ПОЛОВЕЦЬ Семен (поч. 17 ст. — після 1657) — військ. діяч і дипломат, один з активних учасників Національно-визвол. війни укр. народу 1648—58. Походив із відомого козац. роду на Білоцерківщині. Імовірно, його родичем був Роман Половець, якого після поразки повстання 1637—1638 козаки відправили в посольство до Варшави разом із Б.Хмельниць-
ким. Родичами чи синами були значні козаки Білоцерківського полку Андрій та Федір Половці (1654). Очевидно, брав участь у козац. повстаннях 1-ї пол. 17 ст., уперше згадується в «Реєстрі Війська Запорозького» 1649. Був білоцерківським полковником у липні 1653 — 1654, 1656 і 1657, наказним білоцерківським полковником 1658. Брав участь у Переяславській раді 18 (8) січня 1654, відігравав активну роль у боротьбі проти польс. війська 1654—55. Він усно й письмово повідомляв Б.Хмельницького та моск. воєвод у Києві (в останньому випадку посередником був білоцерківський городовий отаман — Степан-Адам Мазепа, батько майбутнього гетьмана І.Мазепи) про ворожі дії військ Речі Посполитої. У середині грудня 1655 (за н. с.) посланий гетьманом Б.Хмельницьким на чолі посольства до рос. царя Олексія Михайловича з інформацією про військово-політ. ситуацію після переможного походу 1655 укр. військ і з проханням не допускати нападів донських козаків на Крим у разі, якщо крим. хан Мегмед-Ґерей IV виступить союзником України. На початку травня 1657, виконуючи наказ Б.Хмельницького, тимчасово затримав посольства Австрії на чолі з П.Парчевичем та Речі Посполитої на чолі зі С.-К.Беневським. Був прихильником гетьмана І.Виговського і брав участь у військ. діях проти моск. сил під Києвом. Дочка С.Половця — Ганна (п. 1703) — вийшла заміж за значного козака, білоцерківського полковника у травні 1648, шляхтича Самійла Фридриха (Фридриковича). По смерті С.Фридриковича Ганна вийшла заміж 1668 або 1669 за черніг. підчашого І.Мазепу, котрий всиновив її дітей від першого шлюбу — Криштофа та Марію. Остання вийшла заміж за сина білоцерківського полковника 1649—51 М.Громики. Онуки П. через шлюби стали спорідненими також із козац. родами Горленків, Зеленських і Трощинських. Літ.: Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8—10. К., 1995—98; Кривошея В.В. Національна еліта Гетьманщини, ч. 1. К., 1998. Ю.А. Мицик.
живання половців у 12—13 ст. «Половецька земля» стоїть в одному ряду з такими літописними термінами, як «Руська земля», «Лядська земля», «Грецька земля». П.з. є зх. частиною Дешт-іКипчак (перською — Кипчацький степ) — регіону, який охоплював степи від пониззя Дунаю на заході до передгір’їв Алтаю на сході. В Іпатіївському літописі під 1152 межами П.з. названі Волга на сході та Дніпро на заході. З ін. літописних згадок П.з. видно, що до неї зараховували і Дніпровське правобережжя. Під 1224 в Суздальському літописі як синонім П.з. вжито термін «страна Куманська». Літ.: Кудряшов К.В. Половецкая степь. М., 1948; Плетнева С.А. Половецкая земля. В кн.: Древнерусские княжества X—XIII вв. М., 1975; Робинсон А.Н. Литература Древней Руси в литературном процессе средневековья (XI—XIII вв.). М., 1980; Моця О.П. Південна «Руська земля». К., 2007. М.В. Квітницький.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОЛОВЕЦЬ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
