ПОДЖІО Олександр Вікторович (15.04.1798—06.06.1873) — уча- сник декабристів руху, член Північного і Південного т-в, підполковник (до 1826). Н. в м. Миколаїв у сім’ї італійця, штаб–лікаря, секунд-майора, який отримав дворянство після участі в битвах російсько-турец. війн і 1812 купив маєток (с. Янівка Чигиринського пов.). Здобув початкову освіту в Одес. повітовому учщі. Із 1814 служив підпоручиком у гвард. Преображенському полку в Санкт-Петербурзі, відвідував лекції «із природного права» проф. О.Куніцина. Вступ до таємного т-ва «Союз благоденства», до якого був прийнятий М.Луніним (1821), пояснював тим, що в Росії після Війни 1812 «слід було думати про народ, який одержав перемогу», попри це народ «не отримав зменшення податків і громадянських свобод». 1822 зустрівся з членами Пд. т-ва В.Давидовим і кн. С.Волконським, виконував доручення зв’язкового. Став переконаним прихильником ідеї П.Пестеля про запровадження в Росії респ. правління. У квітні 1823 переведений на службу до Дніпровського піх. полку, що розміщався в Україні, але захворів і на місце служби прибув наприкінці січня 1824, коли в Києві відбувався з’їзд Пд. т-ва (у будинку В.Давидова), де познайомився з його керівним складом і запропонував здійснити заміну керівника Пн. т-ва М.М.Муравйова, прихильника конституційно-монархічного правління. Ініціював обрання на цю посаду представника від радикальної частини т-ва — т. зв. Пн. управи у складі К.Рилєєва, кн. Є.Оболенського, Ф.Вадковського та ін. Продовжував діяльність у складі Кам’янської управи Пд. т-ва, прийняв респ. платформу «Руської правди» П.Пестеля стосовно вбивства імператорської сім’ї, ліквідації кріпосного права та встановлення після усунення самодержавства тимчасового революц. правління. У березні 1825 П. вийшов у відставку. Після арешту П.Пестеля 13 грудня 1825 в Тульчині на нарадах членів Кам’янської управи з 21 по 27 грудня пропонував кілька планів початку дій: виступити з Азовським полком і захопити Тульчин; заарештувати командування й звільнити П.Пестеля з-під варти, потім разом із Черніг. полком на чолі із С.Му-
равйовим-Апостолом іти на Київ і там «закласти головну квартиру» повстанців. Заявляв, що готовий був підняти 1-й Мор. полк Ф. фон дер Вольського в Ризі (нині столиця Латвії) і йти на С.-Петербург та вбити рос. імп. Миколу I. П. запевняв на слідстві, що його план дії Кам’янська управа схвалила. Проте кн. С.Волконський як один із керівників управи і старший за званням відмовився брати участь у збройному виступі. Заарештований 3 січня 1826, 12 січня 1826 привезений до С.-Петербурга, де він, як і більшість декабристів, дав слідству відверті свідчення й розкаявся. Був засуджений до смерті, яка була замінена відбуванням 20-ти років каторги в Сибіру. Відбув строк із 1827 по 1839 та був поселений на довічно в УстьКуті (нині місто Іркутської обл., РФ). Після амністії 1856 в засланні займався різними промислами — молов зерно, шукав золото. 1859 переїхав на проживання до племінника в Псковську губ., потім — до знайомих у Моск. губ., а 1862 — у маєток С.Волконського в с. Вороньки (нині село Бобровицького р-ну Черніг. обл.). Від 1862 кілька разів виїжджав за кордон на лікування та з метою дати доньці добру освіту; 1865 у Швейцарії зустрічався з О.Герценом, який визнав його заслуги у визвол. боротьбі. Вважав, що ідея надання селянам землі, вперше висловлена П.Пестелем як частина програми «Руської правди», була здійснена селянською реформою 1861. Хворим із Швейцарії П. приїхав у маєток кн. С.Волконського до його сина, яким опікувався в Сибіру. П. у с. Вороньки, похований у склепі поруч із С.Волконським і М.Волконською.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОДЖІО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
