РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УРСР (до 1937 — Рада народних комісарів УСРР) — орган влади, який замінив Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. 1919—36 виконувала виконавчі, розпорядчі та законодавчі функції. Конституція Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919 давала РНК УСРР право приймати на свій розгляд усі питання і справи, що вимагали законодавчого розв’язання, лише із заг. або спец. повноваження Всеукраїнського центрального виконавчого комітету. За відсутності такого повноваження рішення РНК УСРР подавалися на затвердження ВУЦВК. За Конституцією Української Радянської Соціалістичної Республіки 1937 була позбавлена законодавчих функцій. Члени РНК УСРР мали звання нар. комісара (наркома) і формально призначалися на посаду постановою ВУЦВК. Такою постановою вони могли бути і звільнені з посади. Проте ре-
ально РНК УСРР формувалася його головою, кандидатура якого затверджувалася в Кремлі. При РНК організовувалися допоміжні установи — Малий Раднарком (1919—24), уповноважені представництва, різні комісії і к-ти та ін. Кількість і назви наркоматів, які входили до РНК, не раз змінювалися за рішенням ВУЦВК. На час перейменування Тимчасового робітничо-сел. уряду України на РНК УСРР уряд включав 14 (включно із Радою нар. госп-ва та Революц. військ. радою) наркоматів. Після ухвалення Конституції УСРР 14 березня 1919 його склад було затверджено у кількості 17 наркоматів. За конституціями УСРР/ УРСР 1919, 1929 та 1937 український уряд формувався та був підзвітним вищим рад. органам республіки. Спочатку він обирався ВУЦВК та був підзвітним Всеукраїнським з’їздам Рад та ВУЦВК; а з 1937 — і обирався, і був відповідальним перед Верховною Радою УРСР (у періоди між сесіями ВР УРСР — Президією ВР УРСР). Під контролем ВУЦВК (пізніше — ВР УРСР) здійснювалася виконавча, розпорядча та законотворча діяльність укр. уряду. Однак, оскільки партія більшовиків керувала всіма ланками сусп. життя опосередковано — через рад. органи, за лаштунками безпосередньої демократії здійснювався нелегітимізований контроль парт. апарату. Крім того, як проекти постанов уряду, так і кандидатури його членів, підлягали обов’язковому попередньому затвердженню в органах ЦК КП(б)У. РНК УСРР мусила узгоджувати свою діяльність і з урядом РСФРР (пізніше — СРСР). Зокрема, із часу свого заснування вона мала керуватися в законодавчій діяльності відповідними актами РНК РСФРР. Більше того, згідно з договором між РСФРР і УСРР про військовий і господарський союз від 28 грудня 1920 було проведено об’єднання ряду наркоматів РНК УСРР і РНК РСФРР — військ. і мор. справ, Вищої ради народного господарства (ВРНГ), зовн. торгівлі, фінансів, праці, шляхів сполучення, пошт і телеграфу. Замість ліквідованих наркоматів при уря-
ді УСРР утворилися управління уповноважених об’єднаних наркоматів уряду РСФРР (уповнаркомати). Їх голови (уповноважені) входили до складу РНК на правах нар. комісарів і мали керуватися у своїй діяльності декретами та постановами центр. органів РСФРР і УСРР, а також мали подвійну підлеглість — перед відповідними наркоматами РСФРР і перед «органами центральної радянської влади в УСРР». 1921 було створене уповноважене представництво РНК УСРР в РСФРР, яке мало демонструвати укр. самостійність назовні. Спочатку (12 січня) — у Наркоматі у справах національностей, а потім (15 червня) — у Раді праці і оборони РСФРР і плановій комісії Наркомату фінансів РСФРР. За Конституцією СРСР 1924 і Конституцією Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929 РНК УСРР мала 11 наркоматів, у т. ч. 5 однойменних із союзними (об’єднаних): фінансів, праці, робітничо-сел. інспекції, внутр. торгівлі, філіал Всесоюзної ради нар. госп-ва — Укр. раду нар. госп-ва. Функціонувало 6 самостійних (респ. підпорядкування) наркоматів: внутрішніх справ, юстиції, земельних справ, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення. До складу РНК УСРР входили також уповноважені злитих наркоматів на території України — закордонних справ, військ. і мор. справ, зовн. торгівлі, шляхів сполучення, пошт і телеграфу. Поза списком наркоматів у конституціях згадувалося Об’єднане держ. політ. управління (ОДПУ) СРСР. Голова Державного політичного управління УСРР вважався водночас уповноваженим ОДПУ СРСР, хоча на практиці обидві посади могли займати різні функціонери. За Конституцією СРСР 1936 злиті наркомати були перейменовані на загальносоюзні, а об’єднані — на союзно-республіканські. Загальносоюзні наркомати могли керувати дорученою їм галуззю держ. управління на всій території СРСР або безпосередньо, або через призначувані ними органи. Союзно-респ. нар-
97 РАДА
98 РАДА
Члени Ради народних міністрів УНР. Зліва направо: сидять — П. Христюк, М. Шаповал, М. Порш, М. Ткаченко, стоять — І. Довгий, І. Бабич, С. Вікул. Лютий 1918.
комати керували відповідною галуззю, як правило, через однойменні наркомати союзних республік і управляли безпосередньо певним числом підпр-в за списком, що затверджувався Президією ВР СРСР. Кількість союзних наркоматів зросла до 8-ми (оборони; закордонних справ; зовн. торгівлі; шляхів; зв’язку; водного транспорту; важкої пром-сті; оборонної пром-сті). Надалі вона продовжувала збільшуватися. До союзно-респ. наркоматів було зараховано 10 (харчової пром-сті; легкої пром-сті; лісової пром-сті; земельних справ; радгоспів; фінансів; внутр. торгівлі; внутр. справ; юстиції; охорони здоров’я). У складі РНК УРСР залишилося тільки 4 наркомати респ. підпорядкування — освіти; місц. пром-сті; комунального госп-ва; соціального забезпечення. Членами РНК УРСР були також заступники голови уряду, голова Держплану УРСР, уповноважений К-ту заготівель СРСР, начальник Управління у справах мист-в і уповноважені загальносоюзних наркоматів. РНК очолювали: Х.Раковський (січень 1919 — червень 1923), В.Чубар (липень 1923 — квітень 1934), П.Любченко (квітень 1934 — серпень 1937), М.І.Бондаренко (серпень—жовтень 1937), М.Марчак (жовтень 1937 — лютий 1938), Д.Коротченко (лютий 1938 — липень 1939), Л.Корнієць (вересень 1939 — лютий 1944), М.Хрущов (лютий 1944 — березень 1946).
У березні 1946 РНК УРСР була перейменована на Раду міністрів УРСР. Літ.: Буценко О.І. Радянське будівництво на Україні. Х., 1927; Фалькевич І. Радянський державний устрій. Х., 1929; Історія Радянської Конституції в декретах і постановах Радянського уряду: 1917—1936. К., 1937; Історія держави і права України, ч. 1—2. К., 1996; Уряди України у ХХ ст.: Науково-документальне видання. К., 2001; Конституції і конституційні акти України: Історія і сучасність. К., 2006; Історія державної служби в Україні, т. 2. К., 2009. С.В. Кульчицький, О.М. Мовчан.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДА НАРОДНИХ КОМІСАРІВ УРСР» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
