ПИРОГОВ Микола Іванович (25 (13).11.1810—05.12(23.11).1881) — учений, хірург та анатом, засновник військово-польової хірургії, педагог і громад. діяч. Д-р медицини (1832), професор (1832). Чл.кор. Петерб. АН (1874). Н. в м. Москва в сім’ї військовослужбовця. Випускник мед. ф-ту Моск. ун-ту (1828) та професорського ін-ту в Дерпті (нині м. Тарту, Естонія; 1832). 1832 захистив докторську дисертацію. 1832—41 — професор кафедри хірургії і керівник хірургічної клініки Дерптського ун-ту. 1841—56 — професор кафедри госпітальної хірургії Петерб. медико-хірургічної академії. Автор низки фундаментальних праць з хірургії та патологічної анатомії («Аннали хірургічного відлуння клініки Дерптського університету», т. 1—2, 1837—39; «Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій», 1837; «Повний курс прикладної анатомії людського тіла», 1844). Укладений П. атлас «Топографічна анатомія заморожених розпилів людського тіла, зроблених у трьох напрямках» (т. 1—4, 1851— 59) отримав Велику Демидовську премію Петерб. АН. 1847 в діючій армії на Кавказі П. першим серед хірургів застосував ефір при операціях у польовому військ. лазареті, також використав крохмальну нерухому пов’язку з метою збереження ушкоджених кінцівок, яку пізніше змінив гіпсовою. Ці відкриття широко використовувалися лікарями у військовопольових умовах під час Кримської війни 1853—1856. У листопаді 1854 П. у супроводі лікарів та сестер-жалібниць
добровільно відправився до Севастополя для надання мед. допомоги пораненим воїнам. Зробив під вогнем понад 10 тис. операцій, переважно з використаннями ефірного наркозу. Досвід, набутий у складних умовах Крим. війни 1853—56, був узагальнений ним у праці «Основи загальної військово-польової хірургії» (1865). 1856 П. у ж. «Морской сборник» надрукував статтю «Питання життя», присвячену проблемам виховання підростаючого покоління, критиці існуючої системи освіти. Стаття набула широкого розголосу в колах демократ. інтелігенції і поклала початок пед. діяльності П. Із жовтня 1856 по липень 1858 був попечителем Одеського, із липня 1858 по березень 1861 — Київського навчальних округів. У своїй пед. діяльності, відзначеній новаторством, П. всіляко сприяв демократизації освіти: піклувався про всенар. початкове навчання, можливість навчання рідною мовою, про підготовку вчительських кадрів для шкіл та г-зій шляхом організації вчительських семінарій. У реформі вищої школи П. виступав за автономію ун-тів, заміщення вакантних посад професорів шляхом конкурсу, за розширення можливостей для вступу в ун-ти різних верств населення тощо, готував новий університетський статут. Сприяв організації недільних шкіл для дорослих у Києві (1859). За його ініціативою Рішельєвський ліцей в Одесі перетворено на Новорос. ун-т (1863). Від березня 1861 до кінця життя проживав у своєму маєтку в с. Вишня (нині в межах м. Вінниця), лікував хворих у заснованій ним лікарні. 1862—66 був у відрядженні в Гейдельберзі (Німеччина), де керував 30-ма молодими рос. науковцями різних спеціальностей для підготовки їх до професорських посад у вітчизн. ун-тах. На прохання студентів виїздив до м. Спеце (Греція) у жовтні 1862 для консультації пораненого Дж.Гарібальді. В останній рік життя тяжко хворів. П. у маєтку в с. Вишня.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИРОГОВ» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
