ПОЛТАВА — місто обласного підпорядкування Полтавської області, обласний і районний центр. Розташов. на правому березі р. Ворскла (прит. Дніпра). Населення 300,5 тис. осіб (2010). За археол. даними, з 9 ст. в істор. центрі сучасної П. (на Івановій горі) існувало поселення роменської культури — літoписних сіверян. Воно складалося з городища і великого с-ща та було, як припускають, центром одного з «малих» сіверянських племен. На поч. 11 ст. поселення було знищене — ймовірно, військом київ. або черніг. князя. На його місці в 11—12 ст. виник давньорус. «город», який мав дитинець площею до 1 га і посад площею до 40 га. Слідів руйнувань, пов’язаних із монголо-татарською навалою, не виявлено. У 2-й пол. 13 ст. припинилося життя на посаді, а наприкінці 14 ст. — на городищі. Вважають, що поселення було знищене татарами 1399 після розгрому військ вел. кн. литов. Вітовта на Ворсклі (див. Ворскла, битва на річці 1399). Населений пункт, що існував на місці П. в 9—14 ст., прийнято ототожнювати з літописною Лтавою, яку згадано в Іпатіївському літописі під 1174. Культ. шар 15—16 ст. в П. не виявлено. У родоводі князів Глинських, створеному в 16 ст., йдеться, що П. була серед володінь їхнього легендарного предка, подарова-
Полтава. Спаська церква. Листівка початку 20 ст.
них йому Вітовтом. Проте ці відомості не є достовірними і можуть лише свідчити про існування топоніма «Полтава» в 16 ст. Першим документальним свідченням про П. є грамота польс. короля Сигізмунда III Ваза, якою «пуста слобода, звана Пултава» надається корол. секретареві Б.Обалковському (1630). 1634, під час російсько-польської війни 1632—1634, біля П., яка на цей час вже мала укріплення, зазнав поразки рос. загін. Із 1636 П. належала гетьману великому коронному С.Конецпольському. Після його смерті (1646) П. захопив кн. Я.Вишневецький. Із 2-ї пол. 17 ст. П. де-факто була самоврядним містом, хоча офіційно магдебурзького права не отримувала. Від початку Національної революції 1648—1676 П. — центр Полтавського полку. 28 (18) червня 1658 біля її стін гетьман І.Виговський розгромив сили повстанців на чолі з першим полтав. полк. М.Пушкарем (див. також Пушкаря і Барабаша повстання 1657—1658), після чого місто спалили переможці. Полтавську фортецю одразу після цього відбудували, 1659—68 в ній стояв рос. гарнізон на чолі з воєводою. 1693 її намагалися здобути татари, яких привів П.Іваненко (Петрик). Під час Північної війни 1700—1721 в січні 1709 до міста було введено рос. гарнізон під орудою полк. О.Келіна, який у квітні — червні 1709 за підтримки місц. козаків та міщан витримав облогу швед. військ, очолюваних швед. королем Карлом XII, і їхніх укр. союзників на чолі з І.Мазепою. Полтавська битва 1709 зробила місто знаним в усій Європі і перетворила його назву на символ: для росіян — символ слави, для шведів і свідомих українців — символ драматичної поразки. (Саме завдяки «славетному минулому» П. в 1802 зробили губернським містом, хоча на цю роль більше підходили Лубни, які мали більше населення і краще геогр. положення.) Після ліквідації Полтав. полку (1775) П. — повітове місто Новоросійської губернії, 1783—96 — Катеринославського намісництва, із 1796 по 1802 — Малоросійської губернії. Із 1802 П. — центр Полтавської губернії, 1802—37 — резиденція малорос.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «Полтава» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
