РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ — вищий орган виконавчої влади, діяльність якого відбувалася в два етапи (осінь 1857 — 1905, 19 жовтня 1905 — лютий 1917). Створена рос. імп. Олександром II для координаційного забезпечення підготовки і проведення реформ 1860— 70-х рр. До її складу входили міністри та головноуправляючі на правах міністрів, голова Комітету міністрів Російської імперії і Держ. ради Рос. імперії та ін. сановники, яких призначав імператор, котрий очолював її роботу. До 12 листопада 1861 не отримала законодавчого акта про повноваження і діяла перші 4 роки неофіційно, обговорюючи заходи загальнодерж. значення, а також поточні справи управління д-вою, що їх пропонував імператор, серед яких — річні звіти міністрів, головноуправляючих та їхні всепідданійші доповіді із пропозиціями галузевих перетворень і реформувань, потреб приймати та відміняти закони. Розглядала висновки комісій,
к-тів, установ, які напрацьовували окремі законопроекти реформаторської діяльності. Частина проектів одразу схвалювалася імп. Олександром II, інші надходили на доопрацювання у відповідні к-ти, комісії, наради. Після отримання офіц. статусу Р.м.Р.і. активно працювала впродовж 2-х років — 1862—64 — під час підготовки найсуттєвіших реформ. При імп. Олександрові III Р.м.Р.і. збиралася двічі й практично припинила свою діяльність. Відродилася на початку революції 1905— 1907 на основі акта від 19 жовтня 1905 «О мерах к укреплению единства в деятельности министерств и главных управлений» для створення проекту законодавчого виборного органу — Державної думи Російської імперії. Її очолював не імператор, як раніше, а голова РМ (першим був граф Д.Сольський). До її складу ввійшли всі міністри, головноуправляючий землевпорядкуванням і землеробством, обер-прокурор Найсвятішого Синоду і держ. контролер. Р.м.Р.і. розглядала справи, які потім надходили на схвалення Держ. думи і Держ. ради; призначала на гол. посади вищого і місц. управління та звільняла з них, за винятком тих, що належали до відомства імператорського двору і уділів, держ. оборони, зовн. політики. Із впровадженням Осн. законів (1906) Р.м.Р.і. набула деяких повноважень уряду, відповідального перед імператором, який продовжував призначати голову та міністрів. Голова РМ мав право вимагати від усіх гол. начальників будь-які відомості й пояснення, а ті — подавати пропозиції із законодавства та управління для підготовки імператору всепідданійшої доповіді. Відносну самостійність отримали військовий і морський міністри, закордонних справ та міністр двору, що виносили на обговорення в Р.м.Р.і. лише окремі питання за власною ініціативою. Держ. контролер підлягав Р.м.Р.і. з адм. питань. Між 1-ю та 2-ю Держ. думами Рос. імперії Р.м.Р.і. виконувала законодорадчі функції, коли було обговорено бл. 60-ти законопроектів. Після ліквідації 23 квітня 1906 К-ту міністрів Рос. імперії його повноваження перейшли до
Р.м.Р.і., зокрема кер-во підготовкою держ. бюджету, кредитування мін-в. Засідання Р.м.Р.і. відбувалися регулярно 2—3 рази на тиждень. За посадові злочини члени Р.м.Р.і. підлягали цивільній і карній відповідальності. Р.м.Р.і. конфліктувала з Держ. думою і сприяла її розпускам. 1907—17 склався стабільний механізм взаємодії імператора, Р.м.Р.і. та Держ. думи. Багато з підготовлених Р.м.Р.і. законодавчих актів, схвалених імператором, стосувалися безпосередньо укр. губерній. Зокрема, її положенням від 10 березня 1906 створювалися землевпорядні комісії для переселення українців до Сибіру. Р.м.Р.і. мала постійну канцелярію з 4-х відділень на чолі з управляючими справами (барон Е.Нольде, Н.Вуїч, Н.Плеве та ін.); 1909 додалися ще 2 для з’ясування фінських справ. Рішення Р.м.Р.і. оформлялися у вигляді «Особых журналов», що їх підписували всі міністри і схвалював імператор. Із початком Першої світової війни Р.м.Р.і. отримала особливі повноваження: на час відсутності в столиці імп. Миколи II приймати самостійно важливі рішення. Р.м.Р.і. ліквідовано після Лютневої революції 1917, і на основі її канцелярії створено канцелярію Тимчасового уряду. Дж.: Полное собрание законов Российской империи: 2 собрание, т. 36, отд. 2: 1861, № 37619. СПб., 1863. Літ.: Ерошкин Н.П. История государственных учреждений дореволюционной России. М., 1983; Степанский А.Д. Совет министров. В кн.: Государственность России: Словарьсправочник. кн. 4. М., 2001; Шилов Д.Н. Государственные деятели Российской империи: Главы высших центральных учреждений (1802— 1917): Биобиблиографический справочник. СПб., 2002. В.С. Шандра.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
