ПОГОЛОВЩИНА — поголовний загальнодерж. податок, який періодично збирали «на потребу земську» правителі Великого князівства Литовського, у т. ч. з укр. підданих. 1514 і 1519 розміри П. були такими: урядники й пани платили «зі своєї голови», а також зі всіх своїх домочадців по 1 злотому (30 литов. грошів); кожен шляхтич та члени його сім’ї — по 2 гроші, простолюдини («вільні» і «невільні») — по 1 грошу «з кожної душі». П. 1565 зобов’язані були платити всі міщани (як великокнязівських, так і приват-
st hi
or
o y.
rg a .u
/
tp ht :// ва герба невизнаної д-ви «Серединна Литва». 1918—39 «П.» прикрашала герби Віленського, Підляського та Поліського воєводств Польс. Республіки (2-ї Речі Посполитої). За часів гітлерівської окупації «П.» разом з ін. нац. символами вживалася білорус. колабораційним урядом — Білорус. центр. радою. 1988 «П.» стала одним із символів литов. і білорус. руху за нац. відродження. 11 березня 1990 рішенням ВР Литов. Республіки (т. зв. Відновлювальний Сейм) відновлена як держ. герб. 10 грудня 1991 постановою ВР Республіки Білорусь «П.» проголошена держ. гербом (колір рицарського щита — білий), але 1995 через референдум, проведений за ініціативою президента Білорусі О.Лукашенка, позбавлена статусу герба і стала символом опозиції. Сьогодні «П.» входить до гербів Вітебської і Гомельської областей Республіки Білорусь, білорус. міст Могильов, Речиця, Лепель та ін., а також є символом білорус. громад. об’єднань — Консервативно-християн. партії — БНФ, Т-ва білорус. мови ім. Ф.Скорини, Об’єднання білорусів світу «Батьківщина» та ін. У Польщі «П.» залишилася в гербах Підляського воєводства та Бяльського повіту. Вона прикрашає також герби рос. міст Невель, Велиж, Себеж, які колись входили до складу ВКЛ. Літ.: Винклер П. Гербы городов, губерний, областей и посадов Российской империи, внесенные в Полное собрание законов с 1649 по 1900 год. СПб., 1899; Цітоў А. Сфрагістыка і геральдыка Беларусі. Менск, 1999; Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець 9 — початок 16 ст.): Склад, суспільна і політична роль. Львів, 2000; Шаланда А. Пагоня. В кн.: Вялікае Княства Літоўскае, т. 2. Менск, 2005; Геральдика мира. Минск, 2008. Т.А. Балабушевич, В.В. Томазов.
них міст): торгівці й ремісники — по 6 грошів; корчмарі й перекупники — по 4 гроші; всі ін. постійні жителі міст — по 3 гроші; городяни без певних занять («люзні», «музики») та постійної служби — по 8 грошів. Окрім того, усі євреї в містах повинні були сплатити по 15 грошів «від голови», а татари — по 10 грошів від себе і по 5 грошів від членів своїх сімей. Селяни великокнязівських і приватних поселень («домові господарі») платили від себе, своїх сімей, а також своїх наймитів, комірників, поплечників — по 2 гроші. Городники давали по 1 грошу, люди «на волі» — по 5 грошів, челядь із будинком і наділом платила по 5 грошів, а челядь, яка мешкала в чужих дворах, та бояри путні не платили нічого. П. проіснувала до початку Національної революції 1648— 1676. Літ.: Довнар-Запольский М.В. Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах, т. 1. К., 1901; Пичета В.И. Аграрная реформа Сигизмунда-Августа в Литовско-Русском государстве. М., 1917; Похилевич Д.Л. Крестьяне Белоруссии и Литвы в XVI—XVIII вв. Львов, 1957; Гурбик А.О. Еволюція соціально-територіальних спільнот в середньовічній Україні (волость, дворище, село, сябринна спілка). К., 1998. А.О. Гурбик.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПОГОЛОВЩИНА» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
