ПТУХА Михайло Васильович (07. 11.1884—03.10.1961) — демограф, статистик, історик демографічної і стат. думки. Професор (1916), дійсний член УАН (1920; із 1921 — ВУАН, із 1936 — АН УСРР, із 1937 — АН УРСР). Засл. діяч науки УРСР (1944). Н. в м. Остер у сім’ї діловода повітової земської управи. Після закінчення 1898 Остерського двокласного міського уч-ща працював статистиком-реєстратором стат. відділу Черніг. губернського земства. 1904 екстерном склав іспит на атестат зрілості при Новорос. г-зії, 1906 вступив на юрид. ф-т Петербурзького університету, який закінчив 1910 з дипломом 1-го ступеня і був залишений при кафедрі політ. економії та статистики для підготовки до професорського звання. Наук. діяльність розпочав із пед. роботи в Петерб. ун-ті (1913), працював професором і деканом юрид. ф-ту Пермського відділення Петрогр. ун-ту (1916—18). 1918 його було запрошено до Українського Київського державного університету, у січні 1919 обрано директором Демографічного ін-ту УАН (див. Інститут демографічний ВУАН). Налагодження ефективної роботи цього ін-ту стало одним з осн. його завдань. Наук. спадщина П. — сполучна ланка між дореволюц. та рад. демографією і статистикою. Особливу цінність становлять його дослідження предмета та методу демографії, побудова заг. схеми вивчення демографічних явищ і процесів — проблем, які й сьогодні перебувають на вістрі демотеор. мислення, оскільки їх дослідження визначає концептуальний підхід до наук. трактування статистично зафіксованих фактів, подій і явищ відтворення
населення. Конструктивна цінність деяких його ідей була осмислена лише в процесі подальшого розвитку демографії. Запропоновані П. рішення досліджуваних проблем увійшли до арсеналу методів сучасної демографії, становлять її невід’ємну частину. Його праці мають велике теор. і практичне значення, вони є тим підґрунтям, на якому розвивається сучасна вітчизн. демографічна наука. Важливою складовою наук. праці П. було удосконалення методики демографічного аналізу (індекси шлюбності, методика побудови коротких таблиць смертності та показників смертності для немовлят за місяцями року, методичні питання перспективних розрахунків населення та ін.). Йому належить розробка єдиної «кінцевої схеми вивчення конкретних масових явищ соціального життя людини», схеми їх заг. уявлення і представлення як спец. демостатистичної методології. П. досліджував демографічні процеси, зокрема, вивчав особливості смертності населення в Європ. Росії та в Україні, еволюцію смертності та середньої тривалості життя в Україні, здійснив перспективні розрахунки населення України до 1960. Праці П., в яких аналізуються конкретні явища і процеси, цінні історизмом у підході до вивчення демографічних концепцій та явищ, підвищеною увагою до історії розвитку світ. демографічної думки. У його теор. роботах узагальнено і розвинуто не лише вітчизн., а й накопичений в ін. країнах досвід. Знання кількох іноз. мов, тривала робота в найбагатших книгосховищах Європи, постійні контакти з видатними демографами світу, особливо під час сесій Міжнар. стат. ін-ту, дійсним членом якого він був із 1929, конференцій Амер. стат. асоціації (член із 1959) та ін. міжнар. наук. форумів, дали йому змогу підбити своєрідний підсумок розробленості досліджуваних проблем, запропонувати свої оригінальні методи дослідження. З його праць можна судити про стан світ. демографічної науки того часу. 1938, у зв’язку з остаточним засекреченням даних демогра-
фічної статистики і репресіями, від яких постраждали тією чи ін. мірою практично всі відомі демографи, Ін-т демографії і санітарної статистики АН УРСР (до 1934 — Демографічний ін-т ВУАН) було закрито. П. заарештували 21 лютого 1938. Його судив Військ. трибунал Київ. окремого військ. округу, але звільнив у зв’язку з безпідставністю обвинувачень 19 січня 1940. Коли функції Ін-ту демографії і санітарної статистики АН УРСР були передані Ін-ту економіки АН УРСР, П. завідував там відділом статистики (1940—50). 1944—50 він керував Відділенням сусп. наук АН УРСР, був членом Президії АН УРСР. У 2-й пол. 1930-х і в 1940—50-ті рр. він займався переважно питаннями історії статистики і демографії (як «більш безпечними»), а також теор. проблемами статистики населення. 1958—59 у центрі його уваги були дослідження проблем перепису населення. П. вплинув на розвиток демографії як глибокий дослідник низки найважливіших демографічних проблем і як дуже активний та перспективно мислячий організатор науки. Вивчення його наук. спадщини демографами України сприяє подальшому розвитку демографічної теорії і методики, а також вирішенню тих проблем відтворення населення, які постають внаслідок необхідності вдосконалення нац. демографічної політики. П. у м. Київ, похований на Байковому цвинтарі. 15 вересня 2001 на будинку в Києві, де вчений тривалий час жив і працював, встановлено меморіальну дошку. У листопаді 2009 постановою Президії НАН України ім’я П. присвоєно Ін-тові демографії та соціальних досліджень НАН України. Праці: Очерки по статистике населения и моральной (диссертация на соискание степени магистра политической экономии и статистики). В кн.: Записки юридического факультета Императорского Петроградского университета. Пг., 1916; Индексы брачности: Этюд по теории статистики населения. К., 1922; Население Киевской губернии. К., 1925; Статистическая наука на Западе: Библиографические заметки о книгах по статистике, вышедших за границей за десятилетие 1914—1923 гг. Х., 1925; Смертность 11 народностей Европей-
ской России в конце XIX века. К., 1927; Смертність у Росії й на Україні. К., 1928; Очерки по истории статистики XVII—XVIII веков. М., 1945; Дмитрий Петрович Журавский: Жизнь. Труды. Статистическая деятельность. М., 1951; Очерки по истории статистики в СССР, т. 1: Статистическая мысль в России (до конца XVIII в.). М., 1955; Очерки по истории статистики в СССР, т. 2: Статистика в Академии наук, ученых обществах и учебных заведениях в 1801— 1863 гг. Университетская статистика (государствоведение) в России в 1801—1845 гг. М., 1959; Очерки по статистике населения. М., 1960; Вибрані праці. К., 1971; Учение о народонаселении Т.Р. Мальтуса. В кн.: Демографические тетради, вып. 4—5. К., 1972. Бібліогр.: Михаил Васильевич Птуха (1884—1961): Библиографический указатель. К., 1963. Літ.: Пустоход П.И. М.В. Птуха. В кн.: Ученые записки по статистике, т. 7. М., 1963; К 90-летию со дня рождения академика АН УССР М.В. Птухи. В кн.: Демографические тетради, вып. 9. К., 1974; Піскунов В.П., Стешенко В.С. Погляди академіка АН УРСР М.В. Птухи на предмет і метод демографії (до 100-річчя від дня народження). В кн.: Демографічні дослідження, вип. 8. К., 1984; Скляренко Е.М. Ветеран українського краєзнавства (М.В. Птуха). В кн.: Репресоване краєзнавство. К. 1991; Стешенко В.С. Михайло Васильович Птуха як демограф. В кн.: Демографічні дослідження, вип. 24. К., 2002; Ганіткевич Я. Птуха Михайло [біографічна довідка]. В кн.: Ганіткевич Я. Історія української медицини в датах та іменах. Львів, 2004; Птуха Михайло Васильович (1884—1861). В кн.: Відомі постаті в медичній та демографічній статистиці України. К., 2005; Демограф і статистик, історик демографічної та статистичної думки, науковець, педагог (М.В. Птуха). В кн.: Славні імена української медичної книги: медичні бібліотеки України в особах, документах, бібліографії. К., 2009. В.С. Стешенко.
застосовували для виміру врожайності та валового збору зернових. Літ.: Винник В.О. Назви одиниць виміру і ваги в українській мові. К., 1966; Сидоренко О.Ф. Історична метрологія Лівобережної України ХVIII ст. К., 1975; Шостьин Н.А. Очерки истории русской метрологии. XI — начало XX века. М., 1975. Н.О. Герасименко.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПТУХА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
