РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1676—1681 — війна між Моск. царством і Лівобережною Україною, з одного боку, та Османською імперією, Кримським ханатом і Правобережною Україною — з другого. Розпочалась у вересні 1676 в результаті приходу до Чигирина військ моск. боярина кн. Г.Ромодановського та лівобереж. гетьмана І.Самойловича, а також за наслідками укладення між Польщею і Туреччиною Журавненського мирного договору 1676. Хоча окремі рос. історики датують початок цієї війни 1671—72, аргументуючи її початком великих сутичок між Всевеликим Військом Донським та Крим. ханатом у пониззі Дону. 19 вересня 1676 правобереж. гетьман П.Дорошенко (який перед тим визнавав осман. протекцію) під натиском рос. та лівобережно-укр. сил склав свої повноваження на користь моск. царя Федора Олексійовича. Саме після цього Османи розпочали готувати великий похід на Правобережжя з метою його відвоювання. Одержавши звістку про можливий прихід турец. війська, І.Самойлович розпочав активну підготовку до відбиття нападу, в результаті чого були укріплені найбільші правобережні міста, зокрема Київ і Чигирин. Оборони Чигирина 1677 та 1678 московсько-укр. полками від більш ніж 100-тис. осман. армії стали найбільшими операціями в ході російсько-турец. війни. На боці Осман. імперії у війні брали участь козацькі підрозділи на чолі з гетьманом Ю.Хмельницьким, який був проголошений князем Русі-України. Питання щодо продовження війни розглядалося на засіданнях моск. боярської думи 12 квітня 1678 та 14 лютого і 28 березня 1679. Розуміючи, що Ю.Хмельницький із часом зможе
взяти під свій контроль увесь регіон, восени 1678 І.Самойлович наказав знищити містечка та фортеці на правобереж. Подніпров’ї, а їхнє населення розселити на Лівобережжі й Слобожанщині в результаті т. зв. Великого згону. У грудні 1678 з мирними пропозиціями до Стамбула відправився рос. посол В.Даудов, однак у цей час султан Мегмед IV відстоював належність йому України з територією «по річку Сейм» та планував здійснити похід на Київ. Саме тому в січні 1679 в Москві ухвалили рішення про організацію нових піх. полків на основі рекрутського набору — по 1 особі від 25-ти дворів. У лютому 1679 відбувся другий етап «Великого згону» правобереж. населення на Лівобережжя. Щоб не допустити укладення російсько-польс. Вічного миру, а також з огляду на те, що осн. турец. сили відійшли з Правобережжя, І.Самойлович настійливо радив цареві Федору Олексійовичу укласти мирний договір з Осман. імперією та Крим. ханатом. У результаті цього війна завершилася укладенням Бахчисарайського миру 1681 між Москвою та Османами. Літ.: Попов А. Турецкая война в царствование Федора Алексеевича. В кн.: Русский вестник, т. 8. М., 1857; Смирнов Н. Россия и Турция в XVI— XVII вв., т. 2. М., 1946; Водарский Я. Международное положение Русского государства и русско-турецкая война 1676—1681 гг. В кн.: Очерки истории СССР: XVII век. М., 1955; Санін Г. Боротьба України і Росії проти турецької агресії у 1672 р. «УІЖ», 1971, № 12; Степанков В. Боротьба України і Польщі проти експансії Османської імперії у 1672—1676 рр. В кн.: Україна і Польща в період феодалізму: Збірник наукових праць. К., 1991; Фаизов С. Участие России и Крымского ханства в польско-турецкой войне 1672—1676 гг. В кн.: Славянский сборник, вып. 5. Саратов, 1993; Османская империя и страны Центральной, Восточной и Юго-Восточной Европы в XVII в., ч. 2. М., 2001; Заруба В. Українське козацьке військо в російсько-турецьких війнах останньої чверті XVII ст. Дніпропетровськ, 2003; Нариси з історії Росії. К., 2007; Чухліб Т. Козаки та яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500—1700 рр. К., 2010. Т.В. Чухліб.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1676—1681» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
