ПОТЬОМКІН Григорій Олександрович (24(13).09.1739—16(05).10. 1791) — рос. держ. і військ. діяч, граф (із 1774), князь (із 1776), найясніший князь Таврійський (із 1783), генерал-фельдмаршал (1784). Н. в с. Чижово (нині село Духовщинського р-ну Смоленської обл., РФ) у дворянській сім’ї. Навч. в г-зії при Московському університеті. Військ. кар’єру розпочав зі служби в гвардії (1761). 1762 взяв активну участь у двірцевому перевороті, після якого на рос. престол зійшла Катерина II. Ставши її фаворитом (із 1764) та найближчим прибічником, набув великого впливу на внутр. і зовн. політику Російської імперії, нагороджений багатьма орденами. Був командуючим армією в російсько-турецькій війні 1768—1774. Придушував козацько-сел. повстання 1773—75 під проводом О.Пугачова. Брав активну участь у російсько-турецькій війні 1787—1791. Із політ. міркувань П. «записався» (1772) в козаки Кущевського куреня Нової Січі, що, однак, не завадило йому стати ініціатором ліквідації Нової Січі (1775). Уся територія Вольностей Війська Запорозького низового перейшла під владу П. як новорос. генерал-губернатора (із 1774). 1776 його призначено також азовським і астраханським генерал-губернатором. Коли 1782 Новоросійська губернія та Азовська губернія об’єдналися в Катеринославське намісництво, правителем його залишився П. Під його управлінням знаходився Крим (Таврійська область), об’єднаний із Катериносл. намісництвом. За участь у приєднанні Криму до володінь Рос. імперії 1783. П. одержав титул найяснішого князя Таврійського й залишався
необмеженим володарем Пд. України, у його розпорядження не втручалися ні рос. імп. Катерина II, ні Правительствуючий Сенат. Послідовно проводив політику заселення краю. Поміщикові (здебільшого з рос. урядовців та укр. козацької старшини) надавали не менше 1,5 тис. десятин землі, на яких він мусив оселити 25 сел. дворів, і не більше 12 тис. десятин — на 200 дворів. Селяни-переселенці (переважно із запорожців і втікачів) одержували до 60 десятин на двір. В одному з перших своїх розпоряджень (1776) П. наказав: «втікачів не повертати». Цей принцип сприяв швидкому заселенню Пд. України і залишався в силі до його смерті. За участю П. розбудовувалися та заселялися міста (Нахічевань-наДону (нині у складі м. Ростовна-Дону, РФ), Маріуполь, Катеринослав (нині м. Дніпропетровськ), Херсон, Миколаїв, Єлизаветград (нині м. Кіровоград) та ін.). П. проявив зацікавленість і реалізував ідею щодо створення Чорноморського козацького війська (1778), за що був проголошений великим гетьманом козацьким Катеринославських і Чорноморських військ (січень 1790). Він підтримував проекти заснування ун-ту та муз. академії в Катеринославі (не здійснені у зв’язку з його передчасною смертю). Похований у Херсоні. На базі похідної друкарні П. засновано (1793) катериносл. друкарню. Його образ відображено у творчості Т.Шевченка: в ілюстраціях до книг М.Полевого «История Суворова» (СПб., 1843), «Раненный Суворов у Потемкина» і «Смерть Потемкина» (обидві 1842), «Русские полководцы» (СПб., 1845). Портрет П. Т.Шевченко скопіював з невід. оригіналу (1844). Негативним героєм, кривдником укр. жінок зображено П. в поемі Т.Шевченка «Слепая» (1842).
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОТЬОМКІН» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
