ПРИСТАЙКО Володимир Ілліч (16.12.1941—21.01.2008) — генерал-лейтенант юстиції, дослідник архівів. Засл. юрист України (1992). Н. в с. Болохів (нині село Калуського р-ну ІваноФранк. обл.). Закінчив Харків. юрид. ін-т (1968), Вищі курси
КДБ при РМ СРСР (1974). В органах держ. безпеки з 1970. 1968—71 працював слідчим прокуратури Кілійського р-ну Одеської області. 1971—73 — слідчий слідчого відділу управління КДБ при РМ УРСР по Одес. обл., 1973—81 — слідчий, старший слідчий відділення слідчого відділу КДБ при РМ УРСР. 1981—87 — нач. слідчого відділення управління КДБ УРСР по Запороз. обл., нач. слідчого відділення управління КДБ УРСР по Києву та Київ. обл. Від червня 1987 до жовтня 1991 — заст. начальника, начальник слідчого відділу КДБ УРСР. Брав участь у додаткових перевірках багатьох справ і процесів доби комуніст. панування, зробив значний внесок у розробку нормативно-правових документів з організації та реалізації заходів з офіц. реабілітації жертв репресій. Один з авторів Закону «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», прийнятого ВР УРСР 17 квітня 1991, та Закону «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992. Від жовтня 1991 до 1993 — тимчасово в. о. начальника, начальник Слідчого управління СБУ. Від липня 1993 до березня 1996 — радник Голови Групи радників та консультантів СБУ. Сприяв публікації багатьох недоступних раніше документів і матеріалів ВУЧК — Державного політичного управління УСРР — НКВС УРСР, зокрема справи-формуляра М.Грушевського. 1996 був одним з ініціаторів підготовки та видання польсько-укр. видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих—сорокових роках ХХ століття: Невідомі документи з архівів спеціальних служб». Згодом — керівник укр. частини спільної польсько-укр. робочої
групи (1997—2003). Співавтор вступної статті, член редколегії видання «Остання адреса» (1-ше вид. в 3-х томах, 1997—99; 2-ге вид. в 2-х томах, 2003). Від березня 2000 до вересня 2001 — нач. Слідчого управління СБУ. Заст. Голови СБУ (березень 1996 — березень 2000; вересень 2001 — грудень 2003). Від грудня 2003 до вересня 2004 — у розпорядженні Голови СБУ. 6 вересня 2004 звільнений із військової служби. Лауреат премій Служби безпеки України (1996, 1997, 2001). Нагороджений відзнакою Президента України — медаллю «За бездоганну службу» 3-го (1997) та 2-го (1999) ст., орденом Богдана Хмельницького 3-го ст. (2001), 7-ма медалями. П. у м. Київ. Праці: Справа «Спілки визволення України»: Невідомі документи і факти. К., 1995 (у співавт.); Михайло Грушевський і ГПУ—НКВД: Трагічне десятиліття: 1924—1934. К., 1996 (у співавт.); ЧК—ГПУ—НКВД в Україні: Особи, факти, документи. К., 1997 (у співавт.); Михайло Грушевський: Справа «УНЦ» і останні роки (1931— 1934). К., 1999 (у співавт.); Остання адреса: До 60-річчя соловецької трагедії, т. 1—3. К., 1999 (автор вступної статті, член редколегії); Остання адреса: Розстріли соловецьких в’язнів з України у 1937—1938 роках, т. 1—2. К., 2003 (автор вступної статті, член редколегії); Я жив разом із країною…: Інтерв’ю, виступи, коментарі. К., 2004; Чи був «матч смерті»?: Документи свідчать. К., 2005. Літ.: Шевченко С. Слово про Генерала. «День», 2008, № 12, 24 січня; Глузман С. Пам’яті Володимира Ілліча Пристайка. «Дзеркало тижня», 2008, № 3, 26 січня — 1 лютого. Ю.І. Шаповал.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПРИСТАЙКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
