ПОКОЗАЧЕННЯ — соціальний процес переважно самовільного набуття козац. прав представниками ін. соціальних груп і верств укр. соціуму, що наприкінці 16 — у 18 ст. становив одну із провідних тенденцій соціального розвитку. Участь у процесі П. могли брати як представники провідної соціальної верстви — шляхти, котрі в такий спосіб долучалися до військ. організації козацтва українського й отримували можливість реалізувати себе у військ. сфері, так і соціальні низи — селяни та міщан, для котрих П., крім військ. складової, несло в собі можливість підвищити свій соціальний статус,
позбутися залежності від дідича чи міської корпорації. З кінця 16 ст. процеси П. охоплювали переважно Київщину та Брацлавщину, на малозаселені терени яких стікалися втікачі з ін. укр. земель. У часи загострення соціальних суперечностей, трансформації їх у відкриті форми збройної боротьби процеси П. перекинулися на Подільське воєводство і Волинське воєводство та, навіть, отримали наслідування на теренах Руського воєводства і на землях пд. Білорусі. Особливо масштабними процеси П. стали напередодні та під час козац. повстань 1591—96, 1625, 1637—38, коли вони виступали однією з форм соціальної боротьби пригноблених і, водночас, розширювали соціальну базу козац. виступів. Вельми промовистою щодо масштабності цього соціального явища в роки козац. повстань є заява гетьмана польного коронного С.Жолкевського 1596: «вся Україна покозачилась». Важливо зауважити й те, що П. населення не лише посилювало військ. могутність Війська Запорозького, а й сприяло поширенню козац. самоврядування та козац. присуду на Подніпров’ї, які в серед. 17 ст. стали серцевиною формування козац. д-ви. Крім самовільного П. населення, у деяких випадках процеси активного долучення до козац. способу життя стимулювалися й урядом Речі Посполитої. Це відбувалося в часи посилення воєнної загрози д-ві з боку сусідніх країн і, відповідно, зростання потреби в істотному збільшенні власних військ. сил за незначного зростання фінансових видатків. Прикладами таких мобілізаційних заходів кер-ва Речі Посполитої стали залучення добровольців з України до участі в Лівонській війні 1558—1583, походах на рос. землі в роки Смути поч. 17 ст., відбиття наступу Османів на поч. 1620-х рр. (Хотинська війна 1621) тощо. Участь у воєнних кампаніях для їхніх учасників з України обіцяла не лише отримання відповідної королів. плати та доступ до розподілу воєнних трофеїв, а й поліпшення соціального статусу. Найбільш масовий в укр. історії процес П. населення мав місце 1648—49, коли з початком Національно-визвол. війни укр.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОКОЗАЧЕННЯ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
