РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ — відновлення прав власності на культ. цінності у випадку їх незаконного присвоєння. Передбачає повернення власникам (фізичним та юрид. особам) предметів істор. та культ. значення, втрачених ними в результаті прямих чи опосередкованих наслідків воєнної окупації іноз. д-вою, викрадення та нелегального вивезення за межі території країни походження (де предмет к-ри було створено, знайдено або де він перебував на законних підставах). Перший міжнар. досвід реституції культ. цінностей був пов’язаний із наслідками наполеонівських війн — на поч. 19 ст. із Франції до Італії було повернуто ряд шедеврів світ. значення, що були вивезені франц. армією. Заборона знищення, розграбування та конфіскації культ. цінностей під час воєнних дій та окупації території ін. країни була зафіксована в Першій (1899) та Другій (1907) Гаазьких конвенціях і відповідних положеннях до них, що визначали зобов’язання країн-учас-
ниць під час ведення війн на суходолі. Згодом положення про реституцію втрачених та викрадених культ. цінностей знайшли відображення в системі мирних договорів, укладених після Першої світової війни (зокрема Версальський мирний договір 1919 з Німеччиною, Сен-Жерменський мирний договір 1919 з Австрією, Тріанонський мирний договір 1920 з Угорщиною та ін.). 1935 за ініціативою США був ухвалений Вашингтонський пакт (Пакт Реріха) щодо захисту культ. цінностей в умовах війни, розроблений відомим рос. науковцем і діячем к-ри М.Реріхом. Пакт набув значення як регіональний міжнародно-правовий акт для країн Північної та Південної Америки. Під час Другої світової війни у зв’язку з масовим розграбуванням культ. цінностей окупованих д-в нацистською Німеччиною та її союзниками країни антигітлерівської коаліції ухвалили спец. декларацію від 5 січня 1943, якою було визнано незаконними та нечинними будь-які дії на окупованих територіях, що призвели до вилучення і втрат культ. цінностей, та задекларували готовність до співробітництва в подоланні їх наслідків. Принципи декларації знайшли втілення в документах міжнар. конференцій у Бреттон-Вудсі (США; 1944), Ялті (1945), Сан-Франциско (США; 1945), Потсдамі (Німеччина; 1945), Парижі (Франція; 1945), а також у мирних договорах, підписаних 10 лютого 1947 учасниками антигітлерівської коаліції з Німеччиною та її союзниками в Парижі. 1945 Союзна Контрольна рада по Німеччині ухвалила т. зв. Чотирьохсторонню процедуру реституції, на підставі якої протягом 1945—48 до країн, які зазнали окупації, було повернуто знайдені на території Німеччини та Австрії істор. й мистецькі цінності, архівні та книжкові фонди. Серед них були такі видатні пам’ятки к-ри, як Гентський олтар (Бельгія), картини Леонардо да Вінчі «Мона Ліза» (Франція) та «Дама з горностаєм» (Польща), Дж.Белліні «Мадонна» (Італія) та ін. Однак погіршення стосунків між СРСР та країнами Заходу не дало змоги завершити реституційний процес в перші повоєнні десятиліття на
основі спільно узгоджених принципів. В подальшому акти реституції втрачених у роки війни культ. цінностей мали епізодичний характер і здійснювалися на основі двосторонніх міждерж. переговорів. Публікація наприкінці 1980-х — на поч. 1990-х рр. матеріалів про перебування на території колиш. СРСР у т. зв. закритих фондах великої кількості культ. цінностей із різних європ. країн, які були таємно вивезені до СРСР рад. військовими з території Німеччини за наказами вищого кер-ва країни, спричинила повернення уваги світ. співтовариства до цього питання. Проблема реституції втрачених у роки війни культ. цінностей знову стала важливим напрямом міжнар. культ. співробітництва. Значний вплив на її вирішення мали рішення Вашингтонської (1998) та Вільнюської (2000) конференцій щодо розшуку і повернення культ. цінностей, конфіскованих нацистським режимом у жертв Голокосту. Задекларовані в них принципи імплементовані в законодавство США та багатьох країн Європейського Союзу. Злочини проти культ. цінностей під час II світ. війни спонукали міжнар. співтовариство до розробки й ухвалення Конвенції ЮНЕСКО про захист культ. цінностей у випадку збройного конфлікту (Гаага (Нідерланди), 1954), положення якої передбачають їх повернення в разі захоплення та конфіскації воюючими сторонами. Ухвалення Конвенції ЮНЕСКО про заходи, спрямовані на заборону і запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культ. цінності (Гаага, 1970), а також Конвенції Міжнар. ін-ту з уніфікації приватного права про викрадені або нелегально вивезені культ. цінності (Рим, 1995) значно розширило коло об’єктів, що можуть бути предметом реституції. Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй, починаючи з 1972, регулярно ухвалює резолюції, в яких містяться рекомендації про необхідність міждерж. співробітництва в галузі повернення та реституції культ. цінностей, у т. ч. і стосовно країн-жертв колоніальної експлуатації. При ЮНЕСКО створений і діє Міжурядовий к-т зі сприяння
поверненню культ. цінностей країнам їх походження або реституції в разі незаконного привласнення. Протягом 20 ст. Україна є активним учасником міжнар. співробітництва в даній сфері. У квітні 1917 Комітет Української Центральної Ради ухвалив рішення про повернення зі сховищ Москви і Петрограда (нині м. Санкт-Петербург) клейнодів козацьких та ін. істор. реліквій укр. народу, вивезених з теренів України в часи Рос. імперії. У цих містах почали діяти спец. комісії з виявлення та складання реєстрів укр. пам’яток. Уряд рад. Росії визнав претензії справедливими і затвердив 16 та 24 листопада 1917 постанови про передачу козац. клейнодів представникам України. Однак тоді така передача не відбулася. Із проголошенням Української Народної Республіки та початком українсько-рос. мирних переговорів при мін-ві освіти УНР була створена спец. комісія у справі повернення з Росії культ. цінностей України. Ця праця згодом була продовжена урядом гетьмана П.Скоропадського. Склад комісії було розширено, і в червні 1918 її реформували в Культ. комісію при Укр. мирній делегації, яка опрацювала принципи реституційних вимог, списки культ. цінностей та затвердила проект відповідної угоди між Українською Державою та РСФРР. У зв’язку із припиненням мирних переговорів це питання знову не було вирішене. Протягом 1920-х рр. до нього повернувся уряд УСРР, який не раз звертався до всесоюзних та рос. інстанцій щодо повернення укр. культ. цінностей із Росії. Йому вдалося повернути ряд цінних музейних та архів. збірок. 1930 в Москві та Ленінграді (нині м. С.-Петербург) відбулися два засідання спец. Паритетної комісії, яка розглядала вимоги України. Відповідно до підписаних протоколів в Україну протягом 1930—32 було передано визначні істор. реліквії, пам’ятки мист-ва, археол. колекції з Оружейної палати, Третьяковської галереї, Історичного музею в Москві та Ермітажу (Ленінград). У тому числі лише з Ермітажу до України надійшло
понад 11 тис. предметів старовини, серед них 12 козац. прапорів 17—18 ст. Україна була також учасником вирішення проблем повернення та реституції культ. цінностей з Польщею відповідно до умов Ризького мирного договору між РСФРР і УСРР та Польщею 1921, а також Литвою, Латвією та Естонією на підставі двосторонніх договорів (1921). Особливо активно працювала польськоукр. комісія, за наслідками роботи якої до Польщі було повернуто та передано понад 4200 метричних книг та справ різних реліг. конфесій, матеріали земельних комісій, окремих відділень Державного та Селянського банків, справи з фондів Варшавського попечительства навч. округу та Холмської навч. дирекції, 5874 церк. дзвони, конфісковані рос. владою під час I світ. війни з території Польщі та укр. земель, що відійшли до неї за умовами Ризького договору, та ін. культ. цінності. Спроби укр. сторони сформувати зустрічні претензії та домогтися їх розгляду тоді успіху не мали. Під час II світ. війни культ. спадщина України зазнала значних втрат. За неповними даними, на території УРСР окупаційними військами було знищено або вивезено понад 500 тис. музейних експонатів, 51 млн книг, 46 млн архів. справ. У ході повоєнного реституційного процесу 1945—48 частину з них було знайдено і повернуто. Зокрема, за даними зх. дослідників, лише з амер. зони окупації до СРСР передано 543 120 об’єктів, з яких понад 350 тис. належали Україні. У тому числі були повернуті десятки тисяч предметів к-ри до музеїв Києва, Дніпропетровська, Харкова, Львова, Миколаєва, Вінниці, Полтави, Херсона, Чернігова та Умані, важливі архівні та бібліотечні фонди. Однак значна частина визначних пам’яток досі вважається втраченою внаслідок війни. Окрім того, частина повернутих до СРСР укр. культ. цінностей опинилася в музеях, б-ках та архівах на території РРФСР та ін. республік СРСР. У перші роки після проголошення незалежності України питання повернення та реституції втрачених культ. цінностей було
піднесене на рівень офіц. держ. політики, знайшло своє відображення в Конституції України (ст. 56), Законі України «Про ввезення, вивезення та повернення культурних цінностей» (21 вересня 1999). Україна виступила ініціатором підписання главами 11-ти держав-членів Співдружності Незалежних Держав Угоди про повернення культ. цінностей країнам їх походження (Мінськ, 14 лютого 1992), яка мала започаткувати створення механізмів для вирішення спірних питань у цій сфері. 1992 з метою реалізацій держ. політики в цій сфері було створено Нац. комісію з питань розшуку і повернення в Україну культ. цінностей при КМ України. Під егідою комісії розпочато створення Банку даних про втрачені в різні істор. періоди та за різних обставин укр. культ. цінності (станом на серед. 1990-х рр. було зібрано дані на бл. 60 тис. одиниць), започатковано діяльність двосторонніх міждерж. комісій з питань повернення втрачених у роки II світ. війни культ. цінностей із Німеччиною, Польщею, Угорщиною, з метою вирішення долі конкретних предметів к-ри діяла українсько-рос. Комісія експертів з питань мозаїк та фресок Михайлівського Золотоверхого собору в Києві, які перебувають на території Рос. Федерації, проводилися українсько-голл. переговори з питань розшуку вивезеної в роки війни з території Нідерландів «Колекції Кенігса». Нац. комісія виступила ініціатором проведення в Україні міжнар. симпозіуму під егідою ЮНЕСКО (Чернігів, 1994) та міжнар. конференції (Київ, 1996) з питань повернення та реституції втрачених внаслідок II світ. війни культ. цінностей. 1999 Нац. комісію було ліквідовано, її повноваження передали створеній 2000 Держ. службі контролю за переміщенням культ. цінностей через держ. кордон України (ліквідована в грудні 2010 згідно з Указом Президента України про проведення адм. реформи). Протягом 1993—2010 в Україну було повернуто з Росії втрачені в роки II світ. війни 11 фресок 12 ст. зі стін колиш. СвятоМихайлівського Золотоверхого
179 РЕСТИТУЦІЯ
180 РЕСУРА
собору в Києві, з Німеччини — 82 предмети з колекції Херсон. археол. музею, 700 книг з істор. б-к Києва, понад 3890 фотовідбитків з негативів із фондів Центр. держ. архіву кінофотофонодокументів, жалувана грамота поч. 18 ст. від імені рос. царя Петра I на пергаменті з Центр. держ. істор. архіву України, картина голл. художника 17 ст. з Уманського районного краєзнавчого музею, бронз. скіф. дзеркало з фондів Чернігівського історичного музею, із Польщі — 6 папок матеріалів з архіву т-ва «Просвіта» у Львові, із США — рукописи, фотографії та першовидання творів Т.Шевченка з довоєнних зібрань Будинку-музею Т.Шевченка в Києві та ін. Внаслідок міжнар. співпраці до України також повернулася низка викрадених і незаконно вивезених з її території археол. предметів, збірок стародавніх монет, творів мист-ва. У той же час Україна протягом 1990-х рр. передала до Німеччини культ. цінності, пов’язані з іменем Й.-В.Гете, понад 8 тис. предметів з комплексу археол. стоянки Каблов, 3 альбоми з гравюрами 18 ст. з фондів Дрезденської картинної галереї, у 2001 — т. зв. Архів Баха — колекцію з понад 5 тис. нотних рукописів і першовидань нот визначних європ. композиторів 16— 19 ст. із довоєнних збірок Берлінської співочої академії. 2004 до Нідерландів Україна повернула 139 малюнків і 3 гравюри 15— 18 ст. з відомої «Колекції Кенігса», яка в роки війни потрапила до Німеччини і звідти була вивезена в СРСР. 2010 до Держ. Ермітажу (РФ) було повернуто викрадену з його фондів старовинну вазу. Важливим напрямом у справі повернення та реституції в Україну культ. цінностей є співпраця з українською діаспорою у світі, внаслідок якої до укр. наук. і культ. закладів в якості дару були передані архіви Державного центру УНР на еміграції, архіви, наук. та творча спадщина відомих політ., громад. і наук. діячів, діячів мист-ва О.Довженка, Е.Авдієвської, Г.Мазуренко, Л.Морозової, І.Багряного, В.Авраменка, У.Самчука, В.Барки, О.Олеся, С.Сірополка, С.Лифаря та ін. Лише протягом 2000—09 в Україну
було повернуто понад 500 тис. одиниць культ. цінностей, які були передані до 145-ти музеїв, 19-ти історико-культ. заповідників, 30-ти б-к, 9-ти архів. установ. 2010—11 із США, Канади, Німеччини, Італії та Росії в Україну було передано й повернуто бл. 6550 одиниць зберігання, у т. ч. до музеїв, архівів, наук. установ, навч. закладів надійшли в дар архів. матеріали М.Грушевського, Н.Світличної, Ю.Чапленка, картини В.Винниченка, Л.-Р.Кузьми, скульптурні роботи М.Черешньовського, П.Капшученка, М.Пилипенко, офорти М.Дерегуса, Л.Молодожанина (Лео Мола), видрукувані за межами України твори Лесі Українки, книги з меморіальної б-ки О.Дейча та ін.; у контексті Р.к.ц. було повернуто в Україну 211 творів народно-декоративного мист-ва (переважно з колекції писанок), вивезених в роки II світ. війни з окупованого Києва, ікони «Покрова Богородиці» (16 ст.) та «Розп’яття з предстоятелями» (1-ша пол. 15 ст.), що були викрадені зі Львів. музею укр. мист-ва в 1980-х рр., два надгробки 6—7 ст. із фондів Нац. заповідника «Херсонес Таврійський», які ще 1964 були надані в тимчасове користування для виставки в Ленінграді. Питання реституції втрачених культ. цінностей викликають підвищену увагу громадськості, а кожен акт передачі чи повернення культ. цінностей має суспільно-резонансний характер, супроводжується дискусіями на політ. та фаховому рівнях. Літ.: Богуславский М.М. Международная охрана культурных ценностей. М., 1979; Кеннеді Грімстед П., Боряк Г. Доля українських культурних цінностей під час Другої світової війни: Винищення архівів, бібліотек, музеїв. К.—Львів, 1991; Кот С.І. Українські культурні цінності в Росії: Проблеми повернення в контексті історії та права — Серія: Повернення культурного надбання України: Проблеми. Завдання. Перспективи, вип. 8. К., 1996; Повернуто в Україну. К., 1997; Україна в міжнародно-правових відносинах, кн. 2. К., 1997; Kennedy Grimsted P. Trophies of War and Empire: The Archival Heritage of Ukraine, World War II, and the International Politics of Restitution. Cаmbridge, 2001; Акуленко В.І. Реституція культурних цінностей між Україною і Польщею (за Мирним договором 1921 р.). В кн.:
Праці Центру пам’яткознавства НАН України та УТОПІК, вип. 9. К., 2006; Кот С. Україна між Заходом і Сходом: Проблеми повернення й реституції культурних цінностей. «Пам’ятки України», 2006, № 4; Врятовані, збережені, повернені: До 10-річчя Державної служби контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон України. К., 2010. С.І. Кот.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РЕСТИТУЦІЯ КУЛЬТУРНИХ ЦІННОСТЕЙ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
