Пейджингові системи, системи персонального радіовиклику — системи одностороннього мобільного зв’язку, які забезпечують передачу коротких повідомлень із центру системи (з пейджинго-вого термінала) на мініатюрні абонентські приймачі (пейджери)
Перші системи пейджингового зв’язку з’явилися наприкінці 50-х рр. у США. Це були сигнальні, або тональні, пейджери, які повідомляли власника про отримання виклику, але не пояснювали його причини. Для того, щоб дізнатися про причину виклику і від кого він надій-шов, власник пейджера мав зателефонувати операторові пейджин-гового зв’язку. Вже до середини 60-х рр. такі системи дуже пошири-лися. Подальший розвиток і вдосконалення пейджерів привели до появи пейджерів із дисплеєм, що дозволяло їх власникові отримати додаткову інформацію про причини виклику і/або від кого він надійшов. Спершу це були цифрові пейджери, що показували цифри і деякі службові символи. Набір цифр може означати номер телефону, куди належить подзвонити, або заздалегідь домовлене і зашифроване цифрами повідомлення. Список таких зашифрованих повідомлень визначається заздалегідь і видається власникові пейджера. Текстові, або алфавітно-цифрові пейджери, які були сконструйовані дещо пізніше, дозволяють отримувати на дисплеї пейджера повідомлення, що складаються з букв і цифр. Голосові пейджери, які з’явилися останнім часом, дозволяють їх власникові отримувати коротке звукове повідомлення (до 10 с), що надходить операторові зі звичайної телефонної мережі. А втім, якість такого повідомлення поки що залишається невисокою. Сучасні пейджери оснащені рідинно-кристалічним дисплеєм і пам’яттю, що дозволяє запам’ятовувати повідомлення. Для спові-щення про отримання повідомлення, як і в перших сигнальних пейджерах, використовуються звукові, світлові та вібросигнали. Завдяки беззвучному вібросповіщенню пейджер може бути непо-мітним для оточення, що робить його справді індивідуальним за-собом зв’язку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Розвиток пейджингового зв’язку» з дисципліни «Телекомунікації в бізнесі»
