ПОЛУБОТОК Павло Леонтійович (бл. 1660 — 18.12.1724) — держ. і військ. діяч України, черніг. полковник, наказний гетьман Лівобережної України 1722—24. Н. в
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// ства, нібито заховані ним від рос. імп. Петра I в європ. банках. Літ.: Полное собрание законов Российской империи, т. 6—7. М., 1830; Диаруш или журнал, то есть повседневная записка..., начавшаяся в 1722 году... «Чтения в Обществе истории и древностей российских», 1858, кн. 1; Лазаревский А.М. Павел Полуботок. «Русский архив», 1880, кн. 1; Черниговская летопись по новому списку (1587—1725). «Киевская старина», 1890, т. 29; Я.Ш.[ульгин.] Павел Полуботок, полковник черниговский (1705—1724). «Киевская старина», 1890, т. 31; Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717— 1767 гг.), ч. 1—3. К., 1893—1897; Модзалевский В.Л. Павел Леонтьевич Полуботок: Биографический очерк. СПб., 1903; Василенко М.П. Павло Полуботок. «Україна», 1925, кн. 6; Збірка матеріалів до історії Лівобережної України українського права ХVII—ХVIII вв. «Український археографічний збірник», т. 1. К., 1926; Костомаров Н.И. Павел Полуботок: Исторические произведения. Автобиография. К., 1989; Горобець В. Присмерк Гетьманщини: Україна в роки реформ Петра I. К., 1998; Коваленко О.Б. Павло Полуботок. К., 2002; Горобець В. Павло Полуботок. К., 2009. В.М. Горобець.
П.Л. Полуботок. Гравюра. 19 ст.
заможній козацько-старшинській родині Сіверської України (див. Полуботки). Батько П. — Леонтій Артемович — обіймав уряди генерального бунчужного та генерального осавула, а також переяслав. полковника. Освіту П. здобував у КиєвоМогилянській академії. Із поч. 1680-х рр. служив у Війську Запорозькому: спочатку — як військовий товариш, а згодом — значковий товариш Чернігівського полку. Перебував під опікою гетьмана І.Самойловича. Після скинення останнього з гетьманства П. разом із батьком зазнав переслідувань з боку гетьмана І.Мазепи. 1692 притягувався до слідства у справі ченця Соломона за звинуваченням у держ. зраді. І хоча вина П. доведена не була, йому було перекрито шлях до обіймання будь-яких старшинських урядів. Лише 1705 П. за згодою І.Мазепи був обраний черніг. полковником. Восени 1708 він не підтримав антирос. виступу І.Мазепи і на ген. раді 1 листопада 1708 був одним із найбільш реальних претендентів на гетьманство. Однак його кандидатуру відхилив рос. цар Петро I, оскільки мав сумніви щодо політ. лояльності претендента. Протягом 1710 — на поч. 1720-х рр. П., залишаючись на уряді черніг. полковника, розгорнув активну госп. діяльність: скуповував й освоював нові землі, будував села і містечка, розвивав промисли та здійснював експортні торг. операції. Високе службове становище й госп. активність дали змогу П. істотно
зміцнити своє матеріальне становище, і невдовзі він став одним із найбагатших козац. старшин Лівобереж. України. П. належала одна з найкращих б-к в Україні, він також колекціонував картини, стародавні ікони та зброю. Цікавився вітчизн. історією. П. упорядкував стислу істор. «Кройнічку», що охоплювала істор. події 1452— 1715. Як наказний гетьман 1721 П. очолював 10-тис. козац. корпус, відправлений за наказом царя Петра I на спорудження Ладозького каналу. Протягом 1-ї пол. 1722 заміщав гетьмана І.Скоропадського під час його відсутності в Україні. Після смерті останнього П. на старшинській раді 4 липня 1722 до проведення гетьман. виборів був обраний наказним гетьманом. Ставши на чолі гетьман. уряду в часи навального наступу рос. імп. Петра I на укр. автономію, П. всілякими способами намагався цьому протидіяти. Відстоюючи укр. автономію, П. протягом 2-ї пол. 1722 — 1-ї пол. 1723 відправив до імп. Петра I кілька делегацій із клопотаннями про дозвіл на проведення нових гетьман. виборів та пропозиціями щодо обмеження владних прерогатив заснованої 1722 Малоросійської колегії. Послідовно саботував розпорядження президента Малорос. колегії бригадира С.Вельямінова, які суперечили автономним правам Гетьманщини. Навесні 1723 за організацію опозиційної діяльності П. разом із ген. старшинами С.Савичем та І.Чарнишем за наказом імп. Петра I викликали до Санкт-Петербурга. 13 вересня 1723, незважаючи на офіц. заборону рос. влади, старшина подала на ім’я імп. Петра I чергову чолобитну про закриття Малорос. колегії. Після цього розпочалися допити П. в Таємній канцелярії, а 10 листопада 1723 його заарештували й ув’язнили у Петропавловській фортеці. Там він і помер. Похований на цвинтарі церкви св. Сампсонія Прочанолюбця за Малою Невою в С.-Петербурзі.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛУБОТОК» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
