Позичковий процент існував не завжди. Він виник тоді, коли товарне виробництво уже досягло певного ступеня розвитку, на якому склався регулярний грошовий обіг та виникли більш-менш розвинуті кредитні відносини. Процент взагалі неможливий без існування кредиту, хоч останній іноді, як виняток, може надава-тись на безпроцентній основі. Проте це не означає, що він не є економічною категорією, як це стверджують деякі економісти. Очевидно, така думка склалась через нерозуміння ієрархії еконо-мічних категорій, які певним чином ранжировані: категорією першого порядку є гроші, другого — такі грошові категорії, як ціна, фінанси, кредит тощо, які також без грошей не існують, третього — податки, позичковий процент і т. п. Проте існування товарного виробництва та пов’язаних з ним кредитних відносин як основи виникнення процента не може до-сить повно пояснити природу позичкового процента. Процент (від лат. pro cеntum — на сотню) — сота частка будь-якого числа, що взяте за ціле. В українській мові його сино-німом є слово «відсоток». Такою часткою він був як у період іс-нування лихварського кредиту, так і в умовах сучасної ринкової економіки, коли лихварський кредит витіснений іншими форма-ми кредиту. Але, незважаючи на схожість зовнішньої форми, суть процента в різних способах виробництва надто відмінна. Лихварському кредиту, характерному для рабовласницького та феодального суспільства, були притаманні надзвичайно високі процентні ставки, що часто призводило до повного розорення по-зичальників. Їх високий рівень пояснюється тим, що, як правило, цей кредит мав непродуктивний характер. Позичальниками були рабовласники чи феодали, а також дрібні виробники — ремісни-ки і селяни. Однак якщо перші користувалися лихварським кре-дитом для купівлі предметів розкоші чи ведення війн, то другі — для сплати боргів, задоволення нагальних поточних споживчих потреб тощо. Високий процент за лихварський кредит нерідко поглинав не тільки весь додатковий продукт, а й частину необ-хідного продукту. Капіталістичний кредит надається для задоволення потреб функціонуючого капіталіста у тимчасових коштах, щоб приско-рити або організувати процес виробництва чи обігу товарів. Зви-чайно, тут позичковий процент не повинен поглинати весь дода-тковий продукт. Інакше не буде сенсу користуватися кредитом. Процент може мати такий рівень, щоб користування кредитом було взаємовигідним і для кредитора, і для позичальника. Отже, виробничі відносини визначають соціально-економічну природу процента. В умовах ринкової економіки його сутність полягає в тому, що позичковий процент є платою за користуван-ня позичковим капіталом, його ціною. При цьому між кредито-ром і позичальником відносно величини процента, строків і ме-тодів його сплати виникають певні економічні відносини, тому процент є економічною категорією. Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними гро-шима, або, коротко, процентами. І який би вид чи походження не мали проценти, це завжди конкретний прояв такої економічної категорії, як позичковий процент. Для відносин з приводу процента характерно те, що вони ві-дображають єдність щодо його сплати та отримання. Сплата про-цента за використання споживної вартості позичкового капіталу є переданням певної частини вартості без одержання еквівалента. Процентна сума повністю переходить від позичальника до кре-дитора. Цей перехід вартості за напрямом протилежний рухові кредиту, що надається, але збігається з рухом кредиту, котрий повертається. Проте сплата процента, як правило, не збігається в часі з поверненням кредиту. Вона може здійснюватися раніше чи пізніше останнього. Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створю-ється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням — його ставка, або норма. Норма позичкового процента — це відношення суми річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми капіталу, на-даного в позичку, помножене на 100. Наприклад, якщо позичко-вий капітал дорівнює 200 тис. грн, а отриманий на нього річний дохід — 30 тис. грн, то норма процента становитиме 15% річних На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки — відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу. В остан-ньому випадку вона фіксується у договорах позички з точністю до 1/16 чи 1/32. Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, на-зивається періодом нарахування процентів. За такий період бе-руть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2, 4, 12 чи 365. Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю, бо інакше надання кредиту втрачає всякий сенс для кредитора. Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює креди-тор, а другий — позичальник. Оскільки процент як ціна позичко-вого капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визна-чається законом вартості. Рівень норми позичкового процента встановлюється під впли-вом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Слід розріз-няти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забез-печеності повернення, його розміру і строків користування, осо-бистості клієнта тощо. Найнижчою є процентна ставка для «пер-шокласних» позичальників (у США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для найбільш надійних вели-ких позичальників. Вона є базовою для встановлення інших про-центних ставок. Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає бага-то інших об’єктивних і суб’єктивних чинників, а саме: • розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільс-тві та товарно-грошова збалансованість виробництва; • масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування; • співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави; • циклічність коливань виробництва; • сезонність умов виробництва та реалізації продукції; • темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичко-вого капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи ін-фляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною» (від’ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора; • своєчасність повернення кредиту; • рівень кредитно-грошового регулювання економіки центра-льним банком з допомогою процентних ставок та інших власти-вих йому інструментів, їх диференційованості залежно від гро-шово-кредитної політики; • міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей. В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позич-кового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переваж-но кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями ви-робництва. Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається. Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми процента. Адже в цей час вкладники, щоб уберегти свої заощадження чи грошові капітали від знецінення, намагаються їх отоварити. Це веде до відносного зменшення вкла-дів. Окрім того, щоб не збанкрутувати, торгово-промислові підпри-ємці мають великий попит на кредит для погашення боргів. У період застою (депресії), коли частина продуктивного капі-талу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капі-талу випереджає нагромадження дійсного капіталу, знижується се-редня норма прибутку і норма позичкового процента. Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різ-ко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому норма позичкового процента підвищується. Взагалі у генеральній перспективі норма позичкового процен-та має тенденцію до зниження. Це обумовлено, по-перше, тенде-нцією середньої норми прибутку до зменшення, по-друге, з роз-витком економіки зростає відносний надлишок позичкового капіталу. Збільшення останнього випереджає нагромадження дійсного капіталу. Однак цей надлишок виникає лише на певних фа-зах промислового циклу, передусім у період депресії, а також у зв’язку з використанням капіталу на непродуктивні цілі держа-вою, біржовими спекулянтами тощо. Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного ре-гулювання економіки. Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Відповідно застосовують різні види процентних ставок, кожна з яких має свої ознаки. Зокрема, про-центи розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які за-стосовуються на євроринку валют. При цьому змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції — ЛІБОР (London interbank offered rate). До ЛІБОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому для розрахунків береться постійна або по-слідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування, інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти. При постійній базі використовуються прості, а при змінній — складні процентні ставки. Процентні ставки можуть бути фіксованими або «плаваючими». В останньому випадку фіксується не сама ставка, а лише базова ставка і розмір надбавки до неї. Позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу. Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіта-лу, розподіляється на дві частини — позичковий процент і під-приємницький дохід. Пропорція такого розподілу обумовлюється дією перелічених вище факторів і закріплюється кредитною уго-дою. Причому сплата і розмір позичкового процента мають імпе-ративний характер, тобто його сплати в обумовленому розмірі не можна уникнути. Значить, позичальникові належить лише та час-тина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору. Банки як установи, що торгують грошима, здійснюють певні витрати на проведення своїх операцій, які покривають за рахунок власних доходів. Тому вони не можуть платити за кредити, нада-ні їм підприємствами, організаціями, установами, населенням у вигляді залишків коштів на поточних рахунках або строкових де-позитах чи вкладах, а також іншими банками, більше або стільки ж, як стягують самі. Процентна ставка за кредитні ресурси, що її сплачують банки, як правило, нижча від ставок за кредити, що їх надають банки, на розмір маржі. Маржа (від фр. marge край) — різниця між процентними став-ками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі зале-жить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ре-сурси, тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Ін-коли її розмір може обмежуватись центральним банком країни. Поняття «маржа» в банківській практиці має й інші значення та способи визначення. Вона може також означати різницю між процентними став-ками за кредитами, що надаються різним категоріям позичальників, між сумою забезпечення, під яке надана позичка, і сумою наданого кредиту, між ціною продажу і купівлі валюти чи цінних паперів тощо. Розподільна функція процента змушує позичальника раціона-льно використати надані йому кредитором у тимчасове користу-вання кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатко-вий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини. Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від по-зичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, що була надана в кредит. Особливо дія цієї функції проявляється в періоди високих темпів інфляції. Адже інфляція породжує процентний ризик — не-безпеку втрат: у кредиторів — унаслідок зниження номінальних і реальних процентних ставок за кредити відносно темпів інфляції, у боржників — при їх підвищенні. Процентний ризик банків вини-кає і в разі перевищення процентних ставок, що сплачуються ними за залучені кредитні ресурси, над ставками за наданими позичка-ми. Тому під час інфляції процентна ставка за користування пози-чками зростає. У такий спосіб кредитор перекладає ризик знеці-нення позичкового капіталу на позичальника, а через нього — на все суспільство, адже сплачені підвищені проценти позичальник спробує відшкодувати шляхом підвищення цін на свої товари. Щоб запобігти втратам або хоч зменшити ризик, банки в пері-од інфляції застосовують такі способи: вводять плаваючі процен-тні ставки за кредит, які змінюються з урахуванням темпів ін-фляції, тобто переглядаються або через невеликі періоди — щомісячно чи щоквартально, або ж зі зміною центральним банком базової процентної ставки (ставки рефінансування), або ж зі змі-ною темпів інфляції; намагаються надавати не середньо- або дов-гострокові кредити, а переважно короткострокові; надають кре-дити не під проценти, а з умовою участі в прибутку від прокредитованого заходу тощо. Функції процента визначають його роль у суспільстві. Насам-перед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості. Процент сприяє й більш ефективному використанню суб’єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це поле-гшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк за-інтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ре-сурсами. Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкла-дати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, від-повідно зростають можливості банків надавати більше середньо- та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підви-щення життєвого рівня населення. Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосо-вуються в Україні (навіть за значного зниження у 2001—2002 рр. ба-зової процентної ставки Національним банком України), не дають можливості багатьом суб’єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, подо-лання платіжної кризи. Підприємства, які все ж таки користуються цими кредитами, високі проценти відносять на собівартість проду-кції, яку вони випускають, а це часто робить її неконкурентоспро-можною не тільки на світовому, а й на національному ринку.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ» з дисципліни «Гроші та кредит»
