Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови існування особливого ринку, на якому можна вільно продати та купити валюту. Без такої можливості економічні контрагенти просто не змогли б реалізувати свої валютні відносини — не ма-ли б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов’язань, не могли б перетворити одержану інвалютну виручку в на-ціональні гроші для виконання своїх внутрішніх зобов’язань. Такий ринок заведено називати валютним. Проте на валютному ринку купують і продають валюту не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: для спеку-лятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. Причому ці операції набувають все ширшого розмаху, що виво-дить валютний ринок за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин і надає йому статусу відносно самостійної економічної структури. За своїм економічним змістом валютний ринок — це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції. Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо. Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є валютні цінності, іноземні — для резидентів, коли вони купують чи продають їх за національну валюту, та національні — для нерезидентів, коли вони купують чи продають ці цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно здійснюють операції обох цих видів, то об’єктом купівлі-продажу водночас є національні та іноземні валютні цінності. Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економі-чні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Спільним для всіх суб’єктів валютного ринку є бажання одержати прибуток від своїх операцій. Одні з них одержують прибу-ток (або збиток) безпосередньо після завершення відповідної операції, наприклад спекулянти; інші прибуток одержують зго-дом, після завершення подальших господарських операцій, опла-чених купленою на ринку валютою, наприклад підприємці. За характером виконуваних операцій і ступенем їх ризику суб’єктами валютного ринку є: підприємці, які купують і продають валюту для забезпе-чення своєї комерційної діяльності (імпортери, експортери); інвестори, які вкладають свій чи позичений капітал у валю-тні цінності з метою одержання процентного доходу; спекулянти, які постійно купують-продають валюту задля одержання доходу від різниці в її курсі; професійними спекулянта-ми є валютні дилери. Ними можуть бути юридичні та фізичні особи; хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку для захисту від несприятливої зміни валютного курсу; посередники: банки, брокерські контори, біржі тощо. Провідне місце серед посередників валютного ризику за-ймають банки. Оскільки вони ведуть рахунки (національні й ін-валютні) та мають розвинуті системи телекомунікацій, їм дуже зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валю-ти. Тому банки постійно торгують валютою всередині країни і за її межами. Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особли-вість, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іно-земної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Про-те коли мова йде про національні валютні ринки, то під попитом мається на увазі попит на іноземну валюту як бажання купити певну її суму, а під пропозицією — пропозиція іноземної валюти як бажання продати певну її суму. Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє со-бою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти. Більш детально питання валютного курсу розгля-даються в підрозділі 6.3. Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко роз-винуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують опера-тивний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі. Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржо-вий. На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється органі-зовано на спеціальному «майданчику», який називається валют-ною біржею. Хоч біржі звичайно не є комерційними підприємствами, проте за свої послуги вони стягують вагомі комісійні. Тому суб’єкти валютного ринку все менше звертаються до послуг тра-диційних бірж, і вони поступово згортають свою діяльність. Прискорено розвивається позабіржова валютна торгівля, ко-ли продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між со-бою. Сучасні засоби зв’язку й електронні інформаційні техноло-гії дають змогу зробити це значно швидше й дешевше, ніж через біржу. Ці тенденції захопили вже й Україну. З початку 2000 р. перестала здійснювати операції з торгівлі валютою Українська міжбанківська валютна біржа. Уся торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому комерційні банки безпосередньо один в одного купують і продають валюту за свій рахунок чи за дорученнями клієнтів, які в цьому разі є кінцеви-ми покупцями і продавцями валюти. Як свідчить світова прак-тика, на секторі біржового ринку поступово зосереджуються переважно окремі валютні операції, технологія здійснення яких передбачає централізоване виконання через біржу (ф’ючерсні, опціонні та ін.) . Валютний ринок має свою структуру, яка включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількіс-тю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулю-вання тощо. Національні валютні ринки існують у більшості країн світу, вони обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством. Міжнародні валютні ринки сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні об-меження). Такі ринки регулюються скоріше за все міждержавни-ми угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, тради-ціями. Розміщуються вони переважно у містах із вдалим географічним положенням та з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній, яким потрібно здійснювати платежі на широких просторах світового ринку. Це, зокрема, Лондон, Нью-Йорк, Париж, Цюріх, Франкфурт-на-Майні, Сан-Франциско, То-ронто, Токіо, Сінгапур, Гонконг та ін. Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розмі-щенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, після їх закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Парижа, Лондона, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського кон-тиненту — Нью-Йорка, Лос-Анджелеса тощо. Завдяки цьому будь-який суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв’язавшись з відповідним міжнародним центром валютної торгівлі. Щоденні обороти сві-тового валютного ринку перевищують декілька трильйонів дола-рів США і швидко збільшуються, що свідчить про величезні роз-махи валютних потоків на світовому ринку. Валютний ринок можна класифікувати й за іншими критеріями: за характером операцій: ринок конверсійних операцій; ри-нок депозитно-кредитних операцій; за територіальним розміщенням: європейський, північно-американський, азіатський та ін.; за видами конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо; за формою валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки. Ринок конверсійних операцій є найтиповішим для валютного ринку взагалі, його ключовим елементом. На цьому ринку купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівален-тних засадах шляхом обміну рівновеликих цінностей, представле-них різними валютами. Якраз на цьому ринку складаються умови для формування зовнішньої ціни грошей — їх валютного курсу. Ринок депозитно-кредитних операцій — це досить специфі-чний сектор валютного ринку, на якому купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками ін-валюти на депозитні вклади на узгоджені строки та в наданні ба-нками інвалютних позичок на різні строки. На відміну від ринку конверсійних операцій на цьому ринку ціна валюти формується у вигляді процента. Функції та операції валютного ринку. Валютний ринок ви-конує певні функції, в яких виявляється його призначення й еко-номічна роль. Основними його функціями є: забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави; створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі; забезпечення прибутку учасникам валютних відносин; формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу; страхування валютних ризиків; диверсифікація валютних резервів. Названі функції реалізуються через виконання суб’єктами ри-нку широкого кола валютних операцій. Під валютними операці-ями звичайно розуміють будь-які платежі, пов’язані з перемі-щенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку . Ці операції класифікуються за кількома критеріями. 1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти: касові, або операції з негайною поставкою; строкові. 2. За механізмом здійснення операцій: операції спот; форвардні операції; ф’ючерсні операції; опціонні операції. 3. За цільовим призначенням: операції з метою одержання валюти для здійснення плате-жів за міжнародними розрахунками; операції з метою страхування від валютних ризиків (опера-ції хеджування); операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції. 4. За формою здійснення: безготівкові; готівкові. 5. За масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками); роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умо-вах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше — на другий робочий день. Ця остання угода називається «спот», а касові операції на цій умові — «операції спот». Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах. Учасники касових операцій мають можливість: терміново одержати валюту для погашення своїх зовніш-ньоекономічних зобов’язань; уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негай-ною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслі-док підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інва-люти страхується від втрат, пов’язаних із падінням її курсу; оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а бан-кам — ще й оперативно відрегулювати свою валютну позицію. Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу ва-лютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що пере-вищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф’ючерсні, опціонні та їх похідні. Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписан-ня до оплати) і самі стають об’єктом купівлі-продажу на валют-них ринках. Ці документи називаються валютними деривати-вами. До них належать передусім форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони. Строкові операції на валютних ринках з’явилися відносно не-давно (в 70—80-ті роки ХХ ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед частими і значними коливаннями валют-них курсів і пов’язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахува-тися від валютних ризиків, а з іншого — одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям. Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що поля-гає в купівлі-продажу валюти між двома суб’єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у мо-мент укладення контракту. У форвардних контрактах строки пере-дання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки тощо не допускаються. Найскладнішим моментом такого контракту є визначення ку-рсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладення контракту, і надбавок чи знижок, пов’язаних з різни-цею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і пов’язана вона з тим, що якби учасники контракту поклали від-повідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх для платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного конт-ракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дискон-том), а валюта з нижчим рівнем процента — за вищим від курсу спот (продаж з премією). Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються насамперед для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що во-ни здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умо-ви форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є «прозорими» для інших учасників ринку. Ф’ючерсні операції — це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов’язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф’ючерсного контракту). Від-мінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під їх контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф’ючерсних контрактів здійснюються через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф’ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об’єктом валютних опера-цій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана ва-люта в момент погашення ф’ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф’ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визнача-ються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць від-повідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф’ючерсами звичай-но беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури. Ціна валютного ф’ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процен-тних ставках двох валют, що обмінюються. Ф’ючерсні операції ши-роко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції. Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається особлива угода, що надає одному з них право (але не обов’язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк (чи протягом певного строку) і за узгодженим сторонами курсом. Така угода називається опціон. У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опці-ону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти , й останній зобов’язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбачено-го в опціоні «пут»), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов’язаний пого-дитися з цим рішенням. При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сто-рін у відсотках до суми угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реа-лізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реа-лізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою. Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ри-зиків та одержання спекулятивного доходу. Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднес-ти валютні свопи, арбітражні операції та ін. Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах спот долари США негайно продаються, а на умовах форварду у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно вико-ристовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валют-ними ризиками та управління валютною позицією банку. Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з ку-півлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з ме-тою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнарод-них ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просто-рового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих ва-лютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу. Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб’єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення та-ких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками. Тому прискорений розвиток валютного ринку — одне з актуальних завдань країн з перехідними економі-ками, у тому числі й України. Проте в Україні валютний ринок формується надто повільно, асортимент валютних операцій на ньому обмежений переважно касовими операціями. Після припи-нення в 2000 р. діяльності Української міжбанківської валютної біржі розвиток більшості строкових валютних операцій втратив поки що перспективу. Чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку. Стан кон’юнктури валютного ринку виявляється у зміні співвід-ношення між попитом і пропозицією окремих валют, що, у свою чергу, є ключовим чинником впливу на валютний курс. Тому чинники, що визначають кон’юнктуру валютного ринку, одноча-сно є і чинниками зміни валютного курсу. Як свідчить світовий та вітчизняний досвід, на стан та динаміку попиту і пропозиції на валютному ринку впливає велика кількість (десятки) чинників економічного, політичного, правового, психо-логічного характеру. Усі їх можна розділити на три такі групи: 1. Курсоутворюючі чинники: стан платіжного балансу країни; обсяги ВНП, який виробляється в країні; внутрішня і зовнішня пропозиція грошей; процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються; співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми. Ці чинники можна назвати базовими, тобто такими, що визна-чають таке співвідношення попиту та пропозиції на валютному ринку, яке веде до стабільності чи поступової внутрішньо зумов-леної та передбачуваної зміни. 2. Регулюючі чинники: заходи прямого державного регулювання (фіскально-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл ва-люти тощо); структурні чинники. Ці чинники впливають на кон’юнктуру ринку через зміну кур-соутворюючих чинників. Вони вводяться в дію державою свідо-мо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і мо-жуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги. 3. Чинники кризового характеру: дефіцит державного бюджету; безконтрольна емісія та інфляція; штучне і надмірне регулювання цін; висока монополізація виробництва. Ці чинники виникають у разі порушення динамічної рівноваги економіки, послаблюють дію курсоутворюючих чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави. У всій цій сукупності чинників вирішальною (базовою) є перша група (курсоутворююча). У свою чергу, у базовій групі клю-чову роль відіграє платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ВАЛЮТНИЙ РИНОК. ВИДИ ОПЕРАЦІЙ НА ВАЛЮТНОМУ РИНКУ» з дисципліни «Гроші та кредит»
