РОДЗЯНКИ — козацько-старшинський, згодом — дворянський рід, що походить від Василя Івановича Родзянки (1652—1734), хорольського сотника (1701—04) та миргородського полкового обозного (1723—34), який підписав Коломацькі чолобитні. Син засновника роду — Степан Васильович (1687—1736) — також посідав уряд хорольського сотництва (1723—35), а потім був миргородським полковим обозним (1735—36). Сотником хорольським (1735—68) та миргородським полковим обозним (1772—79) був і онук Василя — Єремій Степанович (р. н. невід. — п. бл. 1786). 1779 він пожалуваний чином малорос. полковника. Ін. онуки також посідали чільні уряди: Іван Степанович старший (р. н. невід. — п. до 1786) — гадяцького полкового судді (1738 — бл. 1760), а Семен Степанович (бл. 1721 — до 1800) — миргородського (1740-ві — 1752) та гадяцького (1755—59) полкового осавула. Ще два — Василь Степанович (бл. 1727 — до 1800) та Іван Степанович молодший
(р. н. невід. — п. до 1784) — були військовими канцеляристами. На правнуках Василя Івановича рід розділився на полтавську та катеринославську гілки. До полтавської, більш чисельної, гілки, належали — Семен Омелянович (1782 — бл. 1808), поет і перекладач, член Дружнього літ. т-ва (1801—04), приятель В.Жуковського, братів О.Тургенєва й А.Тургенєва та ін., та Аркадій Гаврилович (1793— 1846), поет, член т-ва «Зелена лампа» та дійсний член Вільного т-ва любителів рос. словесності (1825), близький приятель О.Пушкіна, Г.Державіна, С.Аксакова, Т.Шевченка та багатьох декабристів. Обидва були широко відомі своїм укр. патріотизмом та різким ставленням до політики Рос. імперії щодо України. На літ. поприщі були відомі Віра Гаврилівна (бл. 1796 — р. с. невід.), поетеса, яка друкувалася в «Дамському журналі», та дружина її брата, капітана Михайла Гавриловича, — Марія Сергіївна, уроджена Ахлебініна (бл. 1808 — 1891). Микола Васильович (1817 —71) уславився держ. кар’єрою. Він був дійсним статським радником (1864), олонецьким (1857 —59) та псковським (1859—67) віце-губернатором і томським губернатором (1869—71). Його дружина Аделаїда Олексіївна, уроджена Зубова (1830—93), — письменниця, яка писала під псевдонімом А.Тальцева, та начальниця Київ. ін-ту шляхетних дівчат. Із
В.І. Родзянко (1652—1734). Портрет роботи невідомого художника. 1730.
Родень. Реконструкція Г. Мезенцевої.
цієї ж гілки походили: Валеріан Павлович (1846—1904), дійсний статський радник (1899), прокурор Симбірського окружного суду (із 1877); Олексій Валеріанович (1876—1944), статський радник (бл. 1910), віце-губернатор Каліської (1914—15, 1916—17) та Ломжинської (1915—16) губерній, на еміграції, громадський діяч; Валентин Миколайович (бл. 1868 — після 1914), ентомолог, власник найкращої колекції бабок Київщини й Харківщини та автор наукових праць з одонатології; Сергій Андрійович (1884— 1934) — холмський комісар (див. Губернські комісари) за часів Української Центральної Ради та Української Держави. Із катериносл. гілки походять: Михайло Петрович (1788— 1828), генерал-майор (бл. 1823), учасник антинаполеонівських кампаній, нач. Пд. округу Корпусу жандармів (1827—28), його дружина — Катерина Володимирівна, уроджена Квашніна-Самаріна (1794—1877), фрейліна імператорського двору (1816), кавалерська дама ордену св. Катерини (1859) та начальниця Училища ордену св. Катерини в Санкт-Петербурзі (1939—77), їхній син — Володимир Михайлович (1820—93), генерал-лейтенант (1879), пом. начальника штабу Корпусу жандармів (1868—71) та офіцер з особливих доручень при шефові жандармів (1862—68, 1871—80), член Попечительської ради закладів громад. догляду в
С.-Петербурзі (із 1880) та керуючий Петропавловською лікарнею (1880—84), їхні онуки — Микола Володимирович (1852—1918), генерал-лейтенант (1904), нач. штабу Фінляндського військового округу (1901), військ. губернатор і командуючий військами Уральської області, наказний отаман Уральського козац. війська (1905—08); Павло Володимирович (1854—1932), генерал-майор (1917), учасник російсько-японської війни 1904—1905 та Першої світової війни, під час російсько-япон. війни 1904—05 очолював заснований власним коштом летучий лазарет, шталмейстер імператорського двору (1904), почесний голова Сергієвського правосл. братства (з 1912), учасник Білого руху, член Збройних сил Півдня Росії; та Михайло Володимирович (1859—1924), політ. і громад. діяч, новомосковський повітовий предводитель дворянства (1886—96), голова катериносл. губернської земської управи (1900—06), член Держ. ради Рос. імперії (1906—07), депутат від Катеринославської губернії 3-ї та 4-ї Державної думи Російської імперії, голова з 1911 3-ї та 4-ї Держ. думи, голова Тимчасового к-ту Держ. думи, лідер партії октябристів, учасник Білого руху, мемуарист; син Миколи Володимировича — Сергій Миколайович (1878—1949), громад. і політ. діяч, депутат 4-ї Державної думи Рос. імперії. Старший син Павла Володимировича — Володимир Павлович (1878—1965), на еміграції — громад. діяч та мемуарист, середній — Олександр Павлович (1879— 1970), кавалергард, генерал-лейтенант (1919), учасник I світ. війни, командував 17-ю кавалерійс. д-зією (1917—18), учасник Білого руху, пом. генерала від інфантерії М.Юденича, командував Пн. корпусом (1919), а потім — Пн.Зх. армією (1919—20), емігрував до США, відомий спортсмен, учасник міжнародних змагань із кінного спорту, а молодший — Павло Павлович (1880—1965), кавалергард, полковник (1916), учасник Білого руху, був представником Великої Британії при адміралові О.Колчаку, емігрував у Велику Британію, де заснував
М.В. Родзянко (1859—1924).
школу кінного спорту, відомий спортсмен, учасник та переможець міжнар. змагань, автор книги з техніки кінної їзди. Із родини Михайла Володимировича відомі: його дружина — Анна Миколаївна, уроджена княжна Голіцина (1859—1929), голова попечительської ради Єлизаветинського т-ва сестер милосердя Червоного Хреста (1916), старший із синів — Михайло Михайлович (1884—1956), автор книги «Правда о зарубежной церкви» (Париж, 1954), а також статей, присвячених церк. співу, онук — Володимир Михайлович (1915—99), еміграційний реліг. діяч, журналіст та письменник, під іменем Василь став єпископом Вашингтонським (1980) та Сан-Франциським і Західноамериканським (1980—84), його дружина — Марія Василівна, уроджена Колюбаєва (р. н. невід. — п. 1978), реліг. діячка, вела реліг. програму на студії Бі-Бі-Сі, ін. онук — Олег Михайлович (н. 1923) — інженербудівельник, професор Бронкського комунального коледжу Нью-Йоркського ун-ту (1959— 61), член багатьох реліг. і культурологічних рос. т-в США, його дружина — Тетяна Олексіївна, уроджена Лопухіна (н. 1928), — д-р рос. літератури Нью-Йоркського ун-ту (1972), викладач рос. мови та літератури в Рос. школі Норвичського ун-ту (1973—95), директор Ін-ту ім. О.Толстої (з 1998), член культурологічних
та релігійних рос. т-в США. Другий син Михайла Володимировича — Микола Михайлович (1888—1941) — за часів I світ. війни очолював передовий загін Червоного Хреста, брав участь у Білому русі, в еміграції — громад. діяч, зокрема, Ген. секретар Рос. еміграційного к-ту (1935— 36), його дружина — Лідія Ерастівна, уроджена де Опік (1898— 1975), — художниця, громад. і реліг. діячка рос. еміграції, директор старчого будинку в Ле-Перре-сюр-Марн (під Парижем, 1958—66); дружина третього із синів Михайла Володимировича — Георгія Михайловича (1890—1918), розстріляного більшовиками в Києві, — Тетяна Миколаївна, уроджена княжна Яшвіль (1892—1933), — художниця та громад. діячка, свій маєток Сунки (нині село Смілянського р-ну Черкас. обл.) перетворила на центр кустарних промислів, під час громадян. війни 1918—22 працювала в орг-ціях Червоного Хреста, емігрувала до Чехословаччини, де була членом-засновником Археол. ін-ту ім. Н.Кондакова та керівником емалевої майстерні ім. кн. М.Тенишевої при ньому. Рід Р. внесений до 6-ї частини Родовідних книг Полтав. та Катериносл. губерній, а герб — до 6-ї частини «Общего гербовника дворянских родов Всероссийской империи». Літ.: Голубцов В.В., Руммель В.В. Родословный сборник русских дворянских фамилий, т. 2. СПб., 1877; Модзалевский В.Л. Малороссийский родословник, т. 4. К., 1914; Федорченко В. Дворянские роды, прославившие Отечество: Энциклопедия дворянских родов. Красноярск—М., 2004. В.В. Томазов.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РОДЗЯНКИ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
