ПИМОНЕНКО Микола Корнилович (09.03.1862—26.03.1912) — живописець, майстер побутового жанру, педагог, академік живопису (1904). Член Т-ва пересувних худож. виставок (1899), Т-ва мюнхенських художників (1906) та франц. Інтернац. спілки мист-в і літератури (1909). Н. в м. Київ у бідній родині майстра іконопису. Художню освіту здобув у Київській рисувальній школі М.Мурашка (1878—82) та петерб. Академії мист-в (1882—84), яку через хворобу не закінчив. Учень славетного І.Рєпіна. Жив і працював у Києві. Протягом 1884—1900 був викладачем Київ. рисувальної школи М.Мурашка, тоді ж розписував Кирилівську церкву разом з А.Праховим і М.Врубелем, з 1900 — викладачем Київ. політех. ін-ту та Київ. худож. уч-ща, яке залишив 1905 на знак протесту проти свавілля дирекції. Перші творчі спроби П. розпочалися ще в роки навчання в Київ. рисувальній школі М.Мурашка («Портрет батька», «Автопортрет» — 1880), справжнім дебютом митця стала картина «Гальорка» (1885). Її придбав для своєї колекції відомий київ. меценат і цукрозаводчик І.Терещенко. Із того часу з-під пензля П. з’являлися одна за одною картини, які відображали життя і побут укр. села, його природу. Жанрові, переважно лірико-оповідні за своїм характером, полотна П. відзначаються
винятковою достовірністю, тонким психологізмом та колористикою. Він — автор понад 100 великих полотен, на які зійшла сама Україна. До найвідоміших робіт належать: одна з найкращих в усьому побутовому живописі картина «Весілля в Київській губернії» (1891), «У чистий четвер» (1887), «Свати» (1892), «Ворожіння», «Проводи рекрутів» (обидві 1893), «Ярмарок» (1898), «Жертва фанатизму», «Київська квітникарка» (обидві — 1899), «Брід», «Ревнощі» (обидві — 1901), «Продавщиця полотна», «У похід» (обидві — 1902), «Біля річки» (1905), «Перед грозою» (1906), знаменитий «Гопак» (1910), за яку одержав міжнар. премію, та ін. На відзначення 25-річної діяльності П. у вид-ві Фішера (Москва) вийшов його альбом репродукцій. Учнями П. були Г.Дядченко, С.Костенко, Ф.Красицький, О.Мурашко та ін. Мав титул статського радника, нагороджений орденом св. Анни 2-го ст. П. у м. Київ, похований на Лук’янівському цвинтарі. Літ.: Нариси з історії українського мистецтва. К., 1966; Огієвська В. Микола Пимоненко: Альбом. К., 1983; Жаборюк А.А. Український живопис останньої третини ХIХ — початку ХХ століття. К.—Одеса, 1990. Т.І. Лазанська.
особи. Не виключено, що друга з них привласнила ім’я першої. 1) Пинтя Хоробрий (Pintea Viteazul), Григор Пинтя (Grigore Pintea; 1670—14.08.1703). Н. в c. Магоажа (нині село в жудеці Клуж, Румунія). Походив із родини дрібних трансильванських дворян, етнічних румунів. Унаслідок конфлікту з місц. дворянством утік у ліси Мармарошу і став гайдуком. Тероризував місц. шляхту. У період повстання куруців під проводом Ференца II Ракоці був капітаном у його війську. Загони гайдуків П. діяли в комітатах Мармарош і Сатмар, у т. ч. на теренах сучасної Закарпатської області. Загинув під час облоги фортеці Бая-Маре (нині місто в жудеці Марамуреш, Румунія). 1970 в Румунії вийшов худож. фільм «Пинтя» (у рад. прокаті йшов під назвою «Честь гайдука»). 1997 в м. Бая-Маре встановлено пам’ятник Пинті; 2) Пинтя (р. н. і р. с. невід.). На чолі загону закарпат. («угорських») опришків перейшов на територію Речі Посполитої і влітку 1704 з’єднався з опришками Покуття, яких очолював І.Пискливий. Разом вони здійснили грабіжницький напад на м. Косів.
Ви переглядаєте статтю (реферат): «ПИМОНЕНКО» з дисципліни «Енциклопедія історії України»
