; Шевченко Ф.П. Документи з історії Північної Буковини XIV—XV ст. в сучасному румунському археографічному виданні. «УІЖ», 1958, № 2; Коляда Г.И. Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959; Виноградов В.Н. Россия и объединение румынских княжеств. М., 1961; Пархомчук С.М. Народження нової Румунії (1941—1945). К., 1961; Ласло М. До питання про українсько-румунські зв’язки у другій половині ХIХ cт. «УІЖ», 1962, № 5; Коляда Г.І. З історії румунсько-українських друкарських зв’язків у XVII ст. «УІЖ», 1964, № 1; Адэнилоаие Н. Образование румынского национального государства. Бухарест, 1965; Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в.: Документы и материалы, т. 1—3. М., 1965—70; Шевченко Ф.П. К вопросу об участии румын в Освободительной войне украинского народа 1648— 1654 гг. В кн.: Omagiu lui P. Constantinescu-JaХi cu prilejul Tmpliniriia 70 de ani. BucureХti, 1965; Гросул В.Я. Реформа в Дунайских княжествах и Россия (20—30-е годы ХIХ в.). М., 1966; Лісевич І.Т. Україна в сучасній румунській історіографії. «УІЖ», 1967, № 10; Горбач А. Тиміш Хмельницький в румунській історіографії та літературі. В кн.: Наукові записки Українського техніко-господарського інституту, т. 19. Мюнхен, 1969; Марунчак М. Українці в Румунії, Чехо-Словаччині, Польщі, Югославії. Вінніпег, 1969; Русско-румынские и советскорумынские отношения. Кишинев, 1969; Лазарев А.М. Молдавская советская государственность и бессарабский вопрос. Кишинев, 1974; V`lkl E. Das rum@nische Fhrstentum Moldau und die Ostslaven in 15 bis 17 Jahrhundert. Wiesbaden, 1975; Жуковський А. Укра-
їнські землі під румунською окупацією в часи Другої світової війни: Північна Буковина, частина Бессарабії і Трансністрія, 1941—1944. «Український історик», 1987, № 1/4; Кройтор К.Г. Попередник Олекси Довбуша Григорій Пинтя в працях румунських істориків. В кн.: Обласна науково-практична конференція, присвячена 250-річчю від початку антифеодального руху селян-опришків під проводом Олекси Довбуша. ІваноФранківськ, 1988; Семчинський С.В. Молдавські та валаські літописи як джерело з історії України 15—18 ст. В кн.: Українська археографія: Сучасний стан та перспективи розвитку: Тези доповідей республіканської наради (грудень 1988 р.). К., 1988; Шевченко Ф.П. Румуни в українському козацькому війську в XVII—XVIII ст. В кн.: Міжнародні зв’язки України: Наукові пошуки і знахідки: Міжвідомчий збірник наукових праць, вип. 3. К., 1993; Боєчко В. та ін. Кордони України: Історична ретроспектива та сучасний стан. К., 1994; Слободян В. Церкви українців Румунії: Південна Буковина, Задунав’я, Банат, Марморощина. Львів, 1994; Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена: Інтернована Армія УНР у таборах Польщі і Румунії (1921—1924). К., 1997; Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561—1591). Чернігів, 1999; Румунсько-українські відносини: Історія і сучасність (26— 29 листопада 1998 р., Сату Маре). Satu Mare, 1999; Трощинський В.П., Шевченко А.А. Українці в світі. К., 1999; Сергійчук В. Етнічні межі і державний кордон України. К., 2000; Україна— Румунія—Молдова: Історичні, політичні та культурні аспекти взаємин: Міжнародна наукова конференція (16—17 травня 2001 р.). Чернівці, 2002; История Румынии. М., 2005. О.В. Ясь.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РУМУНІЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
